Досвід однієї реконструкції

flickr.com3895706255 76b8c63821_z - Скажіть, а танцівник сьогодні буде? - змовницьки шепоче мені на вухо літня жінка з каталогом у руках. 
– Е-е, пробачте?..
– А ви не в курсі? Кілька разів на тиждень сюди приходить юнак у срібних трусах, одягає навушники і танцює на подіумі під музику, яку ніхто крім нього не чує. О, ви просто мусите його побачити!

Я озираюся й помічаю платформу для go-go dancers авторства Фелікса Гонзалеса-Торреса. Ми у Франкфуртському музеї сучасного мистецтва, отже, тут можливо все.

Ймовірність чуда не обмежується стінами музею, бо Франкфурт – відкрита динамічна структура, в якій легко поєднуються хмарочоси й будинки в стилі фахверк, мідний біржовий бик і погруддя Ґете, а в лютеранському соборі сучасні чорно-білі зображення чоловічого торса замінили собою класичний іконостас.

Місто, вчетверо менше за Київ, з населенням менше мільйона осіб – центр всього найбільшого, від книжкового ярмарку до аеропорту. Здається, після 1945 року Франкфурт не припиняє відбудовуватися й трансформувати простір, знищений під час війни. Будівельні лаштунки та довгі шиї кранів складають невід’ємну частину його ландшафту. На парканах у вигляді інфографіки можна побачити історію площ та майбутній вигляд об’єктів, а в паркані обов’язково є спеціальні отвори, які дозволяють перехожим спостерігати за процесом реконструкції.

Мешканці Франкфурта завжди були головними творцями свого міста. Саме на кошти громади будувалися музеї, школи й костьоли, і навіть зоопарк. Ця традиція триває і дотепер: у 2008 році містяни відгукнулися на заклик співробітників музею Штедель і пожертвували зі своїх кишень 26 мільйонів євро на його реконструкцію. Всього проект коштував 52 млн євро. По суті, 50% фінансування культурної інституції взяла на себе громада, фонди та банки, а 50% покрили державні дотації. Місто, де народилися Гете, Адорно і Фромм не може чинити інакше – подумаєте ви. Однак Франкфурт сьогодні – це гігантський транзитний вузол, киплячий котел різних народів, німецький лідер злочинності й центр біржових ігор. Менше з тим, франкфуртська ідентичність формується значною мірою довкола культури, традиційної і сучасної. І не останню роль в цьому відіграють такі культурні інституції, як Штедель.

Музей був створений у 1815 році й названий на честь його засновника - франкфуртського комерсанта Йогана Фрідріха Штеделя, який згодом заповідав музей та Інститут мистецтв своєму місту. З тих пір музей пережив п’ять реконструкцій, остання з яких стала справжнім досягненням сучасної архітектури. Музей зібрав одну з найбільших колекцій світового мистецтва в Європі - від 14 століття до наших днів. Однак площа в 4 тисячі кв.м. дозволяла показувати лише частину колекції, а твори 20 ст. повоєнного періоду відлежувалися у сховищах.

Масштабна реконструкція Штеделя почалася у 2008 році, коли конкурс на проведення робіт виграли архітектори Тіль Шнайдер і Міхаель Шумахер. Якраз коли світ накрило фінансовою кризою і всі заговорили про ревізію світоглядних і фінансових пріоритетів. Тим цікавішим видається досвід містян у краудфандінгу, ініційованому директором музею Максом Холляйном у, здавалося б, такий несприятливий час. Директор працював із великими меценатами, паралельно розробляючи комунікативну стратегію для залучення пересічних мешканців Франкфурта. Для цього музей домовився з деякими місцевими барами і крамницями, що відвідувачі можуть замовити собі "коктейль Штедель", або ж купити жовті гумові чоботи, кошти від яких підуть на розбудову музею.

Ініціатори спільнокошту прагнули, щоб кожен жертводавець відчував позитивні емоції, віддаючи свої гроші музею. Тому Штедель запросив найбільш активних донорів на загальні збори, кожен учасник узувся у фірмові жовті чоботи, люди взяли в руки лопати і разом попрацювали над облаштуванням території музею. Документація цього багатолюдного "суботника" тепер становить окремий виставковий стенд музею, а імена найбільших меценатів викарбувані на підлозі Штеделя. Кампанія проходила під гаслом "Франкфурт будує новий Штедель. Долучись і ти!" і завершилася відкриттям у 2012 році масштабної виставки. Жовті чоботи стали символом колективної співпраці і часто фігурували в промо-роликах і фотосесіях німецьких знаменитостей; директор музею Холляйн також сфотографувався в жовтих чоботах для рекламної кампанії спільнокошту.

