Освіта в Німеччині: як це працює?

В різноманітних дискусіях про українську освіту я часто зустрічала посилання на західний досвід, зокрема німецький, як прогресивний і передовий. Насправді в самій Німеччині точаться не менш палкі дискусії про рівень власної освіти в діапазоні від "рівень освіти катастрофічно впав" до "вимоги до дітей невиправдано високі". Крім того, загального поняття "німецька освіта" не існує взагалі, оскільки освіта регулюється не федеральним, а окремими земельними міністерствами. В кожній окремій землі (федеральному окрузі) своя програма, тривалість навчання в школі, вимоги і витрати на освіту, що також може змінюватися залежно від правлячої партії в регіоні. Процес узгодження програм щойно розпочався і, судячи з дебатів у пресі, просувається він досить повільно. Втім, в освітній структурі всіх земель є одна спільна деталь - школи дуже різноманітні. Якщо опитати десяток людей з Німеччини про школи, то отримаємо десять різних вражень. Спробуємо розібратись в них.

Шкільна освіта в Німеччині безкоштовна, за винятком приватних шкіл. Витрати батьків на навчання мізерні. На підручники, канцелярські товари та екскурсії на рік йде приблизно 300 євро. Соціально слабким сім'ям ці витрати частково покриває соціальна допомога. Вартість приватного навчання обходиться в середньому 200 євро на місяць. Додаткові примусові витрати на ремонт школи, проведення свят, впровадження шкільної форми сприймаються батьками доволі негативно, оскільки майже в кожному класі є діти з сімей із низьким достатком. Майже кожна школа має фонд фінансової підтримки для добровільних пожертвувань, але, з мого власного досвіду, за рік збирається максимум на новий гербарій або на шкільну газету. Я гадаю, що більшість українських батьків були б розчаровані німецьким типовим шкільним інтер'єром. Зазвичай це типові, пересічні школи в умовах жорсткої економії місцевого бюджету - в класах лише найнеобхідніше, а ремонт приміщення заплановано на майбутнє – років через п'ять. Але разом з тим, в усіх школах, які мені вдалось відвідати, панує дуже демократична атмосфера.

Зазвичай, початкова школа відокремлена від середньої школи навіть територіально. Це зовсім окремі навчальні заклади, де діти навчаються три-п'ять років. Саме початкові школи мають найбільший простір для освітніх експериментів. Часто проводяться сумісні уроки першачків із другокласниками. Програма початкової школи регулярно зазнає змін - вводяться нові дидактичні методи, вимоги до дітей або посилюються, або навпаки. Нормальна ситуація, коли дитина повторює клас або встигає опанувати програму за три роки. Наразі спостерігається загальна тенденція скасування фронтального уроку. Типовий урок першачків - дітлахи сидять на підлозі в колі, або в групах і галасливо працюють над новою темою. Цікаво, що в сучасній німецькій школі взагалі прохолодно ставляться до формальних вимог - чистописання або акуратного оформлення зошитів.

Заклади продовженого дня рідко розміщуються в тій самій школі. Часто це також окремий заклад, який обслуговує декілька шкіл на місто. Після закінчення початкової школи діти йдуть в один із типів середньої школи. В одних землях батьки мають право вирішувати, в який тип школи піде їхня дитина, в інших - міністерство вирішує за результатами випускних тестів і дає направлення.

Отже, наступна фаза охоплює навчання від п'ятого по дев'ятий-десятий класи. В залежності від типу школи, вимоги для другого ступеню можуть суттєво відрізнятись. Я нарахувала чотири різних типи шкіл по рівню вимог, і, підозрюю, що це ще не всі:
- спеціальна школа для інвалідів по навчанню,
- базова загальноосвітня школа,
- реальна школа (схожа на реальне училище) з підготовкою до професійної освіти,
- гімназія (або спеціалізована гімназія).

