Спокута нашвидкуруч

© Таймер
Оксана Мась

Починаючи з часів незалежності, Україна вже ушосте їде на 54-у Венеційську бієнале, тема котрої цього року – "ILLUMInations". У цьому слові поєднується кілька смислів – і "висвітлення" сучасної мистецької ситуації, і "просвіта" як розповсюдження знань, і промовистість "хвостику" – "nations". За словами кураторки бієнале Біче Курігер, це намагання подолати стереотипи про те, як слід сприймати сучасне мистецтво. Це також спроба наблизити його до націй.
Попри звинувачення у фестивалізмі, атракціонізмі, спектакулярності, Венеційська бієнале є найавторитетнішим форумом сучасного мистецтва транснаціонального масштабу. Відбором українського проекту займалося Міністерство культури. Цього року Україна буде представлена роботою одеської художниці Оксани Мась, котру презентуватиме Центр сучасного мистецтва М17, відносно нова інституція. Комісаром національного павільйону Міністерство оголосило директора Інституту проблем сучасного мистецтва Академії мистецтв України Віктора Сидоренко. 

PinchukArtCentre також подавав проект для бієнале до Міністерства культури, проте цього року шальки терезів схилилися не на його бік. Що саме спричинило такий стан речей – розмова третя. Відсутність чіткої схеми відбору та його принципова непрозорість щоразу викликає у мистецькому середовищі шквал емоцій. Кожен знаходить власний привід поскаржитися на вибір Мінкульту, щоправда, цього року скарги, на диво, одностайні. Віктор Сидоренко має свої пояснення: "Остаточний термін подачі пройшов 15 жовтня, але ми все робимо в останній момент, тому й доводиться брати фактично готовий проект". Окрім того, він стверджує, що, власне, ні з чого було й вибирати – Оксана Мась єдина подала повністю прописану ідею та концепцію роботи, яка зрештою задовольнила Міністерство.

Сама художниця пояснює суть свого проекту так: „Це фрагменти відомого Гентського вівтаря ван Ейків. Основна концепція – це те, що цей вівтар складений із гріхів, намальованих людьми на дерев’яних елементах у формі яйця... Цей вівтар є унікальний твором в історії людства, адже на ньому зображено рай на землі... Ми запропонували розписати ці яйця людям 50 різних національностей... ”.

Стосунок до конкретної країни, національні павільйони є радше даниною більш ніж столітній традиції бієнале. Все більшого значення набуває особистість кожного окремого художника, сила його висловлювання. Та в нашому випадку спрацьовує правило протилежне, адже Україна мало презентована в світі. Тому бієнальний проект так чи інакше буде асоціюватися із сучасним українським мистецтвом загалом.

Світова спільнота лише починає виокремлювати та впізнавати наше мистецтво. Та що й казати – навіть наші східні сусіди почали ідентифікувати українських митців не так давно, зокрема після проекту Єкатерини Дьоготь у Пермі «ЯКЩО/ЕСЛИ/IF». Тому гідна презентація національного павільйону на міжнародній бієнале має бути для України стратегічно важливою та принциповою справою.

Сама художниця усіляко акцентує на соціальності проекту, на його інтерактивності. Будь-хто може взяти в ньому участь, просто намалювавши свій гріх, сфотографувавши й відіславши на мейл. Передбачається, що людина, візуально формулюючи власний найбільший порок, задумається над своїм життям. Потім розмальоване нею яйце стане елементом вівтаря, який і помандрує влітку на Венеційську бієнале. Сама інсталяція буде збільшеною копією й без того величезного Гентського вівтаря. Оригінал сягає трьох з половиною метрів заввишки та п’яти метрів завдовжки. Висота ж роботи Оксани Мась складе 92 метри, довжина – 134 метри. На бієнале проект буде представлений частково: 6-8 фрагментів розміром 6х6 метрів. 

Щодо назви проекту – „Post vs Protorenessans” – виникає очевидне питання. По-перше, чому згадується саме Проторенесанс? Це було явище суто італійське, а вівтар створили в Нідерландах, до того ж пізніше, в добу Раннього Відродження. По-друге, чому саме vs, versus, тобто проти? Адже в своєму задумі авторка наголошує – це спільне спокутування гріхів сучасності через роботу старих голандських майстрів, тобто з її допомогою. 

