Непублічні простори

© Юрій Бадяновposhuk vaganova Коли працюєш з публічним простором, картографуєш нові місця, як паралельна реальність крізь цю мапу проявляється інша мапа, інші адреси, установи. (Ніби на старій картині, де новими історіями зафарбовано давніший сюжет, і варто лише зішкребти верхній шар – проступає геть інше зображення). На цій іншій мапі видно, як громадський простір регулюється не громадянами, а різними установами, міністерствами, управліннями, ЖЕКами тощо. І хоча всі ці установи створено для поліпшення нашого життя, насправді все впирається, як завжди, у гроші, зв’язки і приватні інтереси. У цій реальності зовсім мала публічна зона відкрита для мистецьких проектів, і то – лише для тимчасових. 

Це досвід "адміністративного" дослідження публічного простору, опис блукань CSM’у між кабінетами, управліннями й телефонами під час підготовки шести проектів програми "ПОШУК". Згодом ми з’ясували, що більшості кроків, насправді, можна було уникнути, але, на жаль, наперед ви ніде не знайдете чіткої відповіді, до кого вам треба звертатися, аби зрозуміти, як підготувати проект у публічному просторі. 


[Aле якщо вам треба поставити нову ятку – тут процедура описана і чітка]

Більшість проектів ПОШУКу вимагала погодження і отримання дозволів від комунальних або муніципальних установ. Хто, як, де і коли мав би нам дозволити низку мистецьких інтервенцій, ми не знали. Тоді здавалося цілком логічним звернутися до Головного управління культури Київської міської державної адміністрації за логістичною підтримкою.

[Головне управління культури КМДА, бул. Шевченка, 3, тел. 279 6109]

Але Управління культури наша програма не зацікавила. Тоді колеги порадили знайти людину, яка безпосередньо нас "рекомендуватиме" Управлінню.

[Коли вас управлінню /міністерству/спілці "рекомендує" хтось "свій", він/вона ніби виступає гарантом, що ви "нормальна" і "цікава", "важлива", "корисна" інституція. На жаль, багаторічний досвід інституції, що працює з сучасним мистецтвом, зробила багато міжнародних і українських проектів, не є гарантією такої "нормальності"]

Але це також не спрацювало: "вони [в Управлінні] не розуміють, про що ваш проект; дуже підозріло, що ви не просите грошей, тому взагалі не зрозуміло, що вам треба".

[Справді, коли ми пишемо листи до різних офіційних установ, маємо змінювати нашу мову і це, чесно, не завжди виходить. Ми перестаємо використовувати свою професійну мову і не завжди вміємо послуговуватись бюрократичною або не хочемо ще і ще раз перекручувати значення. У результаті виходить щось середнє між тим, що, на нашу думку, бюрократія зрозуміє, і тим, про що ми насправді пишемо. Нам треба знати дві "мови"? Може, використовувати лише свою професійну?]

У пошуках підходів до Управління культури (яке ніби має бути зацікавленим у мистецьких проектах у місті, особливо коли вони відбуваються без його фінансової допомоги) з’явилась ідея «зайти з другого боку» – стати частиною великого проекту бієнале "Арсенале 2012", бо ніби все, що з ним пов’язане, мало отримати від бюрократів зелене світло.

[Чи це не споживацтво? Так і ні. Звичайно, треба перевіряти себе і перепитувати, як далеко ти можеш піти у такій "змові" і з ким. В якийсь момент нам усім стало просто цікаво все ж таки знайти і дослідити цю абсурдну процедуру погодження "проектів у публічному просторі". І ми дуже хотіли реалізувати ці добрі проекти]

Програма "ПОШУК" стала частиною паралельної програми бієнале. Відповідно в нас з’явились нові листи до КМДА і Головного управління культури КМДА, цього разу вже з логотипом бієнале. Нас іще раз "рекомендували" Управлінню культури, яке обіцяло всіляко сприяти (ми всі перебільшуємо значення логотипів). Почалось нове коло дзвінків до Управління культури з проханням надати пояснення щодо логістики проведення подібних проектів.