Існують також гібридні форми, які включають в себе різні освітні ступені. В таких школах дітей ділять на загальноосвітні класи та на гімназіальні. Є також інтегративні школи, де взагалі уникають будь-якого поділу за розумовими здібностями, а намагаються підлаштуватися під індивідуальні особливості кожного школяра. В кожній землі існує ряд спеціалізованих гімназій з поглибленим вивченням якогось напрямку - музичні, спортивні або математичні. Зарахування до таких гімназій відбувається за результатами вступних іспитів і деякі діти, аби потрапити в таку школу, іноді повторно проходять навчальний рік у звичайній школі, аби надолужити прогалини в знаннях і відповідати вимогам.

Кожний тип шкіл має свої переваги і недоліки, при цьому політика має суттєвий вплив на школи: консерватори можуть підтримувати елітарність, соціалісти - егалітарність. Тому тенденції змінюються від каденції до каденції. Регулярні заміри шкільної успішності по Німеччині демонструють переваги або недоліки тієї чи іншої системи. Це одразу використовується як аргумент у політичних дебатах, що палко підтримуються батьківськими ініціативами, які часто висувають діаметрально протилежні вимоги. Традиційно першість по успішності тримають східні землі. Вважається, що це відголоски освітньої системи колишньої НДР.

Школа з найвищими вимогами, яка надає можливість отримувати вищу освіту після закінчення - гімназія. Останні два-три роки навчання в гімназії, так званий абітур, ставлять за мету підготувати до навчання в вишах. Кожен учень має змогу самостійно обрати потрібні фахи для поглибленого навчання, а класи стають вже формальними, оскільки у кожного школяра власний набір предметів для відвідування, а замість класного керівника - куратор. Навчання дуже схоже на університетське - лекції, практичні завдання, а домашні завдання вже на совісті учнів. Оскільки останній рік навчання припадає на повноліття, батьки усуваються від відповідальності й школа може навіть не інформувати про перебіг навчального процесу. Абітурієнтський рік також не є обов'язковим, тому якщо учень не встигає, то може бути просто відрахованим з гімназії. До випуску не доходить третина учнів.

Завершується абітурієнтська фаза випускними іспитами і розрахунком єдиного випускного балу, який і є одночасно прохідним для вступу в виші в деяких випадках. Іспити доволі складні, вимоги дуже високі, а вчителі принципові. В Німеччині майже немає феномену натягування оцінок, натомість, якщо “відсталий” учень раптом почав учитись, то його намагання одразу високо оцінюють. Вчителі часом роками терпляче чекають, коли учень "прокинеться".

Базова загальноосвітня школа, на відміну від гімназії, готує до професійно-технічної освіти. В таких школах є практикуми на підприємствах, прикладні фахи - техніка і трудове навчання. Загальні вимоги дещо нижчі.

Як вже помітно, диференціація дітей починається доволі рано. Це дискусійне питання в німецькому соціумі - чи мають право дорослі вже змалечку обтяжувати дітей необхідністю вибору майбутнього шляху, який може бути і несправедливим. Хоч і завжди існує можливість перейти з одного освітнього рівня на інший, такою можливістю користуються рідко. Шлях до вищої освіти вважається довгим і дорогим, тому багато батьків вирішують не ускладнювати собі й дітям життя і обмежуються загальноосвітньою школою з подальшим отриманням професії. Це швидкий і ефективний шлях у самостійне життя.

І на завершення. Не дивлячись на те, що останній тренд в освіті - це групова і проектна робота, успіх навчання залежить він індивідуальної відповідальності кожного учня. Німецька школа не ставить собі за мету примусити до навчання, а радше створює оптимальні умови для тих, хто хоче вчитися. Учні від самого початку конфронтують із доволі конкурентним середовищем, наближеним до дорослого життя. Якщо не вдалося виплисти завдяки власній наполегливості, то рятувати ніхто не буде. Це, мабуть, найважливіший урок, який дає німецька школа.

За підтримки Культурного Проекту.