Обережно! Нові медіа всередині!
- Яніна Пруденко
- 23 червня 2014
-
-
- 2409
Назва цьогорічного Multiplace – Festival for Digital Survivors. Організатори фестивалю з одного боку звернулися до критики технофобських ідей та теорій, які звинувачують нові медіа у перетворенні людини на біологічний додаток до цифрових машин. З іншого – молоді дослідники нових медіа звертають увагу на використання засобів комунікації з метою ведення інформаційних війн. “Ніхто з нас поняття не має, що, наприклад, діється в Україні, хоча в поточних розмовах про неї ми проводимо години”– говориться у концепції фестивалю. Організатори пропонують завершити гештальт, а саме – позбутися останніх технофобських ідей і прийняти факт здатності нових медіа маніпулювати думками та діями людей. “Цей фестиваль для тих, хто вижив, або для тих, хто щойно народився” – маніфестують вони.
Барбора Шедіва – одна з ідеологів фестивалю, яка представляла словацьке медіамистецтво в Києві 2011 року під час конгресу "Україна нових медіа" (в рамках МУХі-2011), саме вона запросила українську медіа арт-спільноту презентувати свої проекти на цьогорічному фестивалі. У 2012 році в рамках фестивалю Multiplace я вже знайомила чеську аудиторію фестивалю з історією українського медіа-арту, під час презентації Відкритого архіву українського медіа-арту в Брно у вигляді лекції та скрінінгів.
Цього року з огляду на тему фестивалю та останні події в Україні у словацькому місті Жиліна я представила кураторський проект “Обережно! Нові медіа всередині!” (Warning! New media inside!), який порушив питання інформаційної заангажованості нових медіа, їхньої ризоматичності та нестабільності. Також у рамках конференції фестивалю, де зібралися молоді викладачі словацьких та чеських навчальних закладів, і які викладають теорію та практику мистецтва нових медіа, я представила історію українських освітніх проектів, присвячених медіамистецтву від 1990-х до сьогодні.
Для того, щоб унаочнити Інтернет як ризоматичне нове медіа, яке радше спантеличує нас, ніж інформує, частіше стає посередником ворожнечі, агресії та абсурду, ніж спробою порозумітися, я обрала проект одного з найталановитіших сучасних українських медіа-артистів – Андрія Лініка. Його проект Aiolos (Еол), який створений на жанровій межі інтерактивної інсталяції, net.art’у та саунд-інсталяції, відсилає нас до давньогрецького міфу про царя Еола, володаря вітрів. Як ми знаємо з гомерівського епосу, він дав у подарунок Одісею сприятливий вітер Зефір і торбу з несприятливими вітрами, яку відкрили надто цікаві моряки й випустили ці вітри на волю. І хоча робота Андрія була створена ще у 2011 році, її реактуалізація очевидна у сьогоденній ситуації. Ми можемо порівняти нові медіа з вітрами, сприятливість яких залежить від нашої точки призначення. Вітри нових медіа, випущені на свободу над інформаційним полем України, часто відносять нас у протилежному від бажаної мети напрямку.
Aiolos – це інтерактивна саунд-інсталяція, де використовуються різноманітні пошукові системи, при взаємодії з якими глядач “забиває” в пошук свій запит і отримує його у вигляді текстів і картинок. Soft цієї інсталяції запрограмований на хаотичність, тому запит, який відвідувач галереї увів сьогодні, може “спливти” в інсталяції за декілька днів, а то й тижнів. Рядок пошуку створено за інтерактивним принципом, що дозволяє кільком відвідувачам одночасно писати свої запити, які складаються в одне слово. Отримана таким чином “абракадабра” стає художнім символом деконструкції нових медіа.
Паралельно з проектом Андрія під час фестивалю Multiplace-2014 у Жиліні було представлено проект “Білий шум” словацького медіа-артиста Яна Гаспаровіча. Його вкрай естетизована мінімалістична саунд-інсталяція складається з білих дротів із реагентами звуку на білих стінах. Реагенти відповідають у просторі галереї на кожне промовлене людиною слово звуковим невиразним шумом, що нагадує потріскування електричного розряду. Чим голосніше розмовляють відвідувачі галереї, тим голосніше “тріскотить” інсталяція. Проект Гаспаровіча, як і проект Лініка, вказує нам на те, що будь-які медіа, як аналогові, так і цифрові, при створенні яких основною метою було подолання просторового та часового розриву між людьми, на сьогодні часто використовуються не з метою налагодження комунікації, а навпаки – для повної сепарації.
Цього року проект Андрія було представлено у Жиліні в знаковому для медіамистецтва ХХ століття місці – Новій Синагозі, спроектованій 1931 року німецьким архітектором Пітером Беренсом, одним із основоположників сучасної промислової архітектури та дизайну. До фестивалю Multiplace-2014 проект Андрія експонувався лише один раз і також у будівлі сакрального призначення – у костьолі міста Люблін (Польща) на фестивалі "Mindware: Технології діалогу" (2011). У люблінському костелі інсталяція посідала почесне місце – перед олтарем. Люди, які заходили до костелу, на мить ніяковіли, та все ж таки опускалися на коліна і промовляли молитву перед інтерактивним олтарем. Як тут не згадати дистопічні кінострічки та літературні твори, де в ролі Бога вшановується розумна інтерактивна машина.
Андрій Лінік – молодий український художник та куратор мистецтва нових медіа, що живе та працює у Львові, докладніше про його проекти можна прочитати на персональному сайті.
Безпрецедентним фактом для сучасного українського медіамистецтва стало придбання його роботичної саунд-інсталяції Om (2013) Люблінським товариством заохочення мистецтв. Українські музеї та художні інституції поки що не мають практики придбання до своїх колекцій творів медіамистецтва. Українські галереї неохоче працюють з медіа-артом через його складний та витратний процес створення та неможливість його продати (до сьогодні твори медіа-арту відсутні у колекціях українських колекціонерів).