[Нам дали номер телефону та ім’я "дуже поважної людини в Управлінні культури", мовляв, "вона вже в курсі". Ми зателефонували:
- Ви думаєте, я читаю всі ваші листи? Якби читала, за два дні б тут уже не працювала.
- Чи Ви могли б призначити мені зустріч, аби я розповіла про проект?
- Я сьогодні не можу.
- Призначте, будь ласка, зручний для Вас час.
- Я дуже зайнята людина, завтра також не можу.
- То підкажіть, коли Вам зручно?
- Ви ж маєте розуміти, що ми не володарі свого часу.
- Може, післязавтра?
- Ні! Ви знаєте, що післязавтра?!
- Ні, - ніяковію, бо, судячи з усього, не знаю якоїсь річниці чи великої події.
- Віце-прем’єр іде у театр. Ви думаєте, таке кожного дня трапляється?!!

Я досі шкодую, що не спитала про її функції у цьому заході]

Але виникає сумнів, чи хоч хтось намагався прочитати нашого листа. Тож нас відправили до Головного управління контролю за благоустроєм КМДА, яке відповідає за всілякі "конструкції", "сцени" (може, і ятки, цього не спитали).

[Головне управління контролю за благоустроєм КМДА, вул. Дегтярівська, 31, тел. 289 6655]

Утім, з’ясувалося, що наші проекти скромніші: ми нічого не будуємо, ні про що не співаємо. Тому ми не "клієнт благоустрою". Ми повернулись до Управління культури, яке стало нам майже рідним.

[Працівників управлінь звати Наташа, Іван Петрович, Валентина Іванівна, Микола Миколайович. Не намагайтеся дізнатися прізвища, бо цим питанням можна образити. А навіть як спитаєте, вам скажуть: "просто Наташа"]

Тоді виявилося, що Управління культури ніяк нам не може допомогти, бо, по-перше, "чужими" заходами вони не займаються, а по-друге, все, що нам потрібно – це дозволи на проведення заходів у публічному просторі. А їх – аж тепер виявляється – видає Головне управління з питань внутрішньої політики та зв’язків з громадськістю КМДА.

[Головне управління з питань внутрішньої політики і зв’язків з громадськістю КМДА, вул. Хрещатик, 44, тел. 279 5597. А лист треба направляти до мерії на адресу: КМДА, вул. Хрещатик, 36, Київ 01001]

Однак аби це зрозуміти, треба було не раз поговорити з трьома різними підрозділами Управління культури.

[Після третього телефонного дзвінка до того самого відділу найкращим тоном, який, зрештою, виявився найефективнішим, було "благання" і фраза: "Ну, як же нам із цим розібратися, ну, будь ласочка, допоможіть!". Також можна підкреслити героїчну працю того/тієї, з ким розмовляєте]

Лист із гарним лого бієнале й описами наших чудових проектів дослідження міського простору направляється до мерії.

[Лист, надісланий до офіційної установи (управління культури чи міська рада), має бути зареєстрований у канцелярії. Ви маєте особисто дізнатися реєстраційний номер вашого звернення і берегти цю інформацію, бо лише за цим номером можна відстежити шлях листа. Іноді вам не можуть надати номер, бо не працює комп’ютер, немає світла. Коли лист потрапляє в канцелярію, його "розписують" до виконання голові відповідного відділу. Голова відділу (або радше секретар) "розписує" лист до виконання на заступника, заступник на помічника, а може ще й далі "розписати". Таким чином процедура "розписування" може тривати більше тижня. Зрештою, той останній, на кого "розписали" листа, має виконувати чимало інших завдань, тому лист у черзі може пролежати ще з тиждень]

У мерії він майже тиждень "гуляв" кабінетами, після чого був "розписаний до виконання" ... міському Управлінню культури. Бо це ж мистецькі проекти. Найпершим відчуттям у цей момент був тріумф: все-таки наша логіка, згідно з якою за культурні проекти відповідає Управління культури, мала сенс. Проте ми вже знали, що Управління культури "не дає дозволів". Тож – замкнене коло.

[До речі, якщо лист помилково передано "на виконання" не в "той підрозділ", останній не буде його повертати "нагору", бо не існує такої процедури, а просто відпише вам, що не вирішує такі питання]

Тоді знічев’я ми вирішили спробувати тактику малих кроків і розв’язувати проблеми проект за проектом. Для проекту "Подія" Лада Наконечна хотіла використати гучномовці на Хрещатику для запуску трихвилинного аудіозапису. Google знайшов відповідальних за мовлення на Хрещатику – це виявився "Укртелеком". Проте в головному офісі нас запевнили, що це не так. Логічне, на наш погляд, звернення до КМДА привело нас до Головного управління з питань внутрішньої політики та зв’язків з громадськістю, котре, своєю чергою, відіслало нас до Головного управління з підготовки і проведення фінальної частини Євро 2012, котре опікувалось фанзоною на Хрещатику, аби те підтвердило, що "не проти".

