Діамантові монстри

© Роман ЦибрівськийdimhillЖитловий комплекс "Diamond Hill" у процесі будівництва. Наприкінці минулого року у видавництві "Смолоскип" за підтримки Представництва Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні вийшла друком збірка "Анатомія міста: Київ", яка стала першим числом щорічного альманаху "Урбаністичні студії". Це видання, з одного боку, є підсумком річної роботи проекту "Метрополіс Київ", а з другого, порівняно зі збіркою "Стратегії урбаністичного майбутнього Києва" 2011 року, є більш спеціалізованим і прагне професіоналізувати урбаністичні студії, спрямувати їх на рівень системного бачення ситуації й вироблення спільної стратегії дій. Тому редколегія збірки і вбачає таку професіоналізацію нероздільною з питаннями взаємодії, створення діалогу щодо розвитку міста серед різних громадських і професійних груп.

"Анатомія міста: Київ" пропонує оптику, що фрагментує, розділяє тіло міста на анатомічні складові, але водночас дає змогу помислити простір довкола нас цілісно: крізь структуру "місто-район-площа-вулиця" читач/ка проходить шлях від міста в теорії та проблем, зокрема, пострадянського міста через конкретні кейси окремих районів і Контрактової площі до хроніки трансформацій однієї вулиці – Андріївського узвозу. Рівень концептуалізації потроху зменшується, і від загальнотеоритичних текстів ми переходимо до хроніки без узагальнень (частково тому, що події все ще тривають). Така концептуальна рамка, що по суті з кожною сторінкою наближує місто до його мешканок і мешканців, дозволяє, зрештою, впритул побачити його проблеми та перейти від осмислення до дій у напрямку відстоювання свого права на місто.

Перший розділ, до якого увійшла стаття Романа Цибрівського, чи не найбільш концентрується на питаннях міських трансформацій від радянського до пострадянського. Один із маркерів цих транформацій – спорудження так званих будівель-"монстрів" – і пропонує осмислити Роман Цибрівський.

Було б надто наївно гадати, що просторова структура Києва, система землекористування в місті та його архітектурні риси могли б лишитись незмінними після поворотного 1991 року. Кінець централізованого соціалістичного планування й прийняття рішень і одночасний початок жадібного капіталістичного свавілля — все передбачало велику міську трансформацію. Не менш наївно було б гадати, що прийдешні зміни міста стануть систематичними, що вони будуть вписуватися в затверджений план чи навіть що вони служитимуть на благо суспільству. Опортуністичні комуністи, що стали капіталістами з добрими зв’язками, були готові скористатися зі змін задля власної наживи, в той час як громадянське суспільство дуже повільно організовувалося навколо питань міського землекористування. Результат був очікуваним: період, протягом якого знайомий нам Київ було розірвано корупцією, хаосом та капіталістичною жадобою, спотворив місто. В цьому не було геть нічого дивного. Неочікуваним могло стати хіба те, що безлад триватиме понад 20 років і що після здобуття незалежності Україна поверне до влади регресивних керівників, які віщують лихо не тільки Києву та іншим містам, а й державі загалом.

Інші міста в різних пострадянських країнах також потерпають через перехід від соціалістичного до постсоціалістичного становища. Деякі міста (у порівнянні з Києвом) зазнають іще більших руйнувань, під загрозою опиняється їхня цілісність та життя людей, тоді як інші, зокрема — столиці трьох прибалтійських країн, — досягли втішних результатів. Такі порівняння важко піддаються вимірюванню і потребують проведення досліджень на конкретних прикладах (case studies), яких переважно ще немає. Чи буде місто зруйноване капіталізмом, чи досягне позитивних результатів — залежить від сили демократичних інституцій, що представляють волю громади, та від міри впливу на міські зміни, який здійснюють громадські організації, громади мікрорайонів та віддані справі професіоналки й професіонали містопланування [1]. Одне з блискучих досліджень, з яким варто ознайомитися — експертний звіт за два десятиліття міської реструктуризації в Бухаресті [2]. У ньому простежено перехід міста від незграбного соціалістичного будівництва за Чаушеску до беззаконної капіталістичної забудови після румунської революції 1989 року і згодом до пізнішого продуктивного періоду керованого міського планування з демократичними цілями. Звіт надає чимало деталей та специфічні приклади з кожної фази розвитку. Стверджують, що в Баку, столиці Азербайджану, вплив ісламу — віддавна потужної сили в місцевій культурі — пом’якшив дію корупції та жадоби у постсоціалістичному розвитку міста [3]. Без такого пом’якшення свавілля нафтових грошей могло поглинути місто. Такий висновок ми можемо зробити і з дослідження Лілії Ніґматулліної про нещодавні трансформації в Казані [4]. Відродження ісламських інституцій після радянського краху в цій історично ісламській столиці вберіг місто від найгірших крайнощів забудови, доцільність якої керується винятково прибутками.

