Говорить узвіз

© bashlyk.livejournal.comuzviz1 У вихідні після свята Незалежності, коли Андріївський узвіз був ущерть заповнений художниками й художницями, KORYDOR вирішив дізнатися їхню думку про становище та права трудящих мистецтва в Україні.
  1. Що ви знаєте про свої трудові права? Чи потрібні вони художникам та художницям?
  2. Вам вистачає на життя тих грошей, які приносить заняття мистецтвом? (Ця робота дає можливість себе забезпечити?)
  3. Чи відчуваєте ви підтримку з боку державних мистецьких інституцій? Якою вона має бути?
  4. Ви співпрацюєте з приватними галереями? Якою має бути така співпраця?
  5. Чи потрібно художникам та художницям створювати незалежні об'єднання, щоб відстоювати свої права? Чи готові ви виступати за свої права?

DSC 8649 Large
Вікторія Лаптєва


1. Що хочу, те й малюю, от і всі мої права. "Вільний художник" – вам це про щось говорить? Віль-ний-ху-дож-ник.

2. У житті художника немає ніякої стабільності. Я вже до цього звикла й не налаштована чогось від когось чекати.  Треба активно працювати й нічим не потрібно нехтувати. Раніше думала, що на Андріївському, мабуть, якось не престижно стояти. Але тут стільки цікавих людей, що від цього просто неможливо відмовитися, навіть якщо знаєш, що нічого не заробиш. Продаю тут свої картини не щодня, а лише у дні вернісажів – на День Києва чи День Незалежності. Якби я стояла тут кожен день, у мене б не залишалося часу малювати й викладати малювання. Художні майстер-класи – це теж вагома частина моєї роботи. Я б навіть сказала, що це моя основна діяльність – вчити людей малювати.

3. Ну от є у нас Спілка художників. Я не член Спілки художників, ніколи не мала потягу в неї вступати. Але зараз, кажуть, потрапити туди як ніколи легко. Тому я планую, чому б і ні. Але крім символічної пенсії, інших привілеїв я не бачу.

4. Це дуже добре, коли твої інтереси можуть відстоювати професійні галеристи. Я виставляю свої картини в багатьох галереях, не гребую навіть інтернет-галереями. Важливо, щоб художник міг займатися чистою творчістю, а покупців йому знаходили люди, які вміють це робити. Галереї виставляють певні умови, ти можеш на них пристати, а можеш і не погоджуватись, це залежить лише від тебе. Тут все відбувається на договірній основі. Якщо людина пристойно заробить, накрутивши на моїх картинах 50%, я можу лише порадіти.

5. Не знаю... Я в усе це не вірю.

DSC 8657 Large
Анатолій


1. Я не дуже думаю про права й соціальні гарантії, це якась нездорова прив'язка. Тут від мене дуже мало залежить, тим більше в такій країні, як у нас. Тільки народився й маєш думати про пенсію – це просто безглуздя.

2. Заробляю на життя іншим, але не хотів би розголошувати, чим саме.

3. Художник має бути сам по собі, а всілякі інституції – це, я вважаю, дурість.

4. Мав одну виставку в Лаврі. Але зараз таке становище в країні, що ці виставки стають нерентабельними. Вони нікому не потрібні.

5. Можливо й потрібно об’єднуватись, бо самому дуже важко щось відстоювати. Але я себе в цьому не бачу. Усі ці гуртки та збори переростають, знаєте, в собачі бєсєди. Це як професор Преображенський казав, кожен має займатися своєю справою. Бо коли всі збираються гуртом і починають щось вирішувати, це переростає у монстра. Виникає такий хворобливий стан психіки, особливо в людей творчих професій. Краще хай кожен вирішує свої сакральні питання, а потім ця мозаїка складеться в щось правильне.

DSC 8660 Large
Сергій Ліпавський


2. Грошей від картин на життя не вистачає. Доводиться викручуватися. Сам натягую підрамники, сам ґрунтую полотно. Фарби купую італійські, ґрунт – німецький, хороший. Я ж узимку тут теж стою. Треба, щоб картина витримувала перепади температур. Минулої зими взагалі нічого продати не міг, за три місяці купили одну маленьку картинку за сто гривень. Добре, що в мене є дружина. Вона архітекторка. Я взагалі-то теж архітектор за освітою, але малювати мені більше до душі.

