Ментальні війни та відчуття провини

Яніна Пруденко

21 жовтня 2014

5420

Цьогорічна осінь позначилася великою кількістю регіональних фестивалів сучасного мистецтва. На початку вересня стартували Тиждень актуального мистецтва у Львові та NonStopMedia у Харкові. Щойно у Дніпропетровську завершився фестиваль "Конструкція", присвячений урбаністиці та новим медіа, що тільки-но з’явився на художній мапі України. Попереду у листопаді художню спільноту України очікує вже традиційний для Херсона фестиваль сучасного мистецтва TerraFutura, на якому цього року представлять свої проекти художники, що працюють у техніках відео, фотографії, інсталяції, перформансу.

Безумовно, жоден із уже проведених фестивалів не лишив осторонь своєї художньої рефлексії геополітичні проблеми України. Куратор освітньої та дискусійної платформ львівського Тижня актуального мистецтва Андрій Лінік зосередився на темі ментальних воєн та ролі уявного в них. Сергій Братков, Стас Волязловський та Ілля Ісупов – куратори цьогорічної резиденції для молодих художників фестивалю NonStopMedia – обрали темою фінальних проектів відчуття провини.

Молодий український художник Даніїл Галкін на фестивалі "Конструкція" представив проект "Зал очікування", художні об’єкти якого метафорично зображували відтяті органи солдат, учасників зони АТО та їхні протези. Проект, як на мене, справляє враження відвертої спекуляції (і я маю на увазі не мисленнєві філософські процеси). Він влучно потрапляє у відкриту рану глядача і не дає жодного шансу алегоричності й рефлексії. Війна, душевний та фізичний стан людей, що перебувають по різні боки барикад – речі, над якими складно наразі об’єктивно рефлексувати (зокрема і художньо) не безпосереднім учасникам подій.

Над чим може рефлексувати сьогодні пересічний громадянин і художник – це власний внутрішній стан, власне сприйняття подій. Як наприклад, внутрішня самоцензура мас-медіа та пропаганди, що стала центральною темою цьогорічного Тижня у Львові. Або дослідження власних фобій, травм та неврозів, набутих протягом Майдану, анексії Криму, розгортання АТО. Зокрема, проблема почуття провини – надзвичайно влучна й актуальна тема, обрана Сергієм Братковим, Стасом Волязловським та Іллею Ісуповим для художньої резиденції та фінальної виставки NonStopMedia-2014. Що ми тільки не робимо, щоб заглушити це почуття – волонтеримо, здаємо донорську кров, перераховуємо кошти, купуємо продукти, спецодяг, ліки. А також – створюємо художні проекти, для того щоб у рамках своєї компетенції і професії зробити все можливе для формування культурної пам’яті країни.

Власне, декільком учасникам цьогорічного харківського молодіжного фестивалю вдалося під керівництвом досвідчених художників-кураторів створити достатньо узагальнено-абстраговані проекти. Харків – це територія, яка, з одного боку, є надзвичайно близькою до зони фронту, з іншого – сама відчуває постійну загрозу війни. Можливо, саме близькість до епіцентру подій стала стимулом для народження кращих проектів NonStopMedia-2014.

Не всі проекти можна вважати вдалими – деякі художники ігнорували заявлену тему, деякі – зловживали художньою метафоричністю (наприклад, через брак досвіду візуалізації художніх концептів і неготовність чути кураторів). Організатори фестивалю розповіли, що не всі учасники резиденції проявили себе як старанні резиденти. Але істинно спраглі наситилися – молодий художник з Івано-Франківська Сергій Григорян, проект якого мені видається найвдалішим на цьогорічному NonStopMedia, відверто визнав, що Братков, Волязловський та Ісупов суттєво допомогли йому визначитися з концепцією роботи та її візуальним рішенням.

