Чаша

rojtburd mainОлександр Ройтбурд. Дівчина з черепашкою, 2005. Почну незвично – з нещодавнього сну. Коли їхала у Львів напередодні Нового року, спала у потязі – і снилось, що дивлюсь із вікна на мости Підзамча, йде дощ, розмиває снігові покрови брукованих вулиць так, що газони починають зеленіти. Мені неприємно – адже я вбрана на прогнозовані -17, у лижний комбінезон та теплі чоботи. Через кілька днів Львів накрила відлига, і коли я покидала місто, газони зеленіли, достеменно як у моєму сні. Тим часом, поки я обдзвонюю своїх знайомих і напівжартома розповідаю, що мені про них снилось, та думаю, як налагодити віщі сни так, щоб снились до того, як збиратиму валізу, хочу розповісти кілька історій, які залишились у пам’яті з минулого року і нагадують про себе снами і фантазіями, хоча їх час начебто пройшов. Я дозволю собі – під квір-ялинкою – оперувати не лише звиклими інструментами аналізу та теорії, але й передчуттями, фантазмами, знаковими збігами, пророцтвами та симптомами – тим, чому мистецтво дає місце, не втрачаючи на політичності.

Незадовго до парламентських виборів мені приснилась Юлія Тимошенко. Вона була ведучою на якомусь телеконкурсі, типу "Талант країни", і у вирішальний момент фіналу заблимало електротабло з червоним хрестиком не над учасницями, а над нею – це вона має покинути шоу. Показаний зблизька, драматичний відхід супроводжувався ефектною задумкою режисерів – без контролю Юлі, її сукня опала й оголила білі алебастрові груди. Це був момент ганьби і приниження – на відміну від благородної, сміливої оголеності Фемен чи "Свободи на барикадах" Делакруа, – ця знітилася, і глядацька аудиторія перешіптувалась: "Ну, цього можна було б уже й не робити. Вона ж жінка". Патріархат він такий – підеш на альянс, знищить без жалю.

У цьому ж часовому відрізку існував суд над Pussi Riot після панк-молебну у храмі й еміграція активу Фемен до Франції після хрестоповалу. Найбільш покараним – після всіх атак на світську владу – стало дотикання бунтівного жіноцтва до святого, божественного, а отже – до суті світового порядку. Заявка на присутність в основах цього світопорядку у якості рівноцінного елементу, а не підпорядкованої чоловіку особини, століттями жорстоко карається, а втім із глибини віків нам залишаються писання поодиноких жінок-містиків, які через нездоланні паузи у сотні кілометрів та років поміж собою формують альтернативний наратив із реінтерпретаціями Біблії, у якому Єва – з ребра Адамового – виявляється сутнісно вищою, адже зроблена з досконалішого матеріалу, а Друге Пришестя матиме жіноче обличчя. Pussi Riot, благаючи Богородицю стати феміністкою, і Фемен, ставлячи жінку на місці хреста, відновлюють первинний містичний баланс, спотворений християнською традицією, в якій бог, сотворивши людину по своєму образу та подобі як істоту з континуальною статтю [1], раптово перетворюється на бородатого чоловіка.

До чого тут Юлія Тимошенко і чому я взагалі пишу це на Коридор, сайт, присвячений сучасному мистецтву? Причиною цьому – Олександр Ройтбурд та одна сукня.

chasha1

У 2005 році (відчуття, наче пишу про початок минулого століття, такими далекими видаються ті ліберальні часи) Юлія Тимошенко одягнула до парламенту надзвичайно екстравагантну сукню, порушивши всі канони політичної моди. У день своєї інавгурації Прем’єрка прийшла у приталеному, гіперфемінному обладунку з чорним мереживом і рукавами-"ліхтариками". Я пишу "обладунку" умисно. Поширене пояснення трансформації образу політикині з чорнявки-"ділової леді" на блондинку-"берегиню" як загравання з масовими стереотипами цілком вірне. Однак навіть для цього глибока мереживна вставка на спині та 10-сантиметровий каблук – дещо занадто. Мені видається доречним припущення, що, окрім політ-технологічного задуму, тут діє логіка "жіночності як маскараду" [2], про яку йтиметься далі.

Історії з Фемен та Тимошенко завершують цілу епоху українського гендерного порядку. У 2002 році Оксана Кісь дуже влучно описала дві домінантні моделі жіночності, сформовані у 1990-х, як "Берегиню" і "Барбі" [3]. З одного боку, це консервативний дискурс повернення до коренів, національних традицій, духовності та моралі, найяскравіше виражений у гендерній моделі "Берегині" та вписаний у державницько-націоналістичну ідеологію. З другого – все більша комерціалізація та експлуатація жіночого тіла і сексуальності на тлі ринкових реформ. Позірна антагоністичність між "Берегинею" й "Барбі" (сексуальність "Берегині" зведена до репродуктивної функції, тоді як для "Барбі" вона є основою ідентичності) зникає, якщо розглядати ці гендерні моделі крізь призму влади і домінування – основою обох є служіння чоловікам чи обслуговування їх через надання послуг відтворення, догляду та виховання або ж еротизованої насолоди, однак жодна не позиціонує жінку як самоцінну й самодостатню людську істоту.

chasha2Василь Скопич. Повернення надії, 2008.
Оранта, мозаїчний образ з собору Софії Київської, ХІ століття.

