Поцілунок

© Тарас Полатайко n Другий подарунок, який я знайшла під квір-ялинкою, переплітає мистецтво, фемінізм, магію і науку. Мова про поцілунок у чоло, ніжний доторк жінки до жінки – немислиму дію, яка відкрила очі Сплячій красуні.

Ми все ще перебуваємо у християнському хронотопі – в історії про Ісуса поцілунок Юди є переломним моментом, поцілунок між чоловіками, які незмірно любили один одного. Доторком уст до щоки Юда, виконуючи волю Ісуса, відправляє його на смерть, а себе на довічну ганьбу – не порухом руки, словом чи поглядом, а саме поцілунком, жестом любові. Я багато думала, для чого ця мить у біблійній оповіді – момент міжсуб’єктності, єднання людських сутностей в одне ціле, перехід за межі розділених фізичних оболонок і злиття в одній долі. В егалітарному світі – пророкованому Ісусом Царстві Божому чи виборюваному комуністами раю на землі – ми всі є одним цілим, ноосферою, обплітаємо планету павутиною мислячих нейронів, спільно на ній співживемо і можемо змінюватись та розвиватись тільки разом, адже у світі, де є раби, не вільний ніхто.

car-polat
"Поцілунок Юди" Караваджо і поцілунок у проекті "Спляча красуня".
Отож, поцілунок між чоловіками рабовласницького суспільства, передвістя жертовної дії, яка урівняла панів і рабів.

Отож, поцілунок між жінками інформаційного суспільства, який уможливлює постання.

Мова про проект Тараса Полатайка "Спляча красуня". Коли він тривав, я мандрувала по Криму, потім повернулась у "квітку на камені", і довга подорож перемістилась із зовнішнього світу у внутрішній. Проект Полатайка відбувся для мене пізніше, ніж стався у реальності – коли в якийсь момент зрозуміла, що пора діставати відкладений на далеку полицю інтерес. Тож десь у жовтні я передивлялася відео, перечитувала коментарі і плакала.

Що відбулося? Чоловік-художник влаштував кастинг, достеменно як на реаліті-шоу, запросивши неодружених дівчат полежати у Національному музеї, вдаючи сплячих красунь. Але він шукав не акторок, а жінок, які погоджуються зробити казку реальністю – вийти заміж за незнайомця, якщо відкриють очі від поцілунку. І вже на етапі відбору реальні українські жінки, які погоджуються на ці умови (підписують із художником юридичний контракт), багато розповідають нам про суспільство. Яким має бути тиск нормативної шлюбної моногамії, щоб молоді дівчата 20-30 років усерйоз йшли в мистецький проект, сподіваючись хоч так зустріти "свою долю"? [1]

Що думають чоловіки, які всерйоз приходять на такий проект, із квітами й цукерками, підписують контракт (зобов’язуюсь одружитись, якщо красуня відкриє очі) – і не наважуються поцілувати ("відчув, що це не моє")? Широко висвітлений у ЗМІ, проект відбувався у серцях звичайних українських людей, які продемонстрували не лише віру у чудеса, незнищенну і в добу технологічного прогресу, але й готовність віддавати свою долю на розсуд сліпому випадку. Неймовірна залученість і "красунь", і "принців" у проект говорить про гнітючу самотність сучасної людини, помножену на соціальні страхи та стереотипи, і готовність долати цю самотність лише через один сценарій – романтичного кохання, шлюбу, довічного "жили вони довго та щасливо", цього гібриду емоційного санаторію та страхового полісу.

"Спляча красуня" викликала напружену дискусію. Проект геть сумнівний із феміністичного погляду – жінки лежать, чекають, якісь принци, казки, одруження… Форма реаліті-шоу, сентиментальне видовище без політичної критики, контракти, які програмують дії учасни(ків)ць, не залишаючи їм простору для істинної свободи. Я погоджуюсь із кожним словом критики, висловленої на круглому столі щодо роботи Полатайка як мистецького твору. Але чому ж тоді я так катарсично плакала? Чому розпізнала цю роботу як важливу і сильну?

Мені підказав сам художник, його безумна поведінка на круглому столі, усі ці "коли я в процесі, я не прораховую", "за бокалом вина приходить якась думка", "я ж не знав, ніхто не знав", "кажу своїм студентам – якщо ви знаєте як, не треба це робити" тощо. Якби Полатайко був художником-деміургом, як припустила Олеся Островська-Люта, він би добре знав, що робить (такою питомо деміургічною художницею є, на мою думку, Алевтина Кахідзе). Якби він був художником-аналітиком, як Нікіта Кадан, ми би мали справу з витончено сконструйованою інтелектуальною реплікою. Художник-живописець створив би візуальні пласти, сплавивши їх зі смислами, як це робить Сергій Петлюк, а художник-поет зачарував би складно прочитуваною, не до кінця ясною метафорою, як Мирослав Вайда. Додамо ще художниць-політиків, дослідниць, і активістів – Давіда Чічкана, Толіка Бєлова, групи Р.Е.П. та SOSka, документалісток Стаса Волязловського і Аліну Клейтман – на цьому набір конвенціональних значень, які ми вкладаємо у "сучасне мистецтво", начебто закінчується. Але ця сфера суспільного життя стала прихистком і для дещо інших практик, у яких немає наразі жодного іншого місця у публічному просторі. Які маскуються під мистецтво так, як я маскуюсь під дослідницю і громадську діячку. Художник-маг також добре знав би, що і чому робить, символічним жестом задаючи культурні вектори. Художник-шаман дав би можливість відбутись певним подіям у певному місці, заклинаючи духів минулого і майбутнього. Перебираючи між пальців езотеричний лексикон, я знайшла означення для Полатайка – він оракул. Структура "Сплячої красуні" не має значення, це не інтелектуально-мистецька репліка. Має значення те, що відбулось всередині і чого сам художник чекав з благоговінням, як чуда.