Художниця Марія Куликівська (Київ) приїхала у Харків всього на два дні. Поспілкувавшись із кураторами і надихнувшись їхньою підтримкою, вона провела один день резиденції не на воркшопах із майстрами, а волонтерячи на харківському вокзалі, де самоорганізація харків’ян "Станція Харків" (а не муніципальна влада!) допомагає оговтатися і розташуватися новоприбулим біженцям із зони АТО. Марія разом зі своєю дружиною сортувала одяг, готувала і роздавала пайки, спілкувалася з біженцями і волонтерами. На виставці фінальних проектів резиденції NonStopMedia Марія представила відеодокументацію свого дня, проведеного на залізничному вокзалі. Також на своїй сторінці у facebook вона лишила особисте враження про день волонтерства у Харкові.

Харківський художник Антон Ткаченко на фінальній виставці представив більш ніж лаконічний "Проект Армія", який являє собою білий аркуш паперу, на якому надруковано текст: "Хотел сделать работу об армии, но денег на ее создание нет". Глядачі, бажаючи підтримати художника, почали кидати гроші на артефакт. Як на мене, робота Антона є художнім унаочненням самоорганізації та ентузіазму, який проявляють українці, утримуючи власним коштом Майдан, українську армію, сім'ї загиблих та постраждалих у зоні АТО.

Почуття провини як тягар, що висить над кожним громадянином – усвідомлено чи сублімовано – унаочнила у своїй роботі "к.аминь" Тетяна Денисенко (Київ). Художниця лягла під залізобетонну брилу, прикріплену до стелі виставкового простору. Тендітна молода дівчина, одягнена у світлу сукню,неначебто спить, лежачи під "тягарем", що міг би розчавити її в секунду.

Відеоінсталяція "Нахуй по своим стрелять?" харківського художника Романа Михайлова стала першим каменем спотикання у порозумінні між організаторами фестивалю та власниками ТЦ "Французький бульвар", де відбувалася фінальна виставка NonStopMedia. Інсталяція Романа складалася лише з двох фраз: "Нахуй по своим стрелять?" і "Сами виноваты". Як на мене, робота є рефлексію на тему, яка хвилює сьогодні багатьох, особливо тих, хто перебуває в епіцентрі подій – українці не перший раз у світовій історії опинилися у ситуації кармічної "необхідності" знищення одне одного. Нас уже абсолютно не дивують історії, коли людина протягом останнього року встигла побувати в обох таборах, і не тільки ідеологічно. Адміністрація торгівельного центру розцінила роботу як неприйнятну для експонування у своєму просторі та поставила чітку вимогу демонтувати інсталяцію безпосередньо під час вернісажу виставки.

Наступного дня адміністрація ТЦ "Французький бульвар" попередила Муніципальну галерею Харкова про те, що в організаторів фестивалю є один день для демонтажу всієї виставки. Причиною поглиблення непорозуміння стала робота івано-франківського художника Сергія Григоряна "Інформаційна вина". Це була мала архітектурна форма, що імітувала кіоск із продажу шаурми з вивіскою "Шаурма з москальських дітей". Розпис ларька було стилізовано під косівську кераміку із "нетрадиційними" для неї зображеннями карпатських вуйків, що вбивають дітей, зображення чоловічих геніталій з підписом "ПТН – ПНХ". Ларьок було встановлено на традиційному буковинському килимі.

Тема "відчуття провини" була сприйнята Сергієм особисто крізь призму легенд про "бандерівців" та "западенців", що їдять москальських дітей та привселюдно страчують москалів. Американський прапор та кетчуп, які також використовувалися в інсталяції, символізували "запроданість" українців США. На вернісажі фінальної виставки резиденції Сергій здійснив перформанс – художник одягнувся у німецьку військову форму часів Другої світової війни та німецькою і російською мовами викрикував "Дас іст фантастіш!", "Шаурма!".

На жаль, більшість проектів фінального проекту NonStopMedia експонувалися лише два дні, оскільки після демонтажу у ТЦ "Французький бульвар" деякі проекти неможливо було відновити у просторі Муніципальної галереї Харкова.