Технології уявного
- Світлана Матвієнко
- 4 червня 2013
-
-
- 2468
Mобільним додаткaм притаманна інтимність, адже ми взаємодіємо з ними через дотик, що одночасно встановлює певну близькість між користувачем та машиною, але й одночасно виявляє чужість посеред цієї інтимності: чутливі кнопки на наших мобільних пристроях змушують нас переосмислити зв’язки з життєвим середовищем та одне з одним, але й водночас знову замикають нас у віртуальному середовищі. Додатки розташовані прямо під кінчиками наших пальців, що торкаються екранів мобільних телефонів: вони поєднують нас крізь медіамережі та ризоми; вони забезпечують нам доступ до того, що нам потрібно "поза екраном" – прямо зараз, цієї миті.
Але що ж таке додатки? З одного боку, відповідь проста: це прикладне програмне забезпечення, що пристосовує можливості комп’ютеризованої системи до конкретної мети (англійське слово “app” ("додаток") – скорочення від “application” ("застосування") – фігурально та буквально, лінгвістично та технічно). Це слово вживають як сленговий термін з 2009 року після рекламної кампанії iPhone, відомої своїм салоганом "There's an app for that" – "Для цього є додаток!" Цей слоган, як і вся рекламнa кампанія Apple, дав поштовх фантазіям та сподіванням, пов’язаним із мобільними технологіями та цими дрібними, проте численними додатками.
Серед теоретиків медіа та й самих виробників немає згоди щодо майбутнього мобільних технологій: одні вважають, що це просто тимчасове явище, інші – що це переломний момент. Наша книга стала місцем зустрічі, де представники обох сторін висловили свої занепокоєння, надії, бачення, критичні спостереження та попередження, пов’язані з дедалі більшою популярністю додатків. Серед них: небезпека тотального нагляду та контролю; експлуатація нематеріальної праці користувачів, які продукують дані; продаж наших приватних даних третім сторонам; екологічні проблеми, спричинені посиленим споживанням енергії та діяльністю центрів зберігання й обробки даних (Cloud’s data centers)[2]; використання у виробництві мобільних телефонів конфліктних мінералів, таких як тантал, олово, золото та вольфрам із Cхoдy Конго тощо.
З іншого боку, зростання мобільності користувачів унаслідок легкості віддаленого доступу до даних, що зберігаються на "хмарах", уможливлює стільки нових способів творення та організації нашої роботи й дозвілля, що ми дійсно можемо говорити про нові типи суб’єктивності, поява яких невіддільна від нових досвідів просторy і, відповідно, часy, уможливлених, зокрема, новими медіа.
Я зацікавилась цією темою у 2010 році, коли журнал Wired опублікував есей Кріса Андерсона та Майкла Вольфа під назвою "Веб помер, нехай живе Інтернет!", що спровокував тривалу дискусію про майбутнє мережі (the World Wide Web)[3]. На думку авторів, усесвітня мережа перебуває "в занепаді" через зростання популярності додатків, за допомогою яких можна користуватися інтернетом, оминаючи веб-браузер. У цій зміні автори звинувачують "нас", користувачів та споживачів (Андерсон), та "їх", медіамагнатів (Вольф): "Так само, як ми любимо свободу і вибір, ми любимо речі, які працюють – надійно та непомітно. І якщо ми маємо платити за те, що ми любимо, – що ж, це видається дедалі звичнішим. Чи ви останнім часом переглядали свої рахунки за мобільний зв’язок чи кабельне телебачення?... Це неминуче. Це цикл капіталізму. Зрештою, історія промислових революцій – це історія боротьби за контроль. Спершу винаходять технологію, вона поширюється, квітне, а потім хтось знаходить спосіб заволодіти нею, виключаючи з гри інших. Так трапляється постійно"[4].
Винахідник всесвітньої мережі Тім Бернерс-Лі розділив занепокоєння Андерсона і Вольфа у власній статті "Нехай живе мережа: заклик до продовження відкритих стандартів та нейтральності", надрукованій у журналі Scientific American того ж року. Він пише: "Сектори інвестицій та фінансів також можуть виграти від пов’язаних даних. Прибуток генерується значною мірою шляхом віднаходження структур у все більш розмаїтому наборі інформаційних джерел. Дані також пронизують наше особисте життя. Коли ви заходите у соціальну мережу та позначаєте нового користувача як вашого друга, тим самим встановлюється взаємозв’язок. І цей взаємозв’язок – це дані… Мережа відіграє ключову роль не лише у цифровій революції, але й у продукуванні нашого добробуту – і навіть нашої свободи. Як і саму демократію, її потрібно захищати"[5].