У будь-якому капіталістичному місті єдиною альтернативою колективній владі громади і модерації громадянського суспільства й інституцій на зразок потужних і небайдужих релігійних організацій є панування принципу "гроші співають". Ці два відверті слова — промовиста назва книжки Блера Рубла про Ярославль, історичне місто на північ від Москви [5]. Це одне з найперших досліджень переходу міста від соціалістичних до постсоціалістичних і капіталістичних принципів на пострадянському просторі. Назва походить від мимохіть сказаних слів одного зі співрозмовників Рубла, ним виявився чоловік із сумнівною репутацією, бізнесмен — "новий росіянин", що зустрівся з Рублом таємно і наполіг на своїй анонімності. Чоловік підсумував нову культуру пострадянських часів висловом "деньги поют": "Гроші співають. Цим усе пояснюється". Коли Рубл пояснив йому, що в капіталістичній Америці є такий вислів, як "гроші говорять" ("money talks"), інформатор відповів: "Ну що ж, ми, росіяни, завжди були більш екстравагантні" (Ruble, 1995, p.1).

Іншу корисну термінологію для опису нового порядку міських змін можна запозичити з досліджень грузинської столиці Тбілісі, міста, що особливо детально вивчалось у його постсоціалістичному переході [6]. Цитуючи книгу Ціґлера [7], ван Аш та Салуквадзе описують період "інвесторського урбанізму", який характеризує Тбілісі від початку нового тисячоліття. Містопланувальники працюють переважно на муніципальному рівні, на відміну від національного, однак їх небагато і вони мають обмежений уплив на великі проекти. Також там мало уваги приділяють довготерміновій стратегії розвитку міста. Натомість великі рішення приймаються "інвесторами з політичними зв’язками та політиками зі зв’язками в царині нерухомості" (Van Assche and Salukvadze, p. 12). Цитована стаття подає загалом прихильний опис постсоціалістичного Тбілісі, і я з нею загалом погоджуюсь. Однак у ній ідеться також і про скарги громадян і громадянок на "хаотичну забудову, проблеми з довкіллям, брак публічного та зеленого простору, неефективний громадський транспорт, нестачу доступних помешкань, на нищення Старого Тбілісі, бридке поєднання старої та нової архітектури та на <…> появу "відокремлених спільнот" (gated communities)".

Якщо звернутися коротко до іншого пострадянського міста, то в Астані, вульгарній столиці Казахстану, засвідчено аналогічні скарги людей. Містяни вказують на те, що будівлі, нещодавно споруджені для їхнього вжитку, вже зараз починають розсипатися через "ощадність" меркантильних будівничих. Мешканки і мешканці міста навіть неформально перейменували два великі багатоквартирні будинки, зведені під фанфари задля приваблення багатих покупців. Народні назви цих будинків — "Титанік" та "Курськ" (офіційна назва — "Престиж"), за назвами відомих затонулих суден [8].

Думки про переформування Києва

"Інвесторський урбанізм" без уваги до довготермінових потреб міста, культура типу "гроші співають" та нове будівництво сумнівної якості — це ознаки сучасної міської забудови в Києві. Місто, звісно, має окреме управління містобудування та архітектури, у якого, втім, обмежений вплив і яке часом нічого не знає про головні будівельні проекти. На тротуарі перед офісом управління містобудування та архітектури, що на Хрещатику, вкрай мало місця для пішоходів, адже простір незаконно використовується як паркінг для автомобілів чиновниць і чиновників, планувальників та їхніх гостей. Це вказує на меншу увагу до потреб киян і киянок загалом, аніж до потреб власників дорогих автомобілів — бізнесменів та міських управлінців. Існує генеральний план для міста з великою кількістю тексту та нескінченними статистичними таблицями й діаграмами (Генеральний план міста Києва на період до 2020 р.), однак він мало впливає на те, що і де реально будують. Головні рушійні сили міських змін — налаштовані на прибутки будівельники зі зв’язками та владні індивіди й інституції, що можуть просто відібрати будівлі чи землі, які їм впали в око, для власних потреб. Яскравим прикладом останнього є експропріація чинним Президентом України, вочевидь, без попереднього узгодження чи консультації, паркової зони задля побудови гелікоптерного майданчика для улюбленої іграшки гаранта. Інший приклад — ганебне застосування сили: йдеться про "владні ігри" довкола Музею історії Києва, який 24 серпня 2003 р. виселили з власних приміщень по вул. Орлика, 8 на користь більш впливового Верховного Суду.

