Попестити сфінкса

Костянтин Стрілець

7 листопада 2013

2289

2 листопада відкрилася виставка номінантів Премії PinchukArtCentre 2013 – приватної премії у сфері сучасного мистецтва для тих, кому ще немає 35. Двадцять художників та художниць освоїли три поверхи простору в арт-центрі, де одночасно відбувається персональна виставка Лінетт Ядом-Боакьє та діє постійна експозиція. І якщо вхід на виставку номінантів організовано цілком зрозуміло (ось тут – гардероб, а тут – мистецтво), то останній поверх, який плавно перетікає у постійну колекцію ПАЦу, привносить певний дисонанс: хочеш подивитися, чиї це чудові фотокарточки, а виявляється - Юргена Теллера.

Без сумніву, виставку необхідно подивитися. Проте сама ідея конкурсу як уявно єдиної можливості для визначення "найкращого" – того, хто заслуговує на грошовий приз, є ідеєю "арт-шоу". Якщо уявити собі раптом, що в кінці "марафону" перебуває звичайний жерстяний кубок Пінчука - як би змінився склад учасників? Звісно, підкуповує можливість створення роботи: тобі надають простір і бюджет. Публіка вишиковується в чергу. Усі можливі спокуси для митця забезпечено.

Українські художники, обділені увагою тих, хто привласнив виставкові можливості і бюджети, намагаються при першій ліпшій нагоді зайняти увесь об'єм, їм відведений. Монументальність робіт номінантів, проникнення у кожен куточок виставкових залів іноді (підкреслю, іноді!) нагадує анекдот “А тут ще під помідорчики”. І від того арт-центр стає маленьким і затісним, а охорона стає не злісно-заборонною, а радше такою, що завбачливо попереджає: “Осторожнєє, нє ударьтєсь” - вона запобігає контакту з мистецьким об'єктом.

А контактувати дуже хочеться – торкнутися долонь, посидіти у садку, підійти розгледіти зблизька мозаїку, попестити сфінкса і погортати книжку. Усе провокує контакт - є навіть темна кінотеатральна зала для поцілунків.

Виставка просто вимагає відвідування. І якщо абстрагуватися і включитися у конкурсний забіг, важко сказати, хто переможе – інтригу буде збережено до кінця.