Арт-критика за «дякую»

© schoolvoorjournalistiek

Наприкінці листопада 2010 року Фундація ЦСМ проводила міжнародний дискусійний проект «Kyiv Offline: Арт-критика в добу миттєвого доступу», адресований потребам виробити спільне розуміння можливостей і ролі критики сучасної культури та мистецтва у добу миттєвого доступу до інформації поміж критиками в Україні. Одним із результатів проекту стала добірка есеїв учасників проекту, які дискутували із теперішньою критичною ситуацією в країні.

КОРИДОР долучається до дискусії про роль мистецької критики і впродовж 2 тижнів публікуватиме частину текстів, створених після «Kyiv Offline». Збірка усіх текстів буде незабаром доступна на сайті Фундації ЦСМ.

У понеділок, 24 січня, відбулась дискусія про те, «Якою має бути мистецька критика?», в рамках проекту «НА ПІДЛОЗІ» у Фундації ЦСМ.
Ті, хто займаються креативною діяльністю та мистецтвом, не отримують за це гроші. Принаймні на початку точно не отримують. Так, можливо, потім, коли вони роблять певні успіхи, про них стає відомо, вони починають подобатися, тоді їх починають запрошувати долучитися до певних комерційних ініціатив. Це стосується не лише живопису, музики, поезії, але й критичного інтелектуального письма.   

Креативна діяльність потребує неабияких інтелектуальних зусиль і чимало часу. Щоб якісно довести свій задум до кінця, потрібно бути не лише наполегливим, потрібно, щоб тебе «підгодовували» – батьки, друзі, кохані та коханці, нецікава додаткова робота, гранти. Тому створюючи певний некомерційний проект, думаєш не лише про його актуальність і суть, а також і про власну мікроінфраструктуру, яка дає свободу цей проект створювати.

Чи варто взагалі займатися діяльністю, яка завідомо є неприбутковою?  І якщо варто, то чому?

Я запитала у керівниці театрального порталу Teatre Марисі Нікітюк, навіщо вона, власне, робить сама сайт, витрачає на нього гроші, час та сили, якщо прибутку вона за нього ніколи не отримує? Перш за все, на нинішньому ринку праці в Україні немає певних можливостей реалізації Марисиної освіти (вона має дипломи з журналістики та театрознавства). Вакансії, які сьогодні можна знайти в Києві, потребують якихось додаткових знань (наприклад, із маркетингу, права) або пропонують працювати за дуже малі гроші у складних умовах. Марисі півдня треба було добиратися на роботу журналіста в редакцію щоденної газети «24», а в журналі «ТОП10» дуже складно було пояснити доцільність того чи іншого матеріалу керівництву. Як робоча одиниця з адекватною платнею, театральний критик Марися сьогодні є надмірною розкішшю для роботодавців.
  
Портал дає Марисі змогу якісно втілювати свої думки, набивати руку, коли вона пише саме за своєю спеціалізацію. Вона не впадає у відчай і не запитує себе, що ж їй робити. Професіоналізм Марисі зростає, вона стає відомою у фахових мистецьких колах, їй несподівано можуть запропонувати написати для Московського театрального порталу вже на комерційній основі. Але зароблене не покриває витрат на життя.

«Мені допомагають мої батьки, - говорить Марися, - вони вірять у мене як у мистецтвознавця, журналіста й майбутнього драматурга та підтримують мої починання. Друзі, знаючи мою ситуацію, можуть запросити в ресторан чи кафе і пригостити мене. Я давно професійно займаюся ушу і даю уроки маленьким дітям, проте це не ті гроші, які дають мені можливість спокійно існувати. Також я вивчала японську, інколи проводжу екскурсії містом японськомовним туристам. Ця робота радше ситуативна, аніж постійна».

Марисі складно фінансово, проте вона  дуже щаслива з того, що є фотографи та редактори, яким так само цікаво працювати з нею на безоплатній основі. «Я не впевнена в завтрашньому дні, але я точно знаю, що та енергія, яку я вкладаю у свій сайт, вона неодмінно до мене повертається. Якщо не грішми, то чимось іншим. Це  вдячність тих, із ким я працюю, це нові враження, це можливість відвідувати цікаві заходи та відчуття того, що я роблю те, що мені справді цікаво. Мій портал не дає мені впадати в депресію».

Така діяльність дає статус, самоідентифікує певним чином, це приносить славу та дає виправдання твоїм професійним інтересам. Некомерційні культурні блоги та сайти – це, з одного боку, алібі, щоб не здавалося, що ти нічого не робиш, а з іншого – це інструмент для самовизначення, для пошуку правильної дороги. Для українських реалій це переважно так, адже до культури отримання грантів і створення проектів завідомо «під гранти» ми лише поступово починаємо приходити.