3. Якось я мав виставку у Спілці художників. Якщо зробити з десяток таких виставок, то зможеш вступити туди. В принципі, це варто робити, потрібно виставлятися де тільки можна. Але я не встигаю за всім слідкувати.

4. З галереями дуже складно працювати. Тут шансів продати – "fifty-fifty". Іноді галереї просто купують у мене картини, але це трапляється рідко.

5. Нічого не потрібно відстоювати, потрібно просто працювати. Може, зміниться влада й рівень життя підвищиться, тоді й інтерес до мистецтва зросте. Ось, наприклад, кілька років тому в мене були кращі продажі, бо люди більше їздили за кордон і частіше купували картини в подарунок іноземцям. А зараз попит дуже впав, бо немає середнього класу. Хіба що китайці трохи купують.

DSC 8663 Large
Сабо Кікнавелідзе


2. Грошей ледь-ледь вистачає. Я ще підробляю дизайнером інтер’єрів.

3. Є Спілка художників, але від неї користі мало. У нас в Одесі вона хіба що надає художникам місце для продажу картин на Соборці (Соборна площа – аналог Андріївського узвозу в Одесі). Було б непогано, якби зараз давали майстерні, бо самому знімати дуже дорого.

4. Минулого року було вигідніше віддавати роботи в галереї, ніж зараз. Раніше через галерею можна було продати три-чотири роботи за місяць. Зараз якщо одну продадуть – треба вже сказати спасибі. Дуже мало людей туди заходять і взагалі цікавляться картинами. Всі проходять повз, хоч лови й заводь їх у галерею силою. Галереї працюють непродуктивно. В деяких "мажорних" галереях працюють студенти, які ледь знаються на мистецтві.

5. Художникам потрібно об’єднуватися, щоб робити спільні виставки та ні від кого не залежати.


DSC 8667 Large
Анна


1. Я не ходжу на роботу щодня, можу коли завгодно зробити собі вихідний. Мене ніхто ніколи не вижене з роботи, тому що я не працюю на когось. Можу за два дні заробити стільки, скільки інші заробляють за місяць. З іншого боку, існує постійна нервова напруга, коли гроші закінчуються й ти думаєш: "а що буде завтра?".

2. У професії художника можна заробляти достатньо. Треба тільки уточнювати, що мається на увазі під словом "художник". Якщо йдеться про ремісника, який просто виконує роботу, то він може заробити. Але в наш час художник – це не ремісник, а той, хто мислить як художник. За це не дуже платять. У нашій країні, принаймні. Я заробляю на життя лише своєю професією. Іноді доводиться виконувати різні комерційні замовлення. Хтось із художників займається дизайном інтер'єрів, найчастіше – розписує стіни. Я з таким практично не працюю. Це більше схоже на роботу будівельника, а не дизайнера. Замовник вимагає від тебе слідувати його смаку, найчастіше це просто несмак. Дуже неприємно. До всього, доводиться дихати будівельною пилюкою, слухати радіо "Шансон". Ще буває, молодих художників наймають більш відомі, бо їм ліньки чи бракує часу малювати самим. Але про це не розповідають.

3. Раніше була якась користь від Спілки художників. Зараз тільки пенсія якась там нараховується, здається. І ще, згадала, є велика користь: якщо ти член Спілки, тобі дають посвідчення, і ти можеш безкоштовно ходити в музеї.

4. У нас як буває? Тебе виставляють, якщо ти відомий художник. А якщо ти невідомий художник, тебе не виставляють, навіть якщо в тебе хороші роботи. Ти спочатку маєш якимось чином стати відомим, і лише тоді тебе візьмуть у галерею. Ми з друзями будемо робити виставку в Одесі, але на комерційних умовах. Платиш гроші – тебе виставляють. Хоча власнику галереї сподобались наші роботи й він готовий іти на різні поступки.

5. Так, художникам потрібно об'єднуватися. Зараз ми саме цим і займаємося. Звісно, ми не робимо це так, мовляв, давайте зараз запишемося всі на папірець і будемо виступати. Це відбувається у процесі спілкування з близькими тобі людьми. Зараз молодих художників майже не виставляють. У мене є купа талановитих знайомих, комусь із них, може, і вдавалося пропхнути одну роботу на якусь союзну виставку, але персональна виставка – це практично нереально. Тому ми об'єдналися, знайшли приміщення та плануємо зробити виставку самі.


Опитування й фото Катерини Возниці.