[Головне управління з підготовки і проведення фінальної частини Євро 2012, вул. Б.Хмельницького, 16-22, 13 поверх, кімн. 1303, тел. 581 3855]

Зрештою, саме вони відкрили нам таємницю підключення гучномовців, за які таки відповідав... "Укртелеком", а саме – їхній Центр технічної експлуатації радіофікації. Ця таємниця коштувала нам двох місяців часу і безлічі хвилин телефонних переговорів.

[Укртелеком, Центр технічної експлуатації радіофікації, вул. Стрілецька, 4-6, тел. 272 6084]

З художниками й архітекторами з Групи Предметів для "Київ Проекту" ми мусили знайти "власників" коментаторської кабіни колишнього трампліну, яка знаходиться, фактично, на території Олімпійського стадіону і відома художникам, закоханим і тим, хто любить досліджувати нетуристичний Київ.

[Один знайомий, який займається будівництвом, сказав: "Якщо хочеш дізнатися, кому належить будівля, почни там щось робити, і за півгодини з’явиться власник. Але це скоротить шанси на подальшу співпрацю"]

Керівництво стадіону, а також Федерації футболу України, які розташовані поруч, не знали, чи є цей об’єкт у них на балансі (хоча згодом таки відповіли, що ця споруда їм не належить).

[Федерація футболу України, пров. Лабораторний, 7-а, тел. 521 0500]

У Києві відсутній єдиний реєстр, де можна знайти інформацію про всі будівлі. Але ж ця споруда, напевне, мала відноситись до якогось спортивного управління. Тому ми звернулися до Міністерства oсвіти і науки, молоді та спорту України.

[Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, пр. Перемоги,10, тел. 486 2442]

У них на сайті є спеціальна форма "електронного запиту інформації". Міністерство відреагувало "по-спортивному" – віддзвонило наступного дня і повідомило, що споруда на балансі державного підприємства "Об’єднання спортивно-господарських споруд". Наше наполегливе бажання зустрітись із чиновниками з Об’єдання впродовж двох тижнів, принаймні, стимулювало в них чесну відповідь: дозволу на використання не дадуть через аварійний стан будівлі. 

[ДП "Об’єднання спортивно-господарських споруд", вул. Велика Васильківська, 55, тел. 528 8313]

Для проекту "Щілина" художники прибрали звалище сміття між будинками неподалік від Контрактової площі, яке мав би вже давно розібрати ЖЕК. Але, власне, дозвіл на проведення проекту вдалося дістати від КП "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Подільського району" тільки після того, як ми зібрали підписи від половини мешканців будинку: мовляв, вони не проти світло-звукової інсталяції в себе під вікнами. 

[КП "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Подільського району", вул. Хорива, 36, тел. 425 2135]

[Чи збирають підписи перед встановленням у дворі нової ятки чи білборда, який дивиться у моє вікно? Або коли проводять політичний агітконцерт?]

Однак наймакабричнішою виявилась історія з Київським муніципальним академічним театром опери і балету для дітей та юнацтва.

[Київський муніципальний академічний театр опери і балету для дітей та юнацтва, вул. Межигірська,2, тел. 425 3015]

Проект німецької художниці Романи Шмаліш досліджував інституційну історію простору: від робітничого клубу на початку 1930-х років через палац культури у 1940-ві й центр мистецтв у 1980-ті до театру наприкінці 1990-х із легкою трансформацією у "багатофункціональний заклад культури", а саме – з перетворенням щодватижні на виставку-ярмарок всілякого одягу, тобто базар. Презентувати дослідження художниця мала в театрі, на що керівництво театру погодилось (попросивши лише оплатити витрати на електрику), але звернулось за підтвердженням до Головного управління культури КМДА, у підпорядкуванні якого перебуває театр.

[Чому театр сам не може вирішувати, які мультидисциплінарні події йому цікаві? І чи ярмарки, які там відбуваються, цікаві театру?]