Один із символів цього всього — краєвид нових "монстрів", що виникає в місті. Я засвоїв це слово із його застосування до міського довкілля в Україні. Тут воно, здається, стало вже загальновживаним для позначення небажаних нових споруд та будівельних проектів, а також інших досить неприємних елементів, нав’язаних ландшафту. Я запозичив це гарне слово для назви одного з розділів моєї майбутньої книжки, однак його, наскільки я пригадую, не вживають стосовно урбаністичного довкілля у моїх Сполучених Штатах, хоча ми теж маємо безліч архітектурних "монстрів". Архітектурні монстри існували й за радянських часів, як-от пам’ятники сумнівним людям та низькоякісні споруди. Тому нема нічого приголомшливого в новині про те, що монстри постають знову. Але заслуговує на увагу, як я гадаю, та іронія, що нові монстри Києва рекламуються як прогрес і модернізація для міста, тоді як насправді вони виявляються не більше ніж схемами отримання прибутку чи способами возвеличення владних індивідів. З цієї причини Київ повинен навчитися розумно розрізняти, де йдеться про виданого за модернізацію монстра, а де про реальну модернізацію. Якщо місто хоче здобути успіх у глобальній економіці та стати шанованою столицею поміж великих міст Європи, воно потребуватиме модернізації. І, хоч-не-хоч, воно потребуватиме своєї порції більш-менш подібних висотних будівель зі скла і сталі, які нині можна знайти у майже будь-якій столиці за винятком Пхеньяна. Щоб уникнути непоправної шкоди для людей, історії та естетичних якостей міста, потрібно встановити суворий контроль за прийняттям рішень про забудову.

Чим відрізняється монстр від модернізації? Відповідь висловлено вище: монстри завдають шкоди громаді, історії та збереженню історичних пам’яток міста, міському довкіллю та краєвиду. Вони це можуть робити, тому що громадяни й громадянки рідко беруть участь у прийнятті рішень про використання землі та естетику міської забудови. Монстри з’являються тому, що відповідні чиновниці й чиновники стають на бік забудовників, а не на бік своїх зобов’язань щодо захисту міста та його мешканців. Зазвичай це означає, що або йдеться про гроші та корупцію, або творці монстрів зігнорували механізми місцевого урядування та побудували свої проекти без попереднього узгодження. Це вказує на те, що вони мають підтримку національної влади, або самі є цією владою, або належать до кола супербагатих олігархів, що представляють тіньову владу в Україні. Гроші співають.

Маючи підтримку нагорі чи просто перебуваючи при владі, будівники монстрів не мають потреби ховатись. Інколи вони навіть "підписують" свій витвір, як у випадку деяких рекламних щитів-монстрів, що знищують краєвиди київських парків, публічних площ, історичних районів та річкового берегу. У цих та інших невідповідних місцях вони рекламують споживацьке суспільство та продукти життєдіяльності капіталізму. За часів комунізму партія вивішувала свої гасла та обличчя своїх героїв там, де бажала. Сьогодні в Києві, окрім реклами комерційних продуктів, те саме можна сказати про президента Віктора Януковича та Партію регіонів, чиїх "підписаних" щитів із гаслами на вулицях міста особливо багато. Це стосується також відомого шанувальника золотих годинників, патріарха Кірілла та його Російської православної церкви, що використовує рекламні щити для приваблення пастви. У цьому плані Київ тяжіє не тільки до капіталістичних столиць з їхніми капіталістичними хмарочосами, а й до соціалістичних столиць на зразок Пхеньяна. Похмурому корейському місту бракує висотних комерційних монстрів, але в жодному разі не бракує рекламних щитів з обличчями лідерів, мертвих і живих, та їхніми піднесеними гаслами до буцімто відданої пастви.