Гентський вівтар – це світовий шедевр братів ван Ейків, він несе в собі сакральні коди, прописані в ньому ще з 15 століття та викарбувані його непростою історією. Те, що зображене на вівтарі, свого часу стало справжнім проривом. Залишивши Середньовіччя в минулому, брати ван Ейки несподівно зобразили ідею християнства не як шлях подоланих страждань, а як чисту радість, прийняття людини такою, як вона є – з її пороками та чеснотами, її різноплановістю, внутрішнім багатством. Людина тут – не принижена істота, готова катувати себе заради перепустки в кращий світ, а сповнене гідності Боже створіння. 

Інтерпретація Оксани Мась поєднала "праведне з грішним": сакральний мистецький об’єкт – всесвітньовідомий вівтар, міфологічний життєтворчий та світобудівний символ – яйце, тему гріховності людини. Так би мовити, „все найкраще й одночасно”. Самодостатні смислові речі, змішавшись у коктейлі, інвертували до спрощення того ж таки смислу. Ця монументальна і в прямому, і в переносному сенсах робота має нетривкий фундамент концепції і присмак поверховості. Безперечно, гріхи й справді у всіх приблизно однакові, втім, як і бажання. Та жест духовного очищення, спокутування своїх гріхів через їхнє усвідомлення, який пропонує Оксана Мась, пообіцявши шмат раю, ігнорує істинну гуманістичну суть Гентського вівтаря, а тому він радше позірний, умовний, схематичний.

Художниця не намагається привабити брендом "Україна". Вона демонструє, як завжди, власний бренд – "Оксана Мась". Бажання усім подобатися, бути підкреслено демократичною, по-рекламному яскравою та масштабною, політкоректною та ще й ринково затребуваною спрацьовує явно не на користь її проекту.

Алєксандр Боровський у своїй статті про новітні течії контемпорарі арту зауважив: "любая техническая манипуляция со смыслами и формами объявляется "искусством"... Поскольку у художников есть сейчас беспрецендентная свобода действий, часть из них паразитирует в искусстве на разрушении смысловых структур, созданных культурой предыдущих периодов... Мы становимся свидетелями тому, как приемы и средства, созданные для работы с базисными проблемами современной жизни, постепенно как-то отделяются от этой проблематики и начинают самостоятельное существование в виде массмедийного бренда". Як на мене, це напрочуд влучні слова в стосунку до бієнального проекту Мась.

Отже, чи й справді відбудеться "друге відродження" Гентського вівтаря? Мені здається, що для авторки аж занадто важливою є оця постмодерно-етнічна гра, дотепність самої вигадки "ікони з гріхів". Влучність такого оксюморону позбавила можливості копати глибше, змусила поступитися ідеєю заради звучності фрази. В контексті цього проекту більш вдалим було б не слово "гріх", а формулювання, яке подекуди зустрічалося в мережі: "усе те, чим людина замінила собі Бога". Звісно, від цього оксюморон втрачає свою суперечливу гостроту, проте все-таки набуває більш сучасного, актуального змісту.

Оксана Мась запевняє, що її проект вже користується успіхом в людей. Нічого дивного. Нарешті – нічого огидного чи відразливого у творі сучасного мистецтва, нічого химерного та незрозумілого. Навпаки – проект надзвичайно привабливий візуально. Ба більше – я навіть упевнена, що ця робота багатьом українцям взагалі відкриє очі, і хтось раптом усвідомить, що всі ми – грішні, і про це треба деколи задумуватися. Для когось це й справді стане неабиякою новиною.

Проте глядача міжнародної бієнале, ситого, навіть перегодованого сучасним мистецтвом, нелегко здивувати, вразити або шокувати. Та й хіба це є метою? Значно важливіше заявити, що в жилах українського арт-організму тече "свіжа кров", а його мозок здатен продукувати нові важливі ідеї. Однак хапаючись за "фактично готові проекти" українці ризикують лишитися в очах світу нацією, яка безпорадно мислить категоріями "бабусиної скрині".


Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676