Управління культури запропонувало CSM – неприбутковій мистецькій інституції – заплатити за оренду площі. На прохання про меншу площу (й, відповідно, меншу орендну плату) ми дістали відмову. Цікаво й парадоксально: наш лист не "взяв до уваги" мистецький відділ Управління – бо там йшлося про театр, театральний відділ проігнорував його – бо там йшлося про мистецтво. Тому лист потрапив до Управління економіки і фінансів Головного управління культури КМДА, бо в будь-якому випадку можна спробувати на цьому заробити.

[Математична задача з публічного простору:
Дано: презентація про Музичний театр, а також ще декілька художніх подій.
Треба: провести презентацію у порожній залі театру, яка майже не використовується і переважно закрита для публічного доступу, крім днів проведення в театрі базару.
Для цього слід: взяти погодження в Управлінні культури КМДА.
Додаткові перемінні: Управління культури зазначило ціну за оренду: для неприбуткової інституції – близько 4500 грн за день (хоча потрібні лише декілька годин).
Змінні перемінні: на прохання про можливість двогодинної презентації проекту про історію театру Управління культури відповідає відмовою. Керівництво театру налякане.
Питання задачі: Якою є програмна діяльність театру і як вписуються туди шкарпетки? Скільки платять за оренду приміщення театру організатори ярмарку шкарпеток і білизни, якщо оренда боксу на виставці за 4 дні + 2 дні інсталяції і деінсталяції + охорона+електрика+прибирання+«нерентабельні» площі (коридор тощо) коштує 1200 грн, а прізвище організаторів ярмарку збігається з прізвищем одного з парламентарів, і вони мають офіс прямо в театрі, а театр не отримує грошей за оренду?]

Навіть коли не ставити питання: чи "базар" у принципі відповідає статутній діяльності театру, цікаво, що Управління культури, яке й перетворило театр на багатофункціональний або "мультидисциплінарний" заклад, не має "процедури" оцінки мультидисциплінарних проектів, а намагається за старою схемою віднести їх до якогось "виду мистецтва". Урешті-решт, лекція-презентація відбулася на вулиці у світлі ліхтариків.

[Для проведення лекції, події або невеликої презентації на вулиці не потрібно отримувати дозвіл. Достатньо поінформувати Головне управління з питань внутрішньої політики та зв’язків з громадськістю КМДА листом і отримати його реєстраційний номер. Якщо правоохоронці питатимуть, що ви тут робите, – видавайте реєстраційний номер листа]

***

Українські управління, міністерства, департаменти існують у паралельній реальності, й поняття публічного простору ніяк не промарковано: ані в їхніх процедурах, ані у свідомості їхніх працівників. Там, де рішення мають ухвалюватися громадою і для громади, вона ніяк не включена в цей процес. Однак найперше, чим прикриваються всі ці управління, коли не хочуть брати на себе відповідальність, – це знов-таки громадськість.

Намагання контролювати цю сферу виявляє багато протиріч і недоліків системи. Втручання мистецтва в публічний простір можливе тільки за умов зміни "ролі" й "фаху" художника, який повинен перетворюватись на прибиральника, учасника футбольної фан-зони, працівника Зеленбуду або екскурсовода.

[Отримання дозволу/погодження щодо проекту Групи Предметів нам здавалося найскладнішим, бо йшлося не про одноденну акцію, а про зміну кольору декількох архітектурних об’єктів. Однак на диво, і дякуючи керівництву Національного ботанічного саду ім. М.М.Гришка, КЗ "Парк культури і відпочинку “Гідропарк”" і Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Солом’янського району, це виявилося не таким складним саме через живий контакт з тими, хто там працює і кому не байдужий вигляд цих об’єктів]

Найпростішими в організації виявилися проекти в просторах, за які відповідає конкретна інституція, де можна знайти безпосередній контакт із людьми, що живуть чи працюють поруч. Бо вони готові слухати і чути.

[Національний ботанічний сад ім. М.М.Гришка, вул. Тимірязєвська,1, тел. 285 4105.
ДП "Державний науково-дослідний інститут будівельних конструкцій", вул. І.Клименка, 5/2, тел. 249 7234
КЗ "Парк культури і відпочинку “Гідропарк”", Гідропарк, 1, тел. 517 1492
Kомунальне підприємство по утриманню зелених насаджень Солом’янського району, вул. Новопольова, 95, тел. 497 5077]

Цей текст невдовзі вийде в публікації "У пошуку просторів взаємодії", яку готує CSM за підсумками проектів "ПОШУК: Інші простори" і "SPACES" 2012 року. 


Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676