Гендерні проекти Фемен та Тимошенко стали спробами вибудувати жіночу суб’єктність у межах цих нормативних моделей. "Я вас усіх люблю", риторика материнської турботи, серце як емблема партії, гіпержіночні та національні строї, знаменита коса Тимошенко – маскарад у "Берегиню", адже сама ця модель передбачає догляд за "домашнім вогнищем" (зона якого у сучасності може розширюватись до публічних сфер освіти та охорони здоров’я), але аж ніяк не керівництво партією та обіймання найвищих владних постів. Провокативна оголеність дівчат модельної зовнішності, з типовими для пострадянського дєвушка-стайл одягом та макіяжем, є перформансом повсталих "Барбі", які протестують проти уготованої їм ролі секс-обслуги, однак не ставлять під сумнів саму модель жіночності, яку вони відтворюють своїми тілами. Тимошенко та Фемен спробували обманути патріархат, замаскувавшись, – і програли, адже у патріархальний світопорядок неможливо вбудуватись у якості фігури влади, відтворюючи конформістські гендерні моделі. Сама їхня суть полягає у підкоренні та обслуговуванні, а заявка на автономність (високий пост, незалежну публічну активність) не схвалюватиметься. Це несхвалення (з яким неминуче, рано чи пізно, стикаються усі активні жінки, як би вони не намагались захиститись маскарадом жіночності) висловлюватиметься щодня жартами і анекдотами, сексистськими зауваженнями, психологічним тиском оточення, "скляною стелею" і, як показує недавня вітчизняна історія, фізичними репресіями та ув’язненням.

Картина Ройтбурда підсумовує увесь цей гендерний маскарад [4]. У 2005 році художник створив кілька полотен з Ющенком і Тимошенко, і якщо цикл "Танго" (в якому Юля і Вітя танцюють "в житах", на тлі карпатських гір, нафтових вишок та інших природних багатств України, розкрадених за ширмою медійної політичної гри) є реплікою про суть представницької демократії як такої, то їхні індивідуальні портрети – наче пророцтва долі самих політиків.

chasha3Олександр Ройтбурд. Танго, 2006.

chasha4Олександр Ройтбурд. Кінний портрет Президента України Віктора Ющенка в Великому каньйоні ріки Колорадо, 2005.
Жак-Луї Давід. Наполеон на перевалі Сен-Бернар, 1801.

chasha5Олександр Ройтбурд. Дівчина з черепашкою, 2005. Федір Бруні. Моління про чашу, 1834-1836.

У кінному портреті (який є парафразою відомого твору Жака-Луї Давіда) Ющенко на краю прірви, і, якщо придивитись, передні ноги коня уже занесені над нею, варто йому опуститись, як вершник сторчма полетить униз. Тимошенко ж зображена у своїй "інавгураційній" сукні в позі "моління про чашу" (порівняймо з роботою Федора Бруні чи іншими опрацюваннями цього ж сюжету з історії світового живопису – Рафаель, Ель Греко, Гоген). Моління про чашу – момент біблійної історії високої екзистенційної напруги. Христос просить про помилування від страждань, однак зрештою приймає свій шлях (хай і не до кінця розуміючи його суть) – ціною власного життя спокутувати гріхи роду людського та урівняти всіх перед лицем Бога. Для мене ця оповідь – передвістка егалітарного суспільства ("Нема вже іудея, ні язичника; нема раба, ні вільного; нема чоловічої статі, ні жіночої; бо всі ви – одне в Христі Ісусі", Послання апостола Павла до Галатів), проголошеного через ранньохристиянське вчення, початого тисячоліття тому ціною свідомого жесту-жертви. Реалізація благої вісті тягнулась століттями – через поступове зникнення рабства/кріпацтва, руйнацію жорсткого класового та етнічного поділу, аж до тієї позірно рівноправної ситуації, у якій ми живемо тепер. І яка повпливала на підсвідоме Олександра Ройтбурда так, що інавгурована на пост Прем’єр-міністерки Тимошенко з’явилась на його картині не у шезлонгу десь в офшорній зоні, а у позі прийняття важкої місії.

У фантазматичній рамці, яку я задала своїм віщим сном, аналогія Юлі-Ісуса – це метафора прийняття на себе страждань за творення людини нової якості, піднесення людства на новий еволюційний виток. Замість ангела з чашею у творі Ройтбурда ми бачимо черепаху – древній символ, властивий багатьом культурам. Архетипне значення черепахи варіативне, але його віссю є образи основи світу, космічного порядку. Мовчазний діалог Тимошенко і черепахи на тлі трагедійно-видовищного заходу сонця – урочисте благословення на гендерну місію, для самої героїні не до кінця зрозумілу й навряд чи бажану. По(в)ставши як суб’єкт влади у патріархальному суспільстві, захопивши агентурну позицію (й прикривши це захоплення маскарадом жіночності), Тимошенко програла та була покарана. Однак її доля – сходинка до творення нової жіночої суб’єктності, тієї неможливої жіночої суб’єктності, що за межами патріархату.

Далі буде.

Примітки:
1. Ідея про континуальність статі є протилежністю до звиклого уявлення про бінарність статі чоловік-жінка, згідно з якою є жорсткі норми чоловічності і жіночності, а все, що у них не вписується, проголошується девіацією. Статевий континуум – це лінійка з двома крайніми полюсами, між якими існує безліч однаково нормальних серединних форм, разом формуючи мінливість та варіативність людської природи.
2. Уперше описана психоаналітикинею Джоан Рів’єр.
3. Кісь О. Моделі конструювання ґендерної ідентичности жінки в сучасній Україні.
4. Інтерпретація твору, створеного 7 років тому, піднімає цікаве питання про те, коли відбувається мистецтво. Тодішня жартівлива репліка художника, яку легко було вписати в постмодерністичну традицію пастишу й іронії, сьогодні сприймається як несвідоме записування інтуїтивних прозрінь. Мене захоплює, як, водночас, твір може бути і аналітичним колажем, і навіть загравати з панівними настроями свого часу, і містити у собі передбачення майбутніх подій.

Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676