Коли я кажу "магія", то не маю на увазі нічого надприродного, ірраціонального чи непізнаваного. Якщо ми вигадали прибори, які можуть розшифровувати різні сигнали мозку [2], то що дивного у тому, що людський мозок є водночас передавачем і зчитувачем цих сигналів? Нам інколи телефонують люди саме у той момент, коли ми про них думаємо, – можливо, з часом технології ввійдуть у нас не імплантатами, але допоможуть розвинути здатності цього чудесного людського тіла? Я полишу ці питання сучасній науці, сама ж повернуся до мистецтва.

Найпікантніший момент проекту – можливість жінкам бути "принцами" і цілувати красуню з усіма наслідками – не можна пояснити гендерною коректністю, адже "сплячі красені" у музеї не лежали. Узагалі в оригіналі казки ніякого поцілунку немає, красуня прокидається, бо закінчилось закляття і пора прокинутись (нічого хорошого її, до речі, не чекає, принц, який саме нагодився на пробудження, скоро йде на війну, а вона з дітьми залишається на поталу свекрусі-людожерці). Думаю, уже зрозуміло, що я все це веду до того, що поцілунок жінки, від якого прокинулась спляча красуня у проекті Полатайка, не випадковий і має символічне значення.

Момент міжсуб’єктності між жінками у патріархальному суспільстві рівнозначний чуду. Жінки ніколи не можуть вступати у зв’язки між собою, адже їхні ролі завжди визначаються стосунками із чоловіками – дружина, матір, сестра, коханка [3]. Жінки – конкурентки на ринку наречених, "ти відкрий подрузі двері, але серце їй своє не відкривай", подруга завжди готова вкрасти твого чоловіка, а ти залишишся стара [4], самотня і нікому не потрібна. Про неможливість жіночої дружби нам розповідають "досвідчені" родички, телесеріали і фільми – навіть недавній фільм Дуні Смірнової, який, о дивовижа, проходить тест Бешдель на гендерну коректність ( у фільмі мають бути щонайменше дві жінки, які хоч раз розмовляють між собою, і розмова ця не про чоловіків). У "Кококо" (2012) за сюжетом випадково здружуються дві жінки, з пітерської інтелігенції і з народу, гарно проводять разом час і багато розмовляють, частково посилюючи одна одну. "Обов’язковий" секс із чоловіком подруги відбувається (щоправда, це вже колишній чоловік), а їхня різність так задовбує пітерську інтелігентку, що вона намагається закінчити набридлу дружбу замахом на вбивство і віроломним оббріхуванням. У патріархальній структурі дружній потяг між жінками приречений обрости такими невротичними реакціями – адже це потяг до тієї, яку тебе на підсвідомому рівні навчили вважати конкуренткою і ворогом. Ілюзорна пелена, яка оповиває жінок і не дає їм бачити одна одну, упокорює їх у смиренних відтворювачок патріархату. Але як тільки жінка перестає мислити себе через стосунок до чоловіка, стає цілісною, автономною сутністю, вільно обирає контакти для проведення часу заради задоволення, а не матримоніальних перспектив, усе стає інакше. І жінкам починає бути приголомшливо добре з жінками. Настільки добре, що у новонародженому задоволенні вчувається гуркіт килимового бомбардування, яке руйнує патріархальні мури, звільняє місце для прозрінь, а через них – для вибудовування жіночої суб’єктності.

Спляча красуня прокинулася від поцілунку у чоло (загадала, що відкриє очі на небанальний доторк) – від дотику до розуму, раціо, що спить у жінках. Для обох дівчат це стало потрясінням – віддані власному слову, закріпленому контрактом, вони розгублені поєднались, міркуючи про країни, де дозволені одностатеві шлюби, і розпитуючи про "а що любиш?". До музею прибув ошелешений хлопець "принца", вхопив її в обійми, суто по-чоловічому демонструючи своє право власності [5]:
– Ми зустрічаємось. Ми ж зустрічаємось?
– Я не знаю!

На цьому моменті я почала плакати. Сильний контакт із жінкою зробив стосунки з чоловіком неважливими. А відтак пала пелена. Ця ілюзія, яка настільки близько перед очима, що здається нездоланною, – насправді всього лиш напівзотлілий папір, який можна прорвати нашими тремтливими віями. Відкрити очі і зрозуміти, що ти не у голому, холодному полі, а на небі, де жінки яскравіші за коштовне каміння, сяють як зорі і міняться веселковими барвами, готові укладатись у сузір’я теплих зв’язків, у цілі галактики і всесвіти любові, підтримки та солідарності.

Далі буде.

Примітки:
1. Про цей тиск розповідає навіть секс-турист Руш В: після 25 років українки стають невпевненими в собі і готовими вийти заміж за будь-якого чоловіка, причина цього – постійні промивання мізків дівчини родичами.  
2. Технології, прилади.
3. Згадаймо типові привітання із 8 березня – що говорять чиновники і що ми би хотіли чути.  
4. Якось чула розмову між юними перукарками – "ладно-ладно, от буде тобі за двадцять, не будеш так легко казати про свій вік".
5. Відео СТБ отут.

Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676