Публічна естетика галерейного простору

© Я Галерея/Oleg 7kadrov.com Samoylenko

У січні в дніпропетровському арт-центрі «Я Галерея» усі бажаючі мали змогу споглядати, слухати та обговорювати нову виставку "Відчуваю.  Абстрактне мистецтво vs сучасна музика". Куратором проекту виступив Павло Гудімов, який пропонував глядачеві скуштувати мистецьку салату, в якій візуальні образи були присмачені музикою, кіно та живим спілкуванням. Однак мене зацікавило інше. Не жанрове розмаїття та художній зміст, а форма презентації та організація простору галереї. Це те, що я називаю публічною естетикою, мистецтвом організації публічного. 
У випадку з «Я Галереєю» - це організація публічного простору. Таким за визначенням є простір громадської галереї, тобто відкритого для широкої аудиторії місця презентації, сприйняття та спілкування. 

Публічна естетика галереї як культурної інституції творить взаємовідносини між творами мистецтва та аудиторією, так само й між самими глядачами у межах цього простору. Публічна естетика – це мистецтво того, як зорганізувати галерейний простір таким чином, щоб у ньому існували як повага та свобода для дій кожного окремого глядача, так і можливість підтримати вільний діалог між глядачами та відчуття спільного або спільноти, які є реальними тут і зараз. 
Це не є фашистська «естетизація політики», але естетика як втілення ситуаційної етики. А якщо хтось прискіпливо ставиться до етимологічного значення слів – це відображення класичного розуміння естетики, яка фокусується на питаннях краси та довершеності, що визначаються колективним досвідом у відповідних контекстові дискусіях, а не трансцендентальними принципами вроди.

Користуючись таким розумінням публічної естетики, я хотів би розглянути сучасні ідеї перетворення публічної галереї до галереї публічності (тобто такої, що творить чи відтворює публічне), зокрема проект «Я Галереї». 

Головна фішка проекту "Відчуваю. Абстрактне мистецтво vs сучасна музика" полягає в тому, як змінено простір галереї та як налаштовано ситуацію перебування та сприйняття серед незнайомих людей (ситуацію публічності). Про які зміни та налаштування йде мова? По-перше, куратор зробив усе можливе, щоби створити атмосферу приватного спілкування з твором мистецтва: у глядача є можливість присісти у зручному кріслі; без поспіху та дискомфорту розглядати та осмислювати представлене; його уяву підігрівають, навіть пестять аудіо- та відеосупроводом. По-друге, – і головне – аудіоряд, який супроводжує сприйняття картин, пропонується знову-таки у приватній формі – за допомогою навушників людина за власним розсудом може прийняти цю пропозицію або відмовитись від неї. Більше того, такий у чомусь маркетинговий підхід унеможливлює завдання шкоди комусь іншому з присутніх. Звуки з навушників не настільки чутні, щоб заважати іншій людині спокійно вивчати твір мистецтва. Отже, приватність кожного, незважаючи на його бажання, в такому просторі зберігається у ситуації публічності.

Можливо, такі цілі безпосередньо й не ставились, але Гудімову вдалося втілити в цій виставці концепцію реформування культурних інституцій, яка розробляється та практикується сьогодні у країнах Заходу. «Я Галерея» – це вдалий приклад серед небагатьох інших проектів форматування публічних галерей, музеїв та театрів у простори публічності, тобто реалізації наміру демократизувати ці культурні установи. Нижче я наведу декілька аргументів щодо того, чому це потрібне і що це означає для проекту «галереї публічності».

По-перше, практичне реформування таких установ ідеологічно прив’язане до гуманістичної парадигми, тобто це необхідно задля гуманізації простору цих установ. По-друге, ці зміни необхідні для адекватного функціонування цих інституцій в контексті релевантних процесів сьогодення. 

Останнє характеризується революцією, яка відбувається у сфері соціальної участі, що призводить до двох основних ситуацій. Перша полягає в тому, що більшість культурної продукції слугує публіці підставою для створення нових творів (так кожен акт рецепції є пунктом виходу до акту експресії). Друга виражається в тому, що нам щоразу все важче сказати, коли починається і коли закінчується участь у культурі, хто і коли стає публікою. Перший процес є наслідком декількох основних феноменів:

 зростаючої компетенції глядача;
 повсюдності інтерактивних комунікаційних медіа та дешевих пристроїв, що дозволяють створювати образи і звуки в приватній сфері;
 народження спільнот  споживання – «постмодерних племен».

Ці неоплемена встановлюють значення «мейнстріму» культурної продукції в ході взаємодії, обміну інформацією, писання власних відгуків і нерідко допомогою в організації. Вони впливають на виробників продуктів мистецтва. 

Другий процес у свою чергу являє собою результат інших явищ:

 спектакуляризації життя суспільства, 
 насичення простору сприйняття аудіовізуальними культурними продуктами шляхом, який робить неможливим їх інкорпорацію, 
 театралізації відносин між індивідами, 
 фетишизації образу і стилю життя як основних способів пізнання себе і інших. 

У підсумку сучасна людина є не тільки глядачем у будь-якому місці і часі, але й творцем нових образів і уявлень, необхідних для того, щоб бути «кимось».

Тож у проекті галереї публічності мова йде не про те, щоб створити черговий атракційний спектакль, але про використання засобів спектакуляризації дійсності (те, що зробив Гудімов) для перетворення галереї у місце, в якому глядач може краще зрозуміти навколишнє середовище, в якому він може побачити і зрозуміти себе, який відкритий для його нових рішень, здатності виробляти власний культурний продукт. Якщо ця інституція повинна стати «домівкою муз», то їй слід презентувати не тільки те, що нас сьогодні надихає, але й давати можливість для творчості, не надаючи таке право лише для вузького кола осіб.

Змінюються форми участі в культурі і зростає здатність кожного з нас до виробництва культурних текстів та артефактів. Це повинно знайти своє відображення у способі функціонування галереї – у його публічній естетиці. Йдеться про зміни у структурі презентації творів, перетворення галереї у простір приливу  (концентрації, зосередження) значень та смислів. 

Галерея публічності задумана як деінституалізована платформа дискусії, яка стосується релевантних цінностей у суспільстві. Як незалежний від фреймів та будь-якої ідеології (влади, бізнесу або елітарної соціальної групи) майданчик, який структуровано на противагу схемі "культура - соціальний інститут". Як місце, в якому можна демонструвати, перш за все, те, що нас розрізняє і водночас робить унікальним соціальним та культурним цілим.

Дмитро Заєць - соціолог культури, у полі наукових інтересів вивчення феноменів соціального авангардизму у міському мистецтві, композицій соціального уявного міських спільнот, форм публічних естетик. Учасник проекту "Лаборатория Социокультурных Изменений".


Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676