Утім, саме будівлі, а не рекламні щити, є тими монстрами, що нас найбільше обходять. У Києві вдосталь нещодавно побудованих споруд, які можна використати як приклади. До них належать уже згаданий облюбований президентом "гелікоптерний майданчик з пекла", який саме добудовують на незаконно відібраній парковій ділянці поблизу Маріїнського парку та будівлі Верховної Ради; розбійницький комерційний комплекс, який нині завершують на перехресті поруч із метро "Театральна" попри всі протести [9]; скупчення нічних клубів, стриптиз-клубів та збиткових крамниць за псевдоісторичними фасадами, що замінили реальну історію Києва і звуться "Arena City"; розмаїті зразки недоречних будівель у неоднозначних місцях на Подолі та вздовж Андріївського узвозу; зрештою, цілий мікрорайон, що сам по собі є монстром разом зі всіма своїми будинками — божевільний новий район претензійних, неякісно зведених псевдоісторичних будівель, що називається Воздвиженка. Втім, більше я хотів би розповісти про монстра під назвою "Diamond Hill". Він не настільки добре знаний, як усі попередні приклади, тому розповідь про нього допоможе краще зрозуміти, що таке монстр.

Diamond Hill

"Diamond Hill" — одна з найновіших будівель Києва і безсумнівний монстр. Це житловий будинок заввишки 83 метри, що має 20 поверхів. Він споруджується компанією "K.A.N. Development Ltd." на першокласній ділянці просто поруч із парком (чи безпосередньо в ньому) у Печерському районі, неподалік від центру міста [10]. Будівля вивищується на тому самому крутому схилі, що й Києво-Печерська лавра та інші важливі пам’ятки. По завершенню проекту в будинку буде 131 квартира з орієнтовними цінами в 2 млн. доларів (або відповідно високими орендними платами), 299 місць для паркування і такі приємні доповнення, як фітнес-центр та — о, як зручно! — незіпсований парк прямо за дверима. Як і президентовий майданчик для ґвинтокрила в парку, цей будинок також матиме привілей центрального й фасадного положення у традиційному київському ландшафті, а його мешканці отримають незрівнянний краєвид міста — чільні урядові будівлі, річку, головні пам’ятки міста, залишки парку чи протилежний берег — залежно від того, куди будуть виходити вікна та тераси мешканців. Проект названо "Diamond Hill" ("діамантова гора"), найбільш імовірно, тому що будівля височіє на горі й забудовники хочуть підкреслити її майбутній лоск. Вони рекламують її англійською як «житловий комплекс преміум-класу в одному з найбільш мальовничих куточків Києва». Деякі блоґери, втім, не вражені: «Бля, яке ж воно потворне...» — пише один у відповідь на фотографію будівлі, відзняту з боку річки. Інший користувач прокоментував, що йому хочеться плюватися щоразу, як він бачить цю будівлю.

Форма будівлі також символічна: на додачу до великих розмірів та загрозливих обрисів, споруду довершили власним куполом — не золотою цибулеподібною банею, як у київських церквах, а скляним дахом, як над атріумом. Подібні куполи стали досить звичними верхівками нових престижних будинків для постсоціалістичних nouveaux riches по всій міській Україні, а також у Москві. Інколи їх називають просто "куполи олігархів". Це архітектурне віяння розвинулось у тутешній частині світу як символ влади. Купол над "Diamond Hill", власне, дуже нагадує той купол, що увінчує Верховну Раду, яка розташована нижче на тій самій вулиці. Легко уявити, що архітектори мали намір викликати саме цю асоціацію і що саме депутати Верховної Ради придбають значну частину дорогих квартир у будинку й паркуватимуть свої автомобілі в його гаражах. Я вбачаю символізм також у фотографії, яку було зроблено з верхівки "Diamond Hill" під час побудови і яку я надибав, проглядаючи інтернет стосовно цього проекту. Ми з вами не можемо видертись туди, адже це приватна власність і там ведуться будівельні роботи, але принаймні одному фотографу та його оголеній моделі вдалось якимось чином потрапити нагору і відзняти фотографії з "містом куполів і демонів" на задньому плані. Символізм ось у чому: порнозйомка пов’язана з порнобудівлею, а порнобудівлі, майбутній домівці олігархів-нардепів [11], бракує поваги до Києва. Добре хоч, модель завбачливо вдягла каску на території будівництва.

