ТИБЕРИЙ СИЛЬВАШИ ищет место искусства, пытаясь предотвратить его поглощение электронным веком.  

МИКОЛА СКИБА відстежує хронологію некласичного досвіду Національного художнього музею.  

ОЛЕСЯ ОСТРОВСЬКА-ЛЮТА з’ясовує, чому підтримка Фундації ЦСМ мистецькою громадою є символічно важливим жестом.  

ТАМАРА ЗЛОБІНА переконує, що маленька мистецька інституція може нести велику місію.  

ЯНІНА ПРУДЕНКО окреслює головні етапи 20-річної історії українського медіаарту.  

ТАНЦЛАБОРАТОРИУМ делится мыслями о музее, театре и современном искусстве.  

НИКИТА КАДАН переосмысливает отношения между современным художником и постсоветской музейной институцией.  

АРТУР ЖМІЄВСЬКИЙ досліджує реальні соціальні ефекти сучасних мистецьких практик.  

РИШАРД КЛЮЩИНСЬКИЙ малює мапу інтерактивного мистецтва зі змінними контурами, розмитими кордонами та множинними площинами.  

ДМИТРО ЗАЄЦЬ візуалізує трансформацію публічної галереї в галерею публічності та переконує, що такі зміни просто необхідні.  

КАТЕРИНА БОТАНОВА досліджує готовність митця вийти зі своєї «золотої клітки» та розпочати діалог із реальним життям.  

ЖАННА ОЗІРНА розмірковує про гріхи, сакральні коди та проект Оксани Мась для Венеційської бієнале.  

МАРИЯ МЫЦЕНКО размышляет о децентрализации искусства, её последствиях и перспективах.  

ТАРАС ЛЮТИЙ досліджує поняття «перформанс», звертаючись до мистецьких практик філософів.  

ОЛЕСЯ ОСТРОВСЬКА-ЛЮТА прогнозує майбутнє мистецтва західних країн, зазираючи в пострадянське минуле.  

ДАРЬЯ ТРУСОВА измеряет напряжение в сети украинской арт-критики финансовым вольтметром.  

НАТАЛІЯ МАР’ЯНЧИК забезпечує алібі некомерційній діяльності арт-журналістів та наводить тому цілу низку доказів.  

ДАРЬЯ БАДЬЁР уверяет: блогосфера взрастит новое поколение журналистов и арт-критиков.  

МАРІЯ ХРУЩАК проголошує маніфест українського мистецтвознавця, який став арт-блогером.  

АНДРЕЙ БОБОРЫКИН моделирует возможные преграды к созданию единой онлайн-платформы для арт-критики в Украине.