Перша футбольна бієнале

© artarsena.in.ua
Куратор Arsenale Девід Еліот досліджує простір Мистецького Арсеналу

Здається, вже навіть найлінивіші й найіндиферентніші громадяни, стоячи в пробках через нескінченний авральний благоустрій вулиць, дивлячись на багатомільйонний блиск новесеньких стадіонів, слухаючи нескінченні новини про чергові кредити для України, починають замислюватись про ціну, яку заплатить країна за Євро-2012. Ну добре, поруч із фантастичним зовнішнім боргом, хоча б залишаться нові дороги, нові термінали у Борисполі та круті газони на нових стадіонах. А от що залишиться після 2012 року в художньому світі? І чи залишиться хоч щось? Уже сьогодні відомо, що всі найбільші мистецькі інституції країни готуються проекти до Євро-2012, а найбільшим з-поміж усіх має стати Перша українська бієнале у "Мистецькому Арсеналі" - "Арсенале".

З одного боку, це дивно, адже для підготовки масштабних і міжнародних - а саме про них ідеться - проектів 8 місяців геть замало. З другого боку, це дивно тому, що зазвичай футбольні фанати, м'яко кажучи, не вирізняються особливим інтересом до сучасного візуального мистецтва.

Культурні програми попередніх єврочемпіонатів рясніли поп-концертами, дизайнерськими дефілядами на футбольні теми, кулінарними фестивалями та феєрверками, що виглядає цілком логічним з огляду на причину, з якої очікується нашестя туристів. Логічно, що і в Україні наступного року слід чекати зростання футбольного та аж ніяк не культурного туризму: культурна програма середньостатистичного відвідувача складатиметься максимум з Лаври і ПінчукАртЦентру (для Києва), мінімум - з барів у центральних частинах Києва, Донецька і Львова.

Питання того, наскільки Україні дійсно потрібне Євро, стадіони, термінали і ця хвиля фанатсько-пивного туризму на півтора місяці, наразі залишу за дужками. Моє питання простіше: до чого тут виставки сучасного мистецтва, а тим більше бієнале? Звісно, можна припустити, що Україна захотіла увійти в історію мистецтва другої половини ХХ - початку ХІХ століття, як організатор першої футбольної бієнале. Зрештою, "Арсенал" - хороша футбольна назва, з іменем та історією.

Але чи ми певні, що нам потрібні такі лаври? Займенник "ми" тут до того, що організатором і виконавцем "Арсенале" є державне підприємство "Мистецький Арсенал", яке задекларувало бюджет проекту у 38 млн грн, з яких половину має виділити держава. Цікаво те, що попередні масштабні некомерційні проекти (тобто не презентація нового Лексуса, інформація про яку вже недоступна на новому сайті МА, і не арт-ярмарки) - "Космічна Одісея", "Книжковий Арсенал" і "Незалежні" проходили під гаслом "держава грошей не дала, тому робимо, що можемо".

Щоправда відсутність належного фінансового забезпечення розв'язувалась не через, скажімо, менш масштабні (і, можливо, глибші) проекти, а шляхом кричущої реклами просто поміж мистецьких творів, дружньої та небезкорисливої допомоги комерційних галерей і використання художників (участь яких була цілком безкоштовною, а вибір роботи часто диктувався можливостями її привезти і змонтувати).

Але наступного року, з таємничих євро-засік з'являться 19 млн публічних коштів (які ми, за дуже влучним спостереженням Андрія Портнова, чомусь і досі називаємо бюджетними). І ще 19 млн виділять щедрі спонсори. За ці кошти Україна отримає велику виставку, яка відбуватиметься на багатьох майданчиках і в якій братиме участь 15% українських художників. Відбудеться вона влітку, коли в Київ мають приїхати футбольні фанати, а більшість культурних туристів (включно з внутрішнім туризмом) намагатимуться триматись подалі від української столиці. За ці кошти впродовж наступних кількох років Україна ризикує не отримати більше нічого, адже не лише публічні, а й корпоративні та приватні бюджети уже вичерпані до 2013 року - всі кошти зарезервовані на Євро. Уже цього року великі компанії, які раніше хоч якось спонсорували нехай великі мистецькі події, кажуть, що коштів на кілька років немає.