Варшавський арт-критик і блоггер Агата Пизік, яка брала участь у проекті «Kyiv Offline», наприклад, економить майже на всьому задля того, щоб мати простір писати статті та бути разом із коханим, який живе у Лондоні: «Я не купую багато одягу та меблів, не купую книжок (тому що найчастіше мені їх дарують видавці для написання рецензій). Я намагаюся використовувати всі переваги інтернету – читаю книги у Google, знаходжу багато корисних контактів. Більшість грошей, які я заробляю за статті у журналах та газетах, я витрачаю на сплату за свою квартиру у Варшаві та на квитки до Лондона, де живе Оуен, мій хлопець. Навіть уявити не можу, щоби моє життя асоціювалося з речами, які я хочу придбати. Я – фрілансер і ніколи не знаю напевне, матиму я роботу, чи ні. Постійно потрібно подавати заявку на написання матеріалу».

Агата  розказує, що до 24 років вона жила з батьками, їй непотрібно було платити за житло.  Коли вона стала жити сама, почала вчитися заробляти більше: «Коли я почала писати, мені був 21 рік, і тоді я була дуже щаслива лише з того, що мої статті публікували. Це була частина моїх навчань, і я була вдячна, коли мою статтю брали до друку».

Зараз Агаті 27, у неї немає постійної роботи з медичною страховкою, проте у неї є багато друзів, ідей і корисних контактів на інституційному та персональному рівні. Свого коханого Агата знайшла завдяки інтернету: «Я почала писати для англомовного інтернет-журналу. Так я познайомилася із своїм майбутнім хлопцем,  який також пише про мистецтво у Британії.  Зараз ми використовуємо інтернет як певну платформу для нашої діяльності. Ми намагаємося підтримувати одне одного, наскільки це можливо. Наприклад, я презентувала його роботи польським інституціям, і вони почали його запрошувати та долучати до польських ініціатив і навпаки».

Коли ти молодий, у тебе є багато енергії і водночас немає певних обов’язків перед родиною. Ти відвідуєш модні вечірки, ведеш розумні бесіди та аналізуєш сенс буття довгими ночами, реалізовуєш свої найнеймовірніші ідеї. Але коли люди з таким способом життя вирішують створити сім’ю та мати дітей, часто виникає  проблема вибору – йти на постійну роботу, звести творчість до рівня комерційного ремесла або продовжувати займатися творчістю, не будучи певним у завтрашньому дні. 
 
Берлінський художник Мартін Кальтвассер пропонує альтернативне вирішення питання, показуючи на власному прикладі можливість існування поза соціальними структурами та мотиваторами. Його дружина, Фольке Кьоберлінг, також художниця, у них двоє дітей. «Ми розпочали наше сімейне життя майже без грошей. Але ми ніколи не переставали бути митцями, ніколи не переставали бути креативними. Наших дітей ми повністю включили в цю художню дійсність. Від початку ми брали участь у незалежних мистецьких спілках. Для нас немає поділу між відпочинком і роботою. Життя – це арт-робота. Щоб жити як родина і при тому заробляти лише з мистецтва, ми повинні фокусуватися. Особливо, коли наші роботи не створюються для арт-ринку та комерційних галерей. Ми знаємо, що можемо вижити лише в тому разі, якщо ми направляємо 100% наших зусиль, енергії та концентрації на створення мистецтва. Це також включає наше дозвілля, сімейне життя та соціальне середовище».

Сім’я Кальтвассерів прагматично мінімізувала свої витрати ¬ ¬- у них немає машини, купованих меблів, майже немає поїздок на відпочинок, немає телевізора, електричних побутових приборів, домашніх тварин, вони не ходять обідати в ресторани, не вдягаються в дизайнерський одяг, не купують дорогих матеріалів для створення арт- об’єктів. Вони повністю контролюють всі свої бюджети. Вони самі роблять функціональні меблі. Єдине, на чому вони не економлять, так це на якісних натуральних продуктах харчування. У Кальтвассерів дуже насичене й активне соціальне життя. Займаючись незалежним мистецтвом, вони роблять те, що їм подобається, що автоматично означає, що їм подобається те, що вони роблять. Без машини та канікул на Канарах, проте з дверима, відкритими для всіх, і можливістю приділити час іншим Кальтвассери складають альтернативу своїм сусідам, які живуть за традиційною німецькою моделлю – споживають за графіком всі сучасні блага та не мають часу для душевних бесід і зустрічей. 

Для Мартіна його робота – це не покарання, а призначення. Його діяльність продуктивна та насичена, вона сповнена радощів, лінощів, сексу, музики та спілкування. Вони з Фольке організовують свій час таким чином, що завжди можуть бути разом зі своїми дітьми. Вони зустрічаються з друзями і відпочивають тоді, коли відчувають у цьому необхідність.
 
Сьогодні робота означає використання. І завданням сучасних працівників галузі культури є знаходження балансу між роботою та життям – щоб креативний процес був максимально продуктивним, а життя – максимально самокерованим і незалежним від матеріальних факторів.


Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676