"Diamond Hill" розташований у зручній близькості до станції метро "Арсенальна", але такі деталі не потрапили в рекламні матеріали — можливо, тому, що нардепи не користуються метрополітеном, до того ж у метрополітену нема потрібного лоску. Також у рекламі не вказано правильну адресу забудовного проекту. Замість вул. Івана Мазепи, 11-А, у текстах від "K.A.N. Development" вжито стару радянську назву вулиці — вул. Січневого повстання, 11-А. Навмисне відкидання компанією чинної назви вулиці часів незалежності в тій самій рекламі узгоджується із написанням назви міста Києва за російським зразком — Kiev. Це відповідає практиці російського реваншизму, який намагається придушити будь-які спроби відокремлення української ідентичності від російської. Таким чином, "Diamond Hill" — не лише архітектурне вторгнення в історичний ландшафт міста, але й приховане поле бою в "культурній війні" між російською та українською ідентичностями, що ведеться по всій країні у питаннях топоніміки та пам’яток. Чимало українських громадян і громадянок зауважують ці деталі й убачають у них не тільки неповагу, але й частину прорахованої російської кампанії з підважування "українськості".

Звісно, деяким людям така споруда, як "Diamond Hill", може видатись прикладом модернізації, адже вона свіжа, нова, велика і показна. Однак водночас цей проект є монстром за щонайменше десятьма показниками: (1) він поглинає паркову зону; (2) загрозливо нависає над парком; (3) нав’язує себе канонічному київському краєвиду; (4) він претензійний у зовнішньому вигляді; (5) він справді потворний; (6) передбачає ціни, які зможуть собі дозволити тільки бандити; (7) зневажає Україну, знищуючи своєрідність її столиці; (8) просуває в Україні російський реваншизм, повертаючи топоніміку радянських часів; (9) його забудовники допускають порнографію на даху будинку; (10) проект ніколи не розглядався мешканками й мешканцями Києва та урядовцями, що справді репрезентують їх. Як Годзілла пожирає Токіо, цей монстр та йому подібні шматок за шматком пожирають Київ киян.

Перемогти монстрів

Звісно, порівнювати міста між собою неможливо і не зовсім коректно, тому що такі об’єкти важко надаються до вимірювання і тому що нам бракує конкретних досліджень щодо більшості великих міст пострадянського простору та постсоціалістичної Східної Європи. Але, мабуть, було би правильно підсумувати, що Київ більше, ніж багато інших міст, потерпає від забудови монстрів і що багато інших міст спромоглися підкорити найгірші аспекти міської забудови кращому контролю. Я вже згадав Бухарест, Казань, Тбілісі і, можливо, також Баку як такі міста, що випереджають Київ у ефективному плануванні та контролі за землекористуванням, попри свої колишні проблеми з монстрами. Певне, я міг би додати також Санкт-Петербург та ще багато інших столиць і великих міст Східної Європи до цього переліку. Я не знаю, що сказати про Москву, за винятком того, що хотів би мати більше інформації про неї. Щодо Мінська — я би сказав, що це, можливо, досі не постсоціалістичне місто. Та незалежно від того, де помістити Київ у цьому рейтингу, це надто красиве й історичне місто, аби його псувати. Тож наступ монстрів потрібно зупинити.

Щоб досягти успіху, ми маємо зрозуміти: проблема зведення монстрів полягає не тільки в потворних будівлях чи в незаконному спорудженні об’єктів у парках та дворах, де раніше гралися діти, чи в тому, що місцева влада відбирає громадську власність і передає її у приватні руки. Акцент слід робити не на архітектурі і не на характеристиках ділянок, хоча це також важливо. Натомість ми маємо наголошувати, що архітектурні монстри — відображення спотвореної політики та соціальної справедливості у світі, де "гроші співають" і де зв’язки та корупція перекривають правові норми. У Києві досі важливо, чия президентська адміністрація керує країною; наразі всі вони грішили кумівством, коли йшлося про розподіл державних ресурсів та привілеїв. У цьому плані за 20 років незалежності в Україні не відбулося значного прогресу. Нинішня президентська адміністрація, що походить із міста, яке, певно, випереджає Київ за кількістю монстрів) взагалі не зважає на захист історичного Києва у процесі його модернізації та перезабудови задля глобальної епохи. Навпаки, сам Президент дав зрозуміти, що будь-що дозволено, якщо він це особисто схвалює чи бодай не заперечує. Такий підхід відображає монстрів авторитарного правління, кумівства та нехтування нацією (з-поміж інших). Аби мати менше монстрів на зразок "Diamond Hill", Київ повинен і надалі протестувати та висміювати такі проекти, щойно вони починають з’являтися на горизонті. І, що важливіше, Київ має важко працювати над реформуванням влади в такий спосіб, щоб співали люди, а не гроші.

