Мистецтво "по сусідству"

© Маріам Мухаммаді05 M.Mohammadi_LargeМаріам Мухаммаді, із серії фотографій "Бути в жіночих руках", 2012. Як можуть митці та культурні активісти й активістки співпрацювати з мешканцями міста? Як може мистецтво сприяти гармонійному співіснуванню в дедалі більш розмаїтому міському середовищі? І чи існують можливості включити досвід мистецтва до ухвалення рішень щодо змін цього середовища?

Ось деякі з основних питань, що спонукали австрійську асоціацію сучасного мистецтва <rotor> із Ґраца ініціювати низку мистецьких проектів у публічному й соціальному просторі. Один із головних проектів розгортається по сусідству від самої асоціації <rotor> в районі Аненфіртель (Ґрац).  Проект "Аненфіртель! Мистецтво міської інтервенції" розпочався 2009 року. Він висвітлює нинішнє існування району і його трансформацію за допомогою художніх і культурних практик. Відтоді асоціація <rotor> постійно працює з цією темою й таким чином здобула можливість вирішувати питання щодо розвитку району в довгостроковій перспективі й залучати до співпраці мешканців району та місцеві інституції.

Що являє собою Аненфіртель? Власне, це винахід! Ще донедавна в Ґраці не було території з такою назвою. Саме <rotor> запропонував назву для району, якому, вочевидь, бракувало означення. Нова назва дозволила мешканцям району спокійно себе ідентифікувати й несподівано для всіх дуже швидко здобула популярність. Однак досі в Аненфіртеля немає чіткого визначення й окреслених кордонів. І це навмисно, адже район від початку сприймався як відкрите поле для обміну думками щодо міських проблем й урбаністичними ідеями.

Історично ця частина міста була головним осередком робітничого житла, лише на деяких вулицях мешкали представники середнього класу. Хоч образ робітника останнім часом радикально змінився, в цьому районі все ще живе великий відсоток соціально вразливого населення. А також – найбільший у Ґраці відсоток іммігрантів і, відповідно, представників різних національностей. Також подекуди тут можна побачити тінь колишнього кварталу червоних ліхтарів. Яким може бути життя так багатогранного району в майбутньому без ксенофобії і страху?

<Rotor> намагається реагувати на численні проблеми цього фактично типового центральноєвропейського району й вступати в діалог з місцевими гравцями: мешканцями, торгівцями, соціальними й культурними інституціями, управлінцями. Як можна розвивати наявні характеристики району, котрі часто лишаються непомітними через протилежні очікування про те, яким він має бути?

Питання, що виникають у процесі трансформації, розглядаються за допомогою засобів візуальних мистецтв. А головна мета – стимулювати усвідомлення процесів, що розгортаються просто перед дверима кожного з мешканців району. Хто ухвалює рішення й хто (навмисне) виключається з цього процесу? Це ще одне центральне питання проекту.

У рамках проекту митцям пропонується працювати над аналітичними, критичними й часто партисипативними проектами, котрі виносять на поверхню перебіг різних процесів і трансформацію району та обговорюють їх. Болгарський художник Правдолюб Іванов, який долучився до першої фази проекту, назвав свою роботу "Трансформація завжди вимагає часу й енергії". Це звучить як гарне гасло міського (районного) розвитку взагалі.

Від початку проекту <rotor> експериментує з багатьма модулями, як-то екскурсійні тури, воркшопи, інтернет-радіо, газета, партисипативні проекти, виставки на території району, інтервенції в публічний простір, лекції та конференція.

Пропонуємо опис п’яти з цих форматів.

Екскурсійні тури
Елке Красни, урбаністці й культурній теоретикині з Відня, спала на думку ідея запровадити екскурсійні тури Аненфіртелем. Ці тури базувалися на знаннях мешканців району й проводилися в різних контекстах. Проте в усіх був спільний знаменник: мешканці району та люди, які там працюють чи якось використовують публічний простір, були задіяні як експерти з місцевості, а їхній досвід і спостереження лягли в основу прогулянок. Учасників турів закликали до активної участі, а сама Елке Красни визначала свою роль як роль особи, що уможливлює дискурс.

