Архітектура спільного

© newark1.comarhitektura-spilnogoMillennium Park, Chicago Хоч як багато останнім часом було написано й сказано про кризу поняття публічного простору на пострадянських територіях, ще й досі є що сказати про зміну в мережах стосунків між людьми і місцями.

Місця – те, як ми їх бачимо, як їх використовуємо, чого ми від них очікуємо, як багато ми готові в них вкладати й якою мірою вони на нас упливають і нас змінюють – усе це перебувало в стані постійних трансформацій упродовж останніх 20 років.

У радянські часи “публічне” фактично означало “державне”, коли свободу було замінено контролем, правилами й системою покарань. Усе публічне потенційно могло бути покаране чи зрепресоване. Єдиною зоною безпеки лишався закритий приватний куточок. Тож публічні місця сприймались як нічия земля, яка належить усім, але ніким не використовується і нікому не потрібна. Ці публічні місця маніфестували себе переважно через площі, а також через широкі зручні тротуари, парки й сквери.

Коли політичний та економічний маятник перехилився на бік незалежності відтепер суверенних держав, а заразом і екстремальних форм капіталізму в стилі “чиказьких хлопців”, у публічну сферу вихлюпнулось те радянське приватне – колись єдина справді людська і людяна форма існування – єдина, варта довіри. Те, що раніше було просторами страху, перетворилось на простори приватного тріумфу. Публічні простори як такі виявилися не лише незапитаними, зайвими, а й, по суті, непотрібними. Адже не існувало “публічного” як певної форми спільності чи спільноти, яке б заявило свої права на них, використовувало їх, взяло за них відповідальність. І публічні простори не надто довго стояли покинутими – площі окупували кіоски й більш-менш стихійні ринки, тротуари почали використовуватись як парковки, парки й сквери швидко перетворились на будівельні майданчики.

Варто зазначити, що не лише економічні критерії ефективності призвели до відчуження між людьми, а також між людьми та їхнім оточенням (сьогодні і людей, і місця цінують тільки тоді, коли вони здатні продукувати певні результати й створювати ефекти, а не стосунки й досвіди). Важливими тут також стають суттєві зміни в механізмах і можливостях самоідентифікації, котрі з’вились останніми роками й лише незначною мірою залежні від економічних чинників.

“Світ характеризується не лише поділом на суверенні держави, а також присутністю множинності політичних сил у різних регістрах […], чимало з цих сил стверджують, що вони не політичні – а тільки культурні, економічні, релігійні, комунальні чи ще якісь – і цей рух часто посилює їхню автономію, не останньою чергою щодо сил, які заявляють свій суверенітет”, ‒ пише Ворен Маґнусон у книзі “Політики урбанізму: бачити як місто”. Таким чином Маґнусон пропонує перевизначити поняття політики: від визначення певного порядку, контрольованого суверенними силами, до діяльності, котра генерує “нові простори дії й нові історії, у стосунку до яких можуть утворюватись нові ідентичності, інтереси та форми сил”.

Пострадянські суспільства з їхньою непростою життєвою рутиною, перебуваючи у пастці поміж постійними політичними й економічними змінами й злочинами, неохоче озираються на можливості визнати й отримати нові ідентичності й форми політичних сил. Вони й досі переважно ідентифікують себе через етнічно закорінені національні й економічні (“я є те, що я маю”) маркери. Таким чином велика кількість соціальних, ґендерних, локальних, просторових, базованих на діяльності та інтересах ідентичностей і досі не активовані, що, з одного боку, призводить до певного колапсу й непорозуміння ідентичностей (коли виявляється, що вже недостатньо сказати “я – україномовний українець із середнього класу” чи “я російськомовний українських шахтар, що ледь виживає”), а з другого, ‒ не дозволяє утворюватись новим групам і формам політичних сил.

Разом із загальною атомізацією суспільств, дедалі більшою мобільністю і високим ступенем соціальної непевності й взаємної недовіри це продукує тотальне небажання підніматись над рівнем чиїхось власних приватних інтересів заради якщо не публічного чи суспільного, то хоча би спільного.

“Тож якщо про всіх говорити – їм буде погано в будь-якому випадку. Який сенс, щоби мені було погано з усіма? Нехай хоч мені буде якось краще,” – іронічно говорить про сучасне російське суспільство російський журналіст і архітектурний критик Григорій Ревзін.

Тією мірою, як змінюється поняття, потреби й політична анґажованість “публічного” у пострадянських суспільствах, змінюється і поняття “місця” і “публічного місця”, що є конститутивними для “публічного простору”. Сьогодні місце часто конституюється не відсиланням до фізичного простору та його історії, а радше мережею взаємозв’язків між різними іншими місцями, людьми, ідеями, а також діями, які їх усіх пов’язують. Що ж тоді є публічним простором? Виглядає на те, що це більше не місце зборів і обмінів, а точка, котра може продукувати нові можливості, маршрути й стосунки.

Публічні простори у сучасних пострадянських містах уже більше не забезпечуються кимось, і не створюються радо й регулярно спільнотами, яким вони потрібні. Найчастіше ‒ за них борються. І ця боротьба відбувається проти тих, хто намагається їх забрати (чи це політична влада, чи економічні інтереси). Вона не відбувається за створення, відкриття, побудову просторів, які можуть бути якщо не публічними у класичному сенсі, то принаймні спільними, які можуть створювати нові можливості, ґенерувати нові історії та допомагати артикуляції нових ідентичностей. Така робота потребує цілком нових форм взаємодії й спільної дії. Витворення публічних місць сьогодні потребує іншої архітектури спільного – чи це спільні потреби, чи спільна дія, спільні інтереси чи спільне благо.

Публічні простори можуть існувати тільки коли існує реальна потреба в них, а не ідея потреби. Здається, у пострадянському просторі їх треба створювати з нуля з архітектурою, яку ми ще собі навіть не уявляємо.

Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676