Отже, менші мистецькі ініціативи, які й раніше мали не дуже багато шансів на підтримку в ситуації, коли публічні кошти для публічності майже недоторканні, а корпоративне фінансування віддається майже виключно на великі й гучні події з вагомою видовищно-піарною складовою, просто приречені. Але може це не так і погано, пожертвувати дрібним, аби отримати велике? Привезти якісний світовий контекст в Україну і таким чином надати "унікальний шанс для українських художників стати на один рівень з авторами, що визначають обличчя світового мистецтва"

Облишмо для фахових форумів дискусію про те, наскільки взагалі в сьогоднішньому мистецькому світі потрібні бієнале. Скажу лише, що у світі сьогодні існує вже понад 200 бієнале, з яких справді важливими на художній сцені вважається хіба десяток. Решта - це типові "виставки досягнень художнього господарства", на які під гаслами культурного туризму і розвитку локального середовища приїздять ті самі, нехай і добре відомі імена. Тож чи поїде "культурний турист" до України чи Сінгапуру, аби подивитись на тих, кого він чи вона щойно бачили у себе в Берліні/Лондоні/Венеції Касселі/Стокгольмі? Про місцевого культурного туриста влітку 2012 - дивись вище.

Саме за таку глобалізовану поверховість, головним чином, і критикують численні локальні бієналє у професійному світі. Адже, врешті-решт, вичерпуючи локальні фінансові можливості, вони не мають значного впливу на місцевий мистецький контекст. Адже проблеми локальних контекстів полягають не у відсутності "одного рівня з авторами, що визначають обличчя світового мистецтва". Зазвичай - і під чим кутом зору Україна не сильно відрізняється від Румунії, Сінгапура або Марокко - ці проблеми: адекватні освітні моделі, доступ до можливостей отримання якісної сучасної освіти, мобільність (можливості подорожувати світом для навчання, резиденцій та виставок), можливості для роботи в своїй країні - наявність різноманітних мистецьких центрів, платформ, ініціатив та гнучка система публічного та приватного фінансування. Одне слово, відповідальна і далекоглядна культурна політика.

І тільки наполегливе і послідовне розв'язання цих проблем, а відповідно - створення насиченого, різноманітного й за замовчуванням міжнародного художнього життя, врешті-решт, призводить до появи локальних "облич світового мистецтва". Хоча насправді, коли існує така культурна насиченість, про обличчя чомусь цілком природно забувають (як не йдеться про них навіть у великих заходах у Лондоні, Берліні чи Стокгольмі). Мені не хочеться зараз рахувати, скільки і чого можна було би змінити в мистецькому середовищі за 38 млн грн. Адже справа, як завжди, не у розмірі гаманця, а у тому, як і навіщо ці гроші витрачаються.

Однак, на мою думку, варто згадати: рівно рік тому в Україні вже була розмова про бієнале. Але не про "першу українську", а про 10 чи 11 міжнародну - мандрівну європейську бієнале Маніфеста, одну з найважливіших художніх подій в Європі. Маніфеста щодвароки відбувається в не-центральних (з точки зору культурного мейнстріму) містах чи місцевостях Європи: Лімбург, Бельгія (2012), Мурсія, Іспанія (2010), Трентіно, Італія (2008) тощо. 

Просуваючи ідею бієнале як платформи соціальних змін, необхідних регіону, де воно відбувається, Маніфеста звернулась до України з пропозицією (!) прийняти тут бієнале 2014 або 2016 року. Чому не 2012, спитаєте ви? Тому що виставкова частина для Маніфести - це лише вишенька на пирогу, якій передує щонайменше рік кураторського дослідження того, що саме і в якій формі потребує конкретний локальний контекст, і ще до двох років освітніх і просвітницьких проектів для локальної аудиторії та художнього середовища плюс резиденції запрошених міжнародних художників, які мають можливість попрацювати саме з цим регіоном і його проблемами і питаннями.

Минулого року від України запитували офіційного - на рівні державної влади - вияву зацікавленості проектом і можливостей профінансувати його на 40-50% упродовж 3 років - на суму до 2 млн євро. Міністерство культури дало дуже вичерпну відповідь: ідею підтримуємо, грошей не маємо. Через рік кошти знайшлись. Тільки не на 3 роки освіти, комунікацій, досліджень і ґрунтовної (часто непоказної) роботи плюс так любима нашими можновладцями виставка. А на 8 місяців підготовки найбільшого в Європі простору до Євро-2012. Залишається тільки наполегливо вірити, що збірна України все-таки стане в ньому переможцем.


Текст вперше опублікований на сайті „Українська правда. Життя”

Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676