Свято, що перемагає смерть

Категорія: Колонки

Юрій Рибачук

27 листопада 2013

• 
• 

2921

Твіт

Вже майже тиждень в Україні вирують “Євромайдани”. Як тут вкотре не згадати “Рекреації” Юрія Андруховича: “Маємо вирішальну нагоду показати самим собі і всьому цивілізованому світові, яких славних Батьків ми діти й чия гаряча Кров струменіє нашими жилами. О цій порі нам дуже потрібне Свято, яке об’єднає всіх нас в неподільному пориві творення і будування”.

Справді, “Євромайдан”, почавшись як прояв невдоволення ображених, швидко набув ознак Свята Воскресаючого Духу – велелюдного, бадьорого і навіть трохи безтурботного. Таку вже форму протестної культури ми винайшли – на радість собі, на заздрість світові. “Майдан не російський жанр – у нас, коли збирається надто багато люду, завжди починають з’ясовувати стосунки. Це жанр український, і вони в цьому бойовому політичному гопаку не знають собі рівних”, - сказав нещодавно відомий російський письменник і літературознавець Дмитро Биков.

Втім, очевидно, що Майдан “європейський” містить в собі набагато менше нестримної карнавальності, ніж це було у Майдані “помаранчевому”, - усі добре пам’ятають, яким глибоким розчаруванням може змінитися ейфорія. Проте “Євромайдан” ще не зовсім, скажімо так, інструментальний – сам по собі факт його виникнення ще не гарантує прямого впливу на владу. Аби досягти її (причому, буквально) або захиститися від її протидії, потрібен “адаптер” - ті самі політики, депутати чи партійні “бойові загони”, що їх присутність на “Євромайдані” попервах так обурила громаду. Можливо, спосіб, як без них обходитися, винайдуть Майдани майбутнього (чомусь не полишає відчуття, що вони таки будуть).

“Євромайдан” - не тільки внутрішньо зрілий, а ще й великою мірою інноваційний для українського суспільства протест. Це безпрецедентний в Україні приклад масштабної самоорганізації та самоконтролю громади за горизонтальним принципом – через соціальні мережі. Більше того, соціальні мережі взяли на себе ключове завдання, з яким не змогли впоратися політики, – дати переконливі відповіді на запитання, чому ми виходимо на Майдан, чого конкретно ми домагаємося і що робитимемо, якщо ці вимоги не буде задоволено.

Чи не найбільш складним виявилося перше із цих запитань. З’ясувалося, що широковживані вирази “європейська мрія”, “цивілізаційний вибір” чи “європейські цінності” існують в суспільній свідомості радше як інтенції, а не наповнені конкретним змістом поняття. Більше того, як виявилося, про цю мрію, вибір та цінності дуже важко кричати в мегафон. Набагато легше висловити свої думки про них у блозі чи на персональній сторінці. Тому навіть якщо “Євромайдан” не досягне своїх тактичних цілей, це не означатиме, що громада марно вклала в нього свої зусилля і час. Впевнений, що завдяки ньому вже зараз кожен відповів для себе на безліч принципових, особистих питань – як-от, чи є для мене цінними толерантність, свобода слова, демократія? Крім того, “Євромайдан” став доброю терапією для креативного класу, який останнім часом, здається, мало не в депресію впадав від браку свіжого повітря в країні та загального відчуття безперспективності свого існування в ній.

Як тут знову не згадати Андруховича: “Істинна суть нашого дійства – перемога над Смертю”.