Народження метаосвіти, або навіщо вчитися вчитися
© www.wired.com
- Тетяна Цибульник
- 28 серпня 2014
-
-
- 3149
Отже, у суспільстві поступово назрів запит відмовитися від освіти-продукту на користь освіти-процесу. Синхронно з цим науковці відкрили явище нейропластичності, яке передбачає, що структура й можливості мозку змінюються впродовж усього життя під впливом досвіду та навчання. Сучасна психологія, зі свого боку, також формулює теорії, що підкреслюють процесуальний характер освіти. Зокрема, Керол Двек, соціальна психологиня зі Стенфордського університету, описує два базових способи мислення – фіксований і розвитковий – які визначають ставлення до навчання та впливають на його успішність [1].
Фіксований спосіб мислення базується на уявленні, що наші інтелектуальні та творчі здібності є сталими, і ми не можемо суттєво на них вплинути. Людина з такою установкою відчуває потребу постійно доводити собі та іншим, що вона чогось варта, тому сприймає успіх як підтвердження своїх вроджених здібностей, а поразку – як їхнє спростування. Відповідно, вона прагне уникати серйозних випробувань і критики, аби не ставити під сумнів свої спроможності.
Натомість, людина з розвитковим способом мислення відчуває, що виклики та перешкоди допомагають розуму розвиватися. Вона вважає, що її здібності залежать від докладених зусиль, охоче бере на себе випробування і не боїться помилитися. Справжній успіх вона вбачає не у продемонстрованому результаті, а в безперервному розвитку і навчанні. В результаті саме цей спосіб мислення стає ґрунтом для найповнішого розкриття інтелектуального та особистісного потенціалу.
Освіта в сучасних обставинах перетворюється на метаосвіту – увагу до самого процесу навчання та вміння правильно його організовувати. Щоб краще зрозуміти цю тенденцію, можна поглянути на футурологічні прогнози – специфічний жанр, якому вдається виразити динамічний аспект культури. Наприклад, у переліку професій, що з’являться до 2025 року, за версією нью-йоркської агенції Sparks & Honey [2], є дві позиції, які проблематизують освітній процес як такий: інформаційний дієтолог та персональний освітній куратор. Це ті нові ролі, на які вже, вочевидь, з’явився запит.
Ідея про збалансований "раціон" знань виникає у відповідь на загрози, знайомі багатьом користувачам інтернету: дезорієнтація в численних інформаційних потоках та можливість перенасичення ними. Ми вже відчули, що, подібно до їжі, інформація може бути корисною або токсичною залежно від її обсягів та способів поєднання. В міру того, як зростає кількість джерел та легкість доступу до них, дедалі більшого значення набуває вміння грамотно ними користуватись.
Обличчям сучасного інформаційного ладу можна назвати соціальні мережі. Їхня амбіція – тоталізувати персональний інформаційний простір, стираючи межу між споживанням щоденних новин, дослуханням до експертів і лідерів думок, професійною й особистою комунікацією та пізнавальною активністю як такою. Відповідно, навчання все менше виділяється в окремий вид діяльності і все більше відбувається мимохідь, в результаті занурення в цей інформаційний океан та виловлювання з нього корисних елементів – у чомусь випадкових, у чомусь детермінованих алгоритмами фейсбуку.
Очевидною небезпекою такого підходу, як видається, є втрата ґрунтовності й цілісності знання. Але якщо не квапитися з оціночними судженнями, можна помітити, що ця тенденція насамперед виражає нову структуру й методологію навчального процесу. Одержавши доступ до “вавілонської бібліотеки” сучасності, ми разом із тим втратили змогу черпати цілісне знання з єдиного авторитетного джерела. Ми змушені самостійно збирати докупи фрагменти інформації з численних джерел та поєднувати їх у цілісні структури.
Контроль за конструюванням змістовності і зв’язності опинився в наших руках. Нині головна задача не в тому, щоб засвоїти інформацію, а в тому, щоби спершу її знайти, відсортувати, синтезувати, структурувати, осмислити. Відповідно, процес навчання вимагає від нас більшої активності й відповідальності. Крім того, він спирається на низку нових навичок, серед яких особливо важливими видаються критичне мислення та синтез знання через практику.
Інша вищезгадана професія майбутнього – персональний освітній куратор – також зумовлена приголомшливою розмаїтістю інформаційних можливостей. Можна передбачити, що у ХХІ столітті освіта виглядатиме не як стандартизована програма, а як унікальна траєкторія, сформована під упливом як особистих інтересів, так і вимог середовища. Вона вже не буде лінійним академічним процесом та не закінчуватиметься одночасно з виходом на ринок праці. Людина буде здобувати нові компетенції, відвідуючи різноманітні лекції, курси та школи, спілкуючись із фахівцями з різних сфер та самотужки збираючи потрібну інформацію з численних джерел. Освітній куратор допомагатиме студентам визначати свої навчальні пріоритети, маневрувати поміж різними освітніми платформами та царинами знань і вибудовувати індивідуальну навчальну програму.
Звільнившись від авторитетної опіки університету, студент ще більше, ніж раніше, муситиме покладатися на самоосвіту. Тому найбільш корисною й універсальною навичкою вже зараз можна назвати вміння вчитися. Навчання в сучасних умовах передбачає підвищену відповідальність на різних рівнях – від формулювання особистих освітніх цілей до способу взаємодії з інформацією та активного конструювання зв’язків. При цьому психологічною установкою, співзвучною з новими конотаціями поняття освіти, можна назвати розвитковий спосіб мислення, що посилює відчуття свободи волі, заохочує проактивну позицію та робить навчання нескінченним і самоцінним процесом.
1. Fixed mindset vs. growth mindset
Carol Dweck. Mindset: The New Psychology of Success (2007)
2. В оригіналі – digital detox specialist та un-schooling counselor
