Дух і цифра історії
© Vitaliy Hrabar/LUFA
- Микола Скиба
- 24 червня 2014
-
-
- 1866
А от про те, як діджиталізація змінює сприйняття, а за тим - і творення історії - мовиться лише у вузьких інтелектуальних середовищах. Виставка “Минуле у “цифрі”: місто, історія та цифрові технології”, організована Центром міської історії Центрально-Східної Європи (куратор Андрій Лінік) стала переконливою спробою винести цю тему в публічний простір, оприявнити її контури та залучити до дискусії нові аудиторії. Проект став підсумком десятирічної діяльності інституції, що працює на перетині "традиційної" та "цифрової" історії.
Організатори виставки виходили з того, що застосування інформаційних технологій не просто прискорює процес обробки даних, але й дозволяє ставити нові дослідницькі завдання, розширює предмет історичного дослідження, дозволяє ефективно обробляти й аналізувати джерела, з якими в умовах “ручної” обробки працювати неможливо (або ефект буде вкрай низьким). Йдеться про вироблення методів обробки великих масивів історичних оцифрованих даних, сукупна “вага” яких і дозволяє отримати той самий системний, або емерджентний ефект. Тобто це змінює не лише структуру історії як наукової дисципліни чи дидактичного підручника, але й способи перебування в історії як у потоці визначальних подій.
Аби збагнути ефект цифрової інвазії в Історію, варто згадати, як відбувалося відкриття геному у біології. Розшифровка ДНК стала можливою впродовж відносно короткого періоду часу завдяки використанню цифрових технологій та кластеру потужних комп’ютерів. Генна інженерія, яка кульмінувала клонуванням живих істот, стала однією з характерних історій, де творення радикально нового майбутнього відбувалося шляхом “зламування” кодів минулого. Очевидно, для цього вченим знадобився спеціальний інтерфейс, за допомогою якого вони мали змогу управляти процесом. Метафорично кажучи, експозиція у Центрі міської історії є саме таким інтерфейсом. Ясна річ, це щось на кшталт тестової версії, але для її подальшого розвитку вкрай потрібна фокус-група, до якої фактично може долучитися кожен, хто відвідає виставку “Минуле у “цифрі”. Отже “Минуле у “цифрі” - це формат відкритого доступу до історії.
Формат відкритого доступу також маркує один із дослідницьких зрізів проекту. Йдеться про демократизацію історії та скорочення дистанції від очевидця до літописця подій. Популярний американський журнал Time у номінації “людина року 2006” назвав переможцем глобальну спільноту користувачів цифрових медій та мереж. “Демократичний характер нового цифрового світу опирається на ідею вільного доступу до відкритих ресурсів. До речі, дещо подібний ефект “прямого включення” в історію мільйони українців мали змогу відчути у ході подій Євромайдану.
Величезний обсяг цифрової діяльності виходить з переконання, що, створюючи та надаючи доступ безкоштовно для всіх охочих і у відкритий спосіб, можна зробити кіберпростір місцем, повним цінностей, культури та суспільного життя нової якості” – зазначають дослідники Центру міської історії. До речі у виставковому інтерфейсі. Виконаному Андрієм Лініком переважають саме тексти, а не картинки - всупереч сучасним тенденціям до максимальної візуалізації програмних продуктів.
Розмір текстового повідомлення, що інтродукує експозицію видається достатньо масивним з огляду на доволі камерні зали Центру. Тут виникає асоціація з угодою користувача, яку ми маємо прийняти, аби скористатися потрібним ресурсом в онлайні. Отже, тим, хто звик асоціювати “цифру” із сенсорними гаджетами, мусять поставити тут жирний “тікер” уваги, аби мати змогу адекватно сприймати експозицію. І хоча, забігаючи наперед, варто сказати, що виставка дає змогу і почитати, і “потачити”, і навіть побавитися у комп’ютерні ігри, ударна порція текстів у першому залі таки робить свою справу. Зокрема – синергії якості самих смислових меседжів та дизайну.
