Антропологи на Марсі

© Андрій Поліщук
Зала із картинами Ігоря Коновалова та Валерії Трубіної (у центрі)

З 25 квітня по 31 травня 2010 року у Шоколадному будинку (Київ, вул. Шовковична, 17) тривав міжнародний проект “АУТ”, присвячений Всесвітньому Дню аутизму. Кураторки Тетяна Гершуні та Оксана Грищенко спробували підняти тему аутизму не як хвороби, а як соціально-культурного явища, усе більш поширеного у сучасному, перенасиченому інформацією, світі. У межах проекту свої роботи представили Тарас Полатайко, Анатолій Ульянов, Сергій Зубенко, Ріса Хоровіц, Олексій Сай, Федір Олександрович, Ігор Коновалов, Валерія Трубіна, Оксана Мерфенко.Після тривалих роздумів щодо проекту “Аут” я зрозуміла, що найбільше у ньому не подобається те, що спочатку якраз сподобалось – середовище, яке кураторки обрали для проведення виставки. Інтер’єри “Шоколадного будинку”, вілли купця-мецената Семена Могильовцева, з їх провінційним несмаком та романтичним флером занедбаності є чудовим фоном для розважального сучасного мистецтва (що довела нещодавня виставка Іллі Чічкана у цьому ж приміщенні). Зібрані художні роботи надто легко перетворились на видовищні об’єкти, чия форма заступає зміст. Окрім того, вони не артикульовали обрану тему достатньо сильно і самостійно – наприклад, довелось перечитати купу статей про розлади аутичного спектру, щоб зрозуміти, що малярські екзерсиси Федора Олександровича на тему Наполеона не просто салонний живопис, а повторюють певний мотив так само наполегливо, як аутисти повторюють певні дії. У тій же залі живописні роботи Сергія Зубенка досконало імітували старі платівки (що вимагає неабиякої клопіткої праці і зосередженності), натякаючи на незвичні таланти, якими інколи володіють хворі – наприклад, запам’ятовувати книжки повністю.

Фактично, без базових знань щодо “історії хвороби” виставка не тримається купи, а навіть і з ними багато робіт вражають своєю надуманістю – наприклад, картина Валерії Трубіної з замріяною дитиною, яка дивиться на фігурки звіряток (позолочене печиво, наклеєне поверх живопису). Оксана Мерфенко “запрошує  глядачів подивитися на навколишній світ очима аутичної дитини і запевняє: вони побачать багато речей, які в іншому випадку залишились би непоміченими” (з прес-релізу), але показує деталі звичайної квартири, які ми і так добре знаємо. Художники наче ковзають по поверхні теми, навмання зачіпаючи окремі її аспекти, або ж буквально ілюструють кураторські ідеї – показати аутизм як нову реальність інформатизованих суспільств з їх віртуальними світами і дегуманізуючою корпоративною культурою (Олексій Сай), чи продемонструвати аутичність як складову творчого процесу.

Проект не створює нового досвіду для своєї публіки, не ставить запитання, на які необхідно відповісти, не змушує співпереживати – натомість спонукає віддатися звичній рутині споглядання мистецтва. “Аут” не допомагає наблизитись до розуміння основної проблеми “невровідмінних” людей – нездатності інтуїтивно розуміти інших і брати участь у соціальних взаємодіях через оригінальний, часто базований на візуальній пам’яті, спосіб мислення. За висловом відомої аутистки Темпл Грандін, яка може уявити в 3D будь яку конструкцію, жити з “нормальними” – це як бути антропологом на Марсі. Репліки художників і художниць залишаються поверховими і відчуженими, хоча неможливість пояснити свої бажання, дійти до порозуміння, і, як наслідок, агресія та вибухи гніву – проблеми, які можуть бути зрозумілі кожному. Роботи також не спонукають подумати про можливі інші способи мислення, ніж той, до котрого ми звикли.

Публіка, прогулюючись залами Шоколадного будинку, залишається у комфортному стані захищеного вуаєризму – іти на контакт з незвичним не потрібно. З цього стану мала би вивести інсталяція Тараса Полатайка “Scotoma” – великий білий ящик, в якому на рівні людських очей прорізані отвори, з яких дивляться реалістично намальовані очі. В якомусь з інтерв’ю автор розповів, що деколи він сам дивиться через одне з тих віконечок, і глядачу чи глядачці доводиться пережити ситуацію, коли щось таке статичне і звичне для споглядання, як твір мистецтва, раптом оживає і дивиться у відповідь. Однак на “Ауті” були лише намальовані очі, і дивились вони у дзеркало.

Стаття вперше надрукована у журналі соціальної критики Commons/Спільне 4 липня 2010 року. 
 
 
Тарас Полатайко "Scotoma" (2008)Фрагмент роботи "Scotoma". Фрагмент інсталяції Оксани МерфенкоФрагмент інсталяції Оксани МерфенкоФрагмент інсталяції Оксани МерфенкоТараса Полатайко "Моль" (2002)Фрагмент інсталяції Оксани Мерфенко. На гранях кубів фото зроблені аутичною дитиною (тут і на двох наступних фото)Ігор Коновалов "Яєшня" (2008) (ліворуч) Валерія Трубіна "Солодкі мріїї. Парад небесних звірів" (2010)На картині Ігоря Коновалова хлопець ступоріє від заданого йому питання "Хто ти?"

Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676