Примітки:
1. Czaplicka, John, Nida Gelazis and Blair Ruble, eds. (2009). Cities after the Fall of Communism: Reshaping Cultural Landscapes and European Identity. Washington: Woodrow Wilson Center Press and Baltimore: The Johns Hopkins University Press. 
Douglass, Mike and John Friedmann, eds. (1998). Cities for Citizens: Planning and the Rise of Civil Society in a Global Age. Chichester: Wiley.
Fainstein, Susan S. (2010). The Just City. Ithaca: Cornell University Press.
Nae, Marina and David Turnock (2011). "The New Bucharest: Two Decades of Restructuring." Cities: The International Journal of Urban Policy and Planning, 28, pp. 206-219.
Zukin, Sharon (2010). Naked City: The Death and Life of Authentic Urban Places. New York: Oxford University Press.
2. Nae and Turnock, 2011.
3. Sattarov, Rufat (2009). Islam, State, and Society in Independent Azerbaijan: Between Historical Legacy and Post-Soviet Reality (with special reference to Baku and its environs). Wiesbaden: Reichert Verlagm.
4. Nigmatullina, Liliya (2010). Tatar National and Religious Revitalization in Post-Soviet Kazan, Republic of Tatarstan, M.A. Thesis, Geography and Urban Studies, Temple University, Philadelphia, PA.
5. Ruble, Blair A. (1995). Money Sings: The Changing Politics of Urban Space in Post-Soviet Yaroslavl. Cambridge: The Press Syndicate of the University of Cambridge.
6. Bouzarovski, Stefan, Joseph Salukvadze and Michael Gentile (2011). "A Socially Resilient Urban Transition: The Contested Landscapes of Apartment Building Extensions in Two Post-Communist Cities." Urban Studies, 48, 13, pp. 2689-2714.
Shavishvili, Nick (2003). "View from Tbilisi: Georgia’s Painful Transition from Soviet Republic to Independent State is Chronicled in its Architecture." The Architectural Review, 108, May, pp. 142-144.
Van Assche, Kristof, Joseph Salukvadze, and Nick Shavishvili (2009). City, Culture, and City Planning in Tbilisi: Where Europe and Asia Meet. Lewiston, ME: Mellen Press.
Van Assche, Kristof and Joseph Salukvadze (2012). "Tbilisi Reinvented: Planning, Development, and the Unfinished Project of Democracy in Georgia." Planning Perspectives, 27: 1, pp. 1-24.
7. Ziegler, K. (2006). Stadtebau in Georgien — vom Sozailismus zur Marktwirschaft. Kaiserslautern: Kaiserslautern University Press.
8. Buchli, Victor (2007). "Astana: Materiality and the City," in Alexander, Catherine, Victor Buchli and Caroline Humphrey, eds. (2007). Urban Life in Post-Soviet Asia. London: University College London Press, p. 50.
9. У кінці серпня 2012 року цю будівлю на вул. Богдана Хмельницького, 7 "віддали" Музею історії міста Києва. — Прим. ред.
10. Ця ділянка була парковою зоною. Але якимось чином паркову ділянку списали, і місце стало просто вільною для забудови землею саме в той момент, коли компанія "K.A.N. Development Ltd." шукала землю для своєї споруди. Щаслива знахідка!
11. "nardeps" в оригіналі. — Прим. перекл.

Текст Романа Цибрівського під назвою "Київ між монстрами та модернізацією: міркування про капіталістичне переформування постсоціалістичного міста" вперше опубліковано в збірці "Анатомія міста: Київ. Урбаністичні студії". 
Переклад з англійської — Ігор Самохін.
Статтю адаптовано з книжки, над якою працює автор: City of Domes and Demons: Conflicts of Space, Society, and Historical Memory in Kyiv, Ukraine ("Місто соборів і демонів: конфлікти простору, суспільства та історичної пам’яті в Києві, Україна").

Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676