Простіше кажучи, порівняно з браузерами, мобільні додатки гарантують безпосередній та миттєвий доступ до інформації, яка зберігається у базі даних. Водночас додатки – це приманки: вони привертають увагу користувача тим, що обробка даних відбувається абсолютно непомітно, а медіасередовище – ще менш видимим. Але ця свобода не така вже й справжня: ціною за легкість та мобільність є доступ до нашої особистої інформації, що ми його самі надаємо мобільним додаткам. Цe доступ до імейлу, смс-повідомлень, місцеперебування тощо – усього, що потрібне, аби вони функціонували.
Венді Чaн у своєму есе "Про програмне забезпечення, або наполегливість візуального знання"[6], висловлює думку, що програми – це функціональний аналог ідеології, система, що дисциплінує своїх програмістів та користувачів, створюючи невидиму систему контролю [7]. Можна розглянути цю аналогію в контексті капіталістичної ідеології прискорення, із її вимогою швидкості заради зростання продуктивності (слоган "Для цього є додаток" – один із прикладів цього, адже все, що ти хочеш тут і зараз, можна здійснити за допомогою додатка, не відкладаючи навіть на кілька годин!). Подібно до того, як ідеологія часто приховує брудну політику, алгоритмічна архітектура мобільних додатків приховує мапи руху потоків даних та механізм їхнього регулювання, a також схеми їхніх зловживань.
Мобільний додаток – це ідеальний уявний інструмент. Поняття «уявного» в тому значенні, в якому ми його тут використовуємо, було натхненне чудовою збіркою під редакцією Еріка Клуйтенберга (який також є одним із наших авторів) – "Книгою уявних медіа"(2007). У вступі Клуйтенберг теоретизує "уявні медіа", відштовхуючись від поняття Бенедикта Андерсона "уявна спільнота"[8]. На думку Андерсона, уявний компонент дуже важливий, оскільки він дозволяє підтримувати "реальну" спільноту (людей, які можуть не знати одне одного) як одну націю. "Спільноти, – каже Андерсон, – потрібно відрізняти за стилем, у якому вони уявляються"[9]. Іншими словами, саме уявне робить технологію тим, чим вона стає в реальності, не меншою мірою, ніж дійсні характеристики цієї технології.
Виставка "Уявний додаток" – проект, суміжний із цією книгою. Наш заклик до художників та графічних дизайнерів мав на меті підштовхнути їх до роботи, яка б досліджувала фантазії користувачів, пробуджені обіцянками ефективної технологічної допомоги від додатків, – обіцянками, вираженими у слогані "Для цього є додаток!". Ми звернулися до художників із закликом сформулювати уявні концепти та розробити графічні символи неможливих додатків для того, щоб виявити межy наших фантазій та очікувань від технологій допомоги у вирішення проблем, які не мають вирішення взагалі або де вирішення проблеми залежить тільки від нас самих і не має жодного стосунку до технологій.
Цей проект дуже демократичний: серед робіт, які ми обрали, були пропозиції від видатних художників та дизайнерів, від студентів, які вивчають мистецтво та дизайн, і навіть від групи підлітків, що збирається під керівництвом кураторів Museum London (Лондон, Онтаріо)[10], одним із наших виставкових просторів. Подані проекти виявилися дуже різноманітними: одні з них критикують ідеологію технологічного солюціонізму, а інші змушують думати про дуже особистий зв’язок користувачів із технологією, що стає все більш невіддільною від людської сфери, i в якій сконцентровані наші бажання, потреби, страхи перетворення та змін. Ці уявні проекти додаткiв, надісланих нам, уможливлюють телепортацію тa миттєві гендерні зміни, комунікацію з дельфінами й іншими істотами, передбачають смерть окремої людини та всієї планети, спокушають нас і засмоктують в чорні діри інформаційного космосу.
Уявні проекти нашої виставки виявляють страх користувачів бути поглинутими чи ототожненими з цифровими даними, зникнути в потоці інформації, яку ми, об’єднані в мережу суб’єкти, що миттєво самостійно продукуємо за допомогою мобільних пристроїв і їхніх додатків. Чудова робота відібрана нами для виставки – yявний мобільний додаток "Борхес", створений групою дизайнерів – Джеймі Аллен, Ішаком Бертраном, Єном Каррі, Бернардом Ґарнісніґ та Еленою Джанні – обіцяє "повністю відстежувати ваш світ". Він іронічно копіює риторику популярних рухів "квантифікованої особистості" (quantified self). Його опис звучить так:
"У додатку "Борхес" ми реалізуємо амбіцію, яку довго плекали – створити повне, абсолютно високоякісне зняття вашої особистої географічної, соціальної та економічної поведінки. Hарешті уповні реалізовано можливість самостійно відстежувати кожну мить свого життя! Додаток працює постійно з моменту інсталяції і безперервно записує ваші рухи, середовище та поведінку. Наприкінці довгого дня ви зможете розслабитися в кріслі та заново прожити все точнісінько так, як воно відбулося протягом дня. Після кількох місяців використання додатку "Борхес" ви більше не зможете відрізнити цифровий запис вашого життя від реальності!"[11].