Але найцікавішим залишається сам архітектурний задум, який поєднав два мистецтва – класичне і сучасне – в одному неконфліктному просторі. Старе приміщення через плавні лінії сходів перетікає у білосніжну підземну частину, освітлену природним світлом, яке ллється згори через 195 вікон-ілюмінаторів. Інтенсивність природного освітлення регулюється спеціальною апаратурою. Проект вивільнив 3000 кв. м. під виставковий простір для творів сучасного мистецтва, не зачіпаючи територію навколо класичної будівлі. Отже, з вулиці людина бачить лише двір музею і зелену галявину, вкриту скляними вічками діаметром 2,5 м, що ефектно світяться вночі. Внутрішній простір сучасного крила структурується модулями – комірками, в яких експонується певний тематичний "розділ" без хронологічного порядку. Подорож крізь модулі нагадує блукання в лабіринті, чого й прагнули архітектори. Після ознайомлення з творами залишається загальне відчуття методу, основної ідеї того чи іншого напрямку. І якщо твори Ботічеллі, Дюрера, Моне і Пікассо належать музею, то значну частину творів для сучасної експозиції (понад сто робіт) Штеделю надали німецькі банки – власники колекцій.

В музею є свої характерні приваби – в історичній частині відвідувачам відкривається вигляд на стіну, вкриту хвилястою дзеркальною поверхнею, що створює ефект вікна в інший вимір. На цій стіні відбиваються неясні обриси величезного полотна Енді Воргола, що висить навпроти. Тут же можна потрапити до зали "відпочинку" - це гігантська інсталяція Томаса Деманда "Saal", створена спеціально для музею в 2011 році. Глядач заходить до простору, що нібито задрапірований важкими оксамитовими шторами. Насправді це оптична ілюзія, стіни – відтворений принт текстилю, виконаний на спеціальній поверхні з синтетичних волокон. В цій інсталяції, з одного боку, прочитується цитування живопису епохи Відродження, з іншого – вказівка на концептуальне мистецтво. Зала слугує своєрідною перехідною зоною між двома приміщеннями – історичним, де висять картини Нольде, Давіда, Мунка, Шагала й сучасним, де представлено роботи Сантьяго Сьєрра, Наоя Хатакеями, Сібілле Бергеманна, Сінді Шерман та інших.

Експериментальне приміщення для сучасного мистецтва було збудоване за чотири роки після затвердження плану. Як кажуть керівники проекту, для Європи це рекордний час. Можна було б припустити, що успішна реалізація спільнокошту у Франкфурті стала можливою через те, що це місто великих фінансових потоків та банків, а отже – щедрих меценатів. Насправді мешканці міста – це не лише банкіри та лікарі, які за статистикою отримують найбільші зарплати в Німеччині. Основну масу населення складають люди з середнім місячним доходом 2 тисячі євро. Експерти культурної сфери в Німеччині зазначають, що, ймовірно, такий успішний проект архітектурного планування і збору коштів – це особливість франкфуртської спільноти і не залежить від заможності міста. Наприклад, Гамбург також у 2008 році почав збирати кошти на будівництво філармонії Elbe Philharmonic Hall, проект мав завершитися у 2010 році, однак він так і не був реалізований, натомість, обріс фінансовими скандалами та судовою тяганиною.

Спрацьовує також позитивний приклад інших культурних ініціатив у місті. Наприклад, франкфуртський художній інститут, де прагнуть навчатися студенти з різних куточків світу (50% студентів – іноземці), після кризового стану в середині 2000-х зміг оновити свій склад, на той час новому ректорові інституту виповнилося 38 років, але він зміг вдало реалізувати нову менеджерську модель освіти і сьогодні в цьому закладі викладають лауреати премії Тернера, а випускники стають надією сучасного німецького мистецтва. (Варто згадати, що і нинішній директор Штеделя Макс Холляйн починав керівництво франкфуртським музеєм сучасного мистецтва, коли йому було 32 роки).

Очевидно, спільнота Франкфурта справді пов’язує свою міську ідентичність із культурними інституціями, мислить себе частиною спільного простору і відчуває відповідальність за нього. Франкфуртці з теплотою ставляться до Штеделя, бо сприймають його як матеріальне втілення ідеї громадянської співпраці, яка триває вже понад 200 років. Сьогодні музей Штедель для них – це вже символічне поєднання особистої історії та історії мистецтва, а не просто заклад, де консервується минуле.

Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676