Семіотика кухні

Джуді Чікаго “Звана вечеря”, 1974-1979 kitchen2 Чому в історії мистецтва не було великих художниць? Однойменне ессе Лінди Нохлін 1971 року показало, що на це питання мають відповісти не "малі" жінки-художниці, а сама історія мистецтва. Як і багато інших патріархальних дисциплін, вона століттями оберігала свій канон від тих, кому не пощастило народитися білим чоловіком. Незважаючи на те, що крім Мікелянджело, Рембрандта, Архипенка і Далі в історії були не менш геніальні художниці, їхні імена здебільшого залишились невідомими. Феміністична ревізія історії мистецтва, незважаючи на опір мистецьких інституцій, призвела до появи нового напрямку - арт-фемінізму.

Знаковою роботою раннього феміністичного мистецтва є "Звана вечеря" єврейсько-американської художниці Джуді Чікаго - авторка шестихвилинного відеоперформансу "Семіотика кухні". Художниця спародіювала кулінарну телепрограму, презентуючи в алфавітному порядку широкий спектр кухонного приладдя - дивних, незручних, часом насильницьких об’єктів, не пристосованих до потреб людського тіла. Рослер поставила добре знайомий жіночий простір і предмети побуту в новий контекст, що оприявнив виснажливість процесу виробництва їжі, соціальну ізоляцію та структурні причини жіночої фрустрації. У "Семіотиці кухні" в іронічній формі підсумована багатовікова історія знецінення роботи матерів, домогосподарок, кухарок, прибиральниць, доглядальниць і всіх, хто задіяні в економіці хатнього господарства.

У ранньому феміністичному мистецтві кухня постає як епіцентр патріархату - це просторова пастка, що активує замкнене коло відчуження та експлуатації. Проте мистецька критика сама по собі не здатна його розірвати, вона лише прокладає шлях до альтернативного планування простору - феміністичного дизайну, архітектури, містобудування. Перші ідеї такого планування виникли в контексті французького утопічного соціалізму ХІХ століття та вчення Шарля Фур’є (автора слова "фемінізм"). За його задумом, люди мали жити фалангами по 1600 осіб і з раннього віку працювати виключно на себе. Фур’є вважав домашню працю та обслуговування патріархальної сім’ї не просто репресивними, а й вкрай неекономними. Натомість для життя фаланги був розроблений проект фаланстеру - великого будинку, де багато індивідуальних кухонь заміняла одна велика.

Американська просвітниця Кетрін Бічер (сестра письменниці Гаррієт Бічер Стоу) підійшла до кухонного питання з протилежного боку. Вона не підтримувала суфражисток ХІХ століття у боротьбі за виборчі та майнові права, але активно пропагувала право жінок на освітянську працю. Необхідною умовою участі в освітньому процесі було послаблення тягаря домашнього господарства, що призвело до усвідомлення потреби функціонального та ергономічного планування кухні. Таким чином Кетрін Бічер закликала до реорганізації кухні та застосування наукових методів у веденні хатнього господарства. Ідеї Бічер розвинули її послідовниці Бічер Крістін Фредерік та Ліліан Ґілберт - авторки теорії домашньої економіки.

На шляху до емансипації жінок кухня еволюціонувала у двох паралельних напрямках: за рахунок залучення інших членів суспільства до приготування їжі, з одного боку, і раціоналізації кухонного дизайну - з іншого. Нову сторінку історії відкрила індустріалізація будівництва та поява промислового дизайну. У 1926 році австрійська архітекторка Марґарете Шуте-Ліготскі розробила проект "Франкфуртської кухні" - першої функціональної кухні-модуля, прототипом якої був дизайн вагонів-ресторанів. Ліготскі створила "лабораторію домогосподарки", що мала на меті економію ресурсів та оптимізацію зусиль. Сама авторка зізналася, що до її появи ніколи не готувала: "Я спроектувала кухню як архітекторка, а не як домогосподарка", - прокоментувла Ліготскі свій компактний проект, який скептично називали “тюрмою для жінки”. У 1930 році сто тисяч таких кухонь встановили у новобудовах Франкфурта, а в повоєнний час вони набули широкого поширення по всій Європі. Популярні сьогодні “шведська кухня” і скандинавський дизайн виникли як продовження ідеї Франкфуртської кухні.