Прикладом такої синергії, зокрема, є модуль, який оповідає про інформаційні носії. З інфографіки дізнаємося, як пришвидшення обробки даних “цифра” дає змогу стискання колосальних обсягів інформації до компактних носіїв. З розвитком Інтернету і “хмарних” технологій потенціал накопичення даних фактично розширився до безмежності, відкривши можливість дистанційного доступу до потрібної інформації через мережу (за умови, звісно, наявності відповідного гаджету і точки доступу).
Світом цифри править не стільки знання, скільки бажання знати. Тому успіх тут залежить від здатності ставити швидкі і точні запитання. Куратор виставкового проекту Андрій Лінік зумів оприявнити його у доволі оригінальний спосіб: відразу навпроти входу у виставкову залу відвідачів зустрічає типова секція класичної бібліотечної картотеки з маленькими шухлядками, які зазвичай заповнені паперовими картками, де кожна з них відповідає окремому виданню або публікації і містить їхні вихідні дані, аж до спеціального шифру, який дозволяє легко відшукати книжку на потрібній поличці. Коли перед користувачем замість добре рубрикованого каталожного простору - лише порожній рядок у пошуковій оболонці, на перший план виходить здатність запитувати. І, звісно, сприймати відповіді - якими б парадоксальними вони не були. Саме це може дати практично миттєвий онлайн-доступ до ресурсів, про які раніше можна було лише мріяти. Так, найбільший у світі проект з оцифровування книг – “Гугл книги” – станом на 2013 рік у своїй базі даних зберігає більше 30 млн. книг, що можна порівняти з книжковим фондом найбільшої бібліотеки світу – Бібліотеки Конгресу США.
Утім, ніхто ще не скасував гіпотезу Йогана Гейзинги щодо гри як загального принципу становлення людської культури. Через гру, вважає більшість психологів, ми засвоюємо більше інформації, ніж у процесі пасивного сприйняття. Тож куратор виставки подбав і про homo ludens, влаштувавши між двома виставковими залами куточок, де можна повправлятися у різноманітних “бродилках”, але, ясна річ, історичних. Адже комп’ютерні ігри у рамках виставки розглядаються не лише як частина індустрії розваг, але й як своєрідний тренажер, який навчає мислити алгоритмами і моделями. І, до речі, це одночасно і відсилка до впливу традиційної книжкової історії на “цифру”. Наприклад, відомий факт, коли фани гри World Tanks змусили розробників піти до музеїв і зробити графіку бойових машин ближчими до оригіналів.
Утім, за ігровим компом довго не зависають навіть доконані ігромани, адже наступна зала із розділом експозиції “Інтерактивний Львів” пропонує ще цікавішу опцію: порухати місто, поворушити різні його історичні пласти. Особливість "Інтерактивного Львова" полягає у прив’язці історичних даних і фактів до певних об'єктів чи просторів на сучасній карті Google Maps. Це дозволяє краще уявити, сконструювати складний та різноманітний ландшафт і образ минулого міста. Окрім спарених 62-дюймових сенсорних екранів, що займають практично всю стіну, тут є забавна і дещо іронічна репліка у відповідь на схильність сучасної людини штрикати пальцем у монітор: можна побавитися урбаністичним палімпсестом, спробувавши накласти на мапу Львова столітньої давності контури сучасного міста, нанесені на прозору плівку з магнітною основою.
Отже, цифра. У підсумку – це не так холодне і відсторонене обчислення, доступне надшвидкісним машинам, як здатність мислення виділяти серед великого дрібне і найдрібніше. Спроможність за допомогою малих величин і знання алгоритмів упливати на масштабні процеси. Зрештою, цифрова ера – це час, коли влада від імперій і корпорацій переходить до індивідів. До тих, хто, вміє ставити запитання і не боїться шукати на них відповіді.