Іконка уявного додатку "Борхес" Іконка уявного додатку "Універсальна кнопка перезапуску"
А й справді, чи довго залишилося до того моменту, коли "ваш світ" буде повністю прирівняний до ваших цифрових даних? Якою мірою ці дані будуть “вашими”? Як довго цей мобільний додаток лишатиметься уявним i неможливим? Сьогодні, коли гугл-окуляри майже готові (разом із відповідними додатками) до випуску для масового споживача, ці питання дуже актуальні.
З іншого боку – наші сподівання, що технології просто невичерпні. Ось ще один приклад, щодо якого важко зрозуміти, проявляє художниця іронію чи просто ділиться своєю фантазією: 12-річна Ізабелль Гіґґонс із Лондона (Онтаріо) надіслала нам концепт додатку "Універсальна кнопка перезапуску":
"Це універсальна кнопка перезапуску, яка автоматично дозволяє вам зробити щось заново. Вона може бути корисною в ситуаціях, коли ви програли гру, з кимось посварилися, провалили екзамен, не встигли на автобус; також вона дає можливість зробити щось повторно. Щоб використати додаток, відкрийте його, відключіть блокування, зніміть захисну кришку та натисніть на кнопку. Ви відчуєте, ніби несетеся крізь викривлення часу. У вас перед очима будуть мерехтіти зображення, і ви маєте тримати палець на кнопці, доки не дістанетесь до потрібного моменту. Тоді просто зніміть палець із кнопки, і ви відновите позицію, в якій були у той час".
Ми живемо в надії, що тотальна комп’ютеризація впорядкує наші публічні та приватні життя, виправить непорозуміння в наших стосунках, організує нашу роботу та дозвілля, здійснить наші мрії і бажання. Коли дивишся на всі ці десятки уявних проектів, можна відчути, наскільки ми залежимо від цієї фантазії. Адже саме її ми купуємо у вигляді мобільного додатку. Він, кажуть, дуже добре продається.
P.S. Хочу скористатися можливістю і поширити запрошення приєднатися до нашого проекту серед українських художників та дизайнерів.
Для цього: 1) сформулюйте концепт неможливого, неіснуючого, уявного додатку; 2) перекладіть його на мову дизайну.
Додаткову інформацію, вимоги та оновлення ви знайдете на нашій сторінці:
http://djspooky.com/imaginaryapp/call/index.php
Примітки:
1. Книга з’явиться у видавництві MIT Press у 2014 році.
2. Andrew Blum, Tubes: A Journey to the Center of the Internet (New York: HarperCollins Publishers, 2012).
3. Chris Anderson and Michael Wolff, “The Web Is Dead, Long Live the Internet,” http://www.wired.com/magazine/2010/08/ff_webrip/
4. Там само.
5. http://www.scientificamerican.com/article.cfm?id=long-live-the-web
6. Wendy Hui Kyong Chun, “On Software, or the Persistence of Visual Knowledge,” Grey Room 18 (2004): 43. Доступно тут: http://www.brown.edu/Departments/MCM/people/chun/papers/software.pdf
7. Там само, 27-28. Чун пояснює: "Формально комп’ютери, що складаються з програмного забезпечення та "заліза", є ідеологічними машинами. Вони відповідають майже кожному формальному визначенню ідеології, що ми маємо: від хибної свідомості (як у фільмі "Матриця") до визначення ідеології Луї Альтюссером як "репрезентації" уявного відношення індивідів до реальних умов їхнього існування", 43.
8. Benedict Anderson, Imagined Communities: Reflections on the Origin and Spread of Nationalism (New York: Verso, 1983).
9. Цитується Еріком Клуйтенбергом у “Second Introduction to an Archaeology of Imaginary Media” в Eric Kluitenberg, ed. Book of Imaginary Media: Excavating the Dream of the Ultimate Communication Medium (Rotterdam: NAi Publishers / De Balie, 2006), 4.
10. http://www.museumlondon.ca/
11. http://quantifiedself.com/
Переклад з англійської Тетяни Цибульник.