Радянські промислові архітектори вирішили кухонне питання іншим чином: замість вдосконалювати кухню її замінили на їдальню - громадський заклад харчування на щоденній основі. Поява їдалень призвела до втілення давньої мрії Шарлотти Ґілман, Еліс Остін та інших утопічних феміністок кінця ХІХ соліття - безкухонних будинків. У другій половині 1920-х радянські жінки вийшли з домашніх кухонь на фабрики і заводи, поруч з якими почали з’являтися "фабрики-кухні". Під дахами цих споруд містилися просторі склади, холодильники та хліборізки, виробничі приміщення і лабораторії, а також закусочні, їдальні та бенкетні зали для колективного споживання їжі. Проектуючи ці споруди, конструктивісти та раціоналісти від архітектури робили ставку не лише на індустріалізацію процесу приготування їжі, а й на символічне значення спільної трапези - інструменту виховання соціалістичної людини. Більшість людей, тим не менше, харчувались у заводських їдальнях, куди привозили півфабрикати або готову їжу з фабрик-кухонь. Радянські їдальні успішно забезпечили певну частку харчових потреб суспільства, проте з початком масового будівництва "хрущоб" і типової архітектури повоєнного періоду радянським жінкам довелося повернутися в тісні кухні і займатися готуванням "у другу зміну" - після повного трудового дня.

Феміністичний рух зустрів ХХІ століття з усвідомленням того, що універсального досвіду жінок не існує, а кожен індивідуальний випадок пригнічення є результатом переплітання системного патріархату, капіталізму, расизму, експлуатації природи та інших форм дискримінації. У той же час, комерціалізація хатнього господарства та поява професійних кухарок і прибиральниць робить поділ на продуктивну і репродуктивну працю все більш проблематичним. Сьогодні кухня може бути простором пригнічення одних жінок (матерів, доньок, дружин, домогосподарок, неповносправних, хатніх робітниць) і емансипації інших (малозабезпечених, безробітних, позбавленим доступу до знань про здорове харчування).

Тонка межа між різними видами експлуатації лягла в основу перформансу української художинці Алевтини Кахідзе "Два стільці", що відбувався в рамках феміністичної майстерні "Жіночий цех" у березні 2012 року. Кахідзе встановила в "Цеху" стіл і два стільці - для "інтелектуальної" та "неінтелектуальної" праці - і, пересідаючи з одного на інший, займалась то шиттям, то написанням текстів. Темою тексту, над яким художниця “інтелектуально працювала” під час перформансу, була нерівно зшита штора, заради якої авторці довелось відмовитись від участі у художній виставці. Таким подвійним дзеркалом, у якому одна форма праці постійно відображає іншу, Кахідзе відтворила ситуацію сучасної жінки, яка несе на своїх плечах подвійний тягар. Замість права на вільний вибір, за яке вже понад століття бореться феміністичний рух, їй доводиться постійно жертвувати невидимою роботою вдома заради суспільно значимої праці і навпаки. Художниця пересідає зі стільця за стілець, показуючи, що вихід за межі "кухні" можливий лише за умови повернення до неї.

Феміністична кухня сьогодення має бути відкритою як до громадського харчування, так і до індивідуального та колективного приготуванням їжі. Цю гнучкість зможе забезпечити послідовний розвиток закладів громадського харчування. На відміну від більшості сучасних кафе та ресторанів, такі заклади повинні бути здоровими і при цьому доступними для якнайширших верств населення - включно з малозабезпеченими, дітьми та людьми з особливими потребами. У той же час варто врахувати, що у світі не існує жодної країни, де чоловіки виконують більше хатньої роботи, ніж жінки. Навіть у скандинавських країнах, що мають найкращі результати в сфері подолання гендерної нерівності, жінки працюють удома в середньому на кілька годин більше за чоловіків. За різними даними, пострадянські жінки витрачають на хатню працю удвічі або на дві третини більше часу, ніж чоловіки. Отже, феміністична кухня - це кухня, де чоловік (партнер, батько, брат, син) бере рівну участь у домашній роботі, а процес приготування їжі є формою співпраці, а не індивідуальним тягарем.

Одним із варіантів феміністичного дизайну, що стає все більш популярним серед сучасних домашніх партнерств, є відкрита кухня. Ідея такої кухні - це просторова емансипація репродуктивної праці за рахунок її інтеграції в загальний простір житла. Перегородку, що ізолює місце для приготування їжі за окремою стіною, зносять або мінімізують, в результаті чого кухня стає органічною частиною загального простору їдальні, вітальні чи всього житла. Проблему поширення неприємних запахів вирішують технічні нововведення - зокрема, потужні витяжки. В результаті виходить кухня, що заохочує колективне куховарення, а також дозволяє поєднувати процес приготування зі спілкуванням, наглядом за дітьми та креативним мисленням, якому сприяє світло та відкритий простір. Функціональний дизайн відкритої кухні запобігає накопиченню непотрібних речей, що робить її “природним” засобом профілактики від споживацтва. Та головною проблемою такої кухні є висока ціна перепланування внутрішнього простору житла, до якої у випадку України додається ряд бюрократичних формальностей. Це значить, що феміністичне планування простору, що включає дизайн, архітектуру, житлову політику та містобудування, має стати пріоритетним напрямком феміністичної політики.


Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676