У першій серії прогулянок гідом був, зокрема, Густль Айзнер – пенсіонер, що провів в околицях все життя. Він показував людям "свій" Аненфіртель, пропонував свою концепцію району. Прогулянка тривала близько двох годин і починалася в місці, де пан Айзнер мешкав у юності після Другої світової війни й де мусив красти вугілля, оскільки разом із матір’ю жив у злиднях. Він починав із зізнання в тому, що був злодієм, а завершував екскурсію біля притулку для безхатченків, з яким його життя було тісно пов’язане протягом багатьох років. Притулок теж розташований у районі й може забезпечити місцем для ночівлі до 150 осіб.

Воркшопи
Уся діяльність проекту "по сусідству" базується на ідеї передачі знання, тож формат воркшопу є дуже важливим. <Rotor> експериментує з різними локаціями. Воркшопи проводилися в галереях, в інших дружніх соціальних інституціях, деякі відбувались у приміщенні, проте часто їх влаштовували в публічному просторі, зокрема, в сусідньому парку й на маленькій площі біля церкви. Воркшопи просто неба мають особливий характер, оскільки в них завжди беруть участь дуже різні люди. Деякі учасники реєструються заздалегідь, але часто до події долучаються випадкові перехожі. Це один із найкращих способів залучити до мистецтва й культурного виробництва людей, які інакше б ніколи не завітали до мистецької інституції. Воркшопи можуть тривати півдня, а можуть і кілька днів. Це залежить від конкретної теми. Під час усіх воркшопів <rotor> намагається пов’язати між собою й залучити до співпраці місцеві організації й установи.

Для воркшопу "Плакат місцевої спільноти" запросили дві художні групи – Cactus з Лондона й Škart з Белграда, з якими <rotor> неодноразово співпрацював раніше. Ми поширили в районі відкрите запрошення до участі, й маленька група художників та активістів зібралась на триденний воркшоп, аби поставити питання про трансформацію району. Для того, аби поінформувати учасників та ініціювати дискусію, ми запросили місцевих експертів і дослідників, обізнаних із останніми змінами в районі. У своїй роботі учасники могли використовувати два розташовані неподалік друкарські заклади: стару друкарню, яка працює лише зрідка, проте досі володіє прекрасними старими друкарськими верстатами, й майстерню з шовкографії, що належить одному із сусідніх культурних центрів.

Учасники розробили й надрукували потужні гасла й заклики. Згодом плакати поширили серед обраних, переважно дрібних, закладів району – крамниць, барів, ініціатив та організацій, яким симпатизують та з якими солідаризуються учасники воркшопу та <rotor>. Цим закладам пропонували знайти з-поміж різних гасел своє. Багато хто обрав плакат зі словами: "Це місце стане історично значущим".

Партисипативні проекти
Залучення людей з-поза мистецької сфери до виробництва мистецьких творів – це тема, що вже багато років цікавить <rotor>. Це, мабуть, найпотужніший і найнадійніший спосіб долучити людей до мистецтва. Художникам, задіяним у проекті "Аненфіртель!", ми пропонуємо працювати з тою чи тою групою, на конкретних ділянках, вулицях чи площах у районі. Деякі з цих проектів розгортаються протягом тривалого часу, деякі тривають коротший термін. Це, звісно, залежить від характеру запланованого проекту, але також і від можливостей налагодити зв’язки з бажаними для участі людьми.

Із художницею з Барселони Тере Рекаренс <rotor> познайомилися, встановлюючи зв’язки з міжнародними інституціями, що займають аналогічну мистецьку нішу в публічній і соціальній сфері. Разом із командою з п’яти місцевих мешканців Тере Рекаренс обійшла Аненфіртель і поспілкувалася з власниками 700 осель. Людей просили щось намалювати чи якось інакше висловитися про їхнє спільне життя і район. Протягом двох тижнів понад 350 осіб працювали на дошках для малювання на подвір’ях, вулицях, всередині квартир чи перед будинками. Усі малюнки сфотографували – зокрема й разом із їхніми авторами, якщо вони цього хотіли. Після цього більшість малюнків стирали, а дошку передавали іншій особі. У роботах домінували дві теми: мультикультурний характер району з напрочуд позитивною оцінкою спільного життя та думки мешканців про брак вільного публічного простору для дітей, підлітків, сімей і тварин. Деякі малюнки містили конкретні пропозиції, як покращити стан речей, низові поради у сфері міського планування. Обрані пропозиції можна буде згодом передати місцевим політикам і будівельним компаніям.

Співпраця у районі
Налагодження зв’язків з іншими районними інституціями й ініціативами вимагає дуже багато часу і для не задіяних людей може видаватися майже непомітним, однак це дозволяє створити потужну базу для діяльності в окрузі. На щастя, існує чимало потенційних партнерів із таких сфер, як соціальні зв’язки, культура, міграція, праця, освіта, молодь і релігія. Для конкретних художніх проектів <rotor> встановлює зв’язок із відповідною інституцією-партнером, аби познайомити цільову аудиторію проекту з художником.

Маріам Мухаммаді – художниця, що переїхала в Ґрац з Ірану. Певний час вона тримала ательє на маленький площі в Аненфіртелі. На іншому боці цієї площі розташована жіноча організація "Данаїда", що з 1991 року діє як порадчий і освітній заклад для мігранток. Зокрема, вона пропонує курси німецької, курси з грамотності, базову освітню програму, спрямовану на передачу комунікативних культурних технік, і різноманітні проекти, що сприяють контактам між жінками різного походження. 

"Данаїда" запросила Маріам Мухаммаді для реалізації мистецького проекту за участі клієнток центру – жінок, що відвідують освітні програми. Водночас художниця мала враховувати той факт, що ці жінки не мають часу на окремі художні проекти. Отже, цей проект розвинувся як невід’ємна частина освітньої програми.

Часто причиною міграції стає складна життєва ситуація: багато мігрантів перебираються в Австрію тому, що в них немає вибору. В рамках проекту Маріам Мухаммаді жінки з "Данаїди" обговорювали під час занять те, які цінні предмети й пам’ятні речі вони зуміли привезти в Ґрац з огляду на те, що переважно їм доводилося покидати свою першу домівку з невеликим багажем. Жінки представили й описали художниці особливо цінні для себе речі. Художниці ж удалося під час цих обговорень у класах делікатно відзняти фотосесію з близько 120 пронизливих світлин. На одній з них – жінка з Туреччини демонструє, здавалося б, дешеву склянку. Але в підписі до фото йдеться про те, що ця склянка – найдорожча річ, яку вона привезла з дому, оскільки вона, як, згодом, і всі троє її дітей, користувалися нею в дитинстві.

Мистецтво в публічному просторі
Проект "Аненфіртель!" не ставить собі за мету заповнити район публічними творами мистецтва. Проект радше присвячений передачі знання й актуальним трансформаціям. Не йшлося про те, що підсумком різних модулів мали б ставати значні візуальні маніфестації. Утім, якщо конкретний мистецький проект це передбачає, його результатом може стати публічний твір мистецтва, а подекуди – навіть постійна інсталяція.

Іза Розенбергер належить до найцікавіших австрійських художниць, які працюють з ангажованим мистецтвом, феміністичним дискурсом і партисипативними практиками. Для "Аненфіртеля!" вона розробила проект, що ставить питання про становище місцевих жінок. Іза Розенбергер контактувала із сімома впливовими дамами, котрі живуть у районі або чиє життя з ним пов’язане. Усі вони походять із різних середовищ і приїхали в Ґрац із різних країн, проте їх об’єднує спільний інтерес. Протягом року ця група жінок часто зустрічалась із художницею, аби обговорити становище жінок району й проблеми, з якими вони вже зіштовхувалися і ще можуть зіштовхнутися. Наслідком цих дискусій став так званий "Маніфест Аненфіртеля" – вірш про поточну ситуацію із потужною візією майбутнього. Цю роботу можна описати як постійну текстову інсталяцію в одному з парків.

Завершимо наш текст першими трьома рядками цього оптимістичного прогнозу:
"Праця Без Заборон
Життя Без Страху
Сміх Без Жалю"

Переклад з англійської – Ольга Папаш.

21 вересня 2012 року Антон Ледерер у рамках дискусійної платформи "Простори взаємодії" провів у CSM воркшоп "Мистецтво «по сусідству»". Цей текст невдовзі вийде в публікації "У пошуку просторів взаємодії", яку готує CSM за підсумками проектів "ПОШУК: Інші простори" і "SPACES" 2012 року.


Антон Ледерер (Австрія). У 1999 році разом із Маргарет Маковец заснував асоціацію сучасного мистецтва <rotor> у місті Ґрац. Їхня програма фокусується на створенні соціально й політично актуального мистецтва. <rotor> розвиває співпрацю з арт-сценами Центральної, Східної та Південно-Східної Європи.


Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676