Живописна агонія

© M17 4Робота Марії Куліковської У центрі сучасного мистецтва М17, в рамках програми М17/LAB, відбулась експериментальна виставка «М17 Lab», у якій митці представили свої міркування щодо «смерті живопису».

За сценарієм проекту, простір Центру проголосили майданчиком для «розведення вірусів contemporary art, творчого, нестандартного мислення», а молодим митцям поставили завдання - змінити їхню звичайну техніку виконання на живопис. Серед переваг проекту варто виокремити інтерактивний елемент: художники працювали над роботами лише у просторі Центру, тож відвідувачі мали змогу відчути на собі всі переваги вуаєризму, спостерігаючи за актом творення робіт, що зазвичай поза межами доступу.

Якщо проблематика «смерті живопису» була й лишається актуальною для арт-діячів, починаючи з супрематичного квадрату Малевича, то для глядачів це питання найбільш гостро постало в останнє десятиліття. Чималий сегмент сучасного мистецтва, з огляду на агресивність, привчив «глядацьке око» до яскравих та незабутніх атракціонів вражень, зокрема відеоарт, інсталяція тощо. Серед великої кількості мистецьких пропозицій, навіть живописних, стає все важче вирізнити не лише символічну вартість творів, але й визначитися з ярликами «просто живопис» від «не просто живопису», що має тенденції синкретичного поєднання з різними видами мистецтва. Саме такому зрізові мистецтв й підкорене концептуальне втілення виставки «М17 Lab», адже більшість презентованих робіт несуть у собі відгуки інших видів мистецтв.

Зокрема Андрій Сидоренко писав свою роботу «На автопілоті», виконану в яскравій палітрі, за допомогою відеопроекції зображення на полотно, а серія робіт Олексія Хорошко «Індекси» являє собою світлі відбитки жіночого тіла на чорному тлі. Найпікантнішим моментом «Індексів» є реальне залучення під час процесу створення оголеної моделі у тіло самого полотна, що для набуття чорного кольору попередньо було випалене свічками.

Єгор Зігура, відомий своїми кінетичними скульптурами, встиг зробити під час воркшопу (що тривав упродовж десяти днів) дві роботи – цілком живописний «Ранок. День. Вечір. Ніч» та «Об’єкти у небі», що межує зі скульптурою, оскільки має вигляд досить об’ємних гіпсових медальйонів з червоними та синіми горизонтами фарби. Ірина Озаринська у своїй серії «BABA IZM» також не обійшлася без змішувань, ввівши у свої полотна текстові елементи, що виконують не стільки наративну, а скоріше додаткову естетичну функцію, оскільки наївно було б вважати, що латиною читає кожен другий глядач.

Антон Ковальов і Оксана Чугаєвська до питання живопису підійшли амбівалентно. Вони транслювали відеоряд  на абстрактні роботи «Троїстий рушник», «Край», «Мамай» та «Ентропія».  Дуже по-сучасному виступили Люба Малікова та Максим Побережський у «Ре-анімації», складеної з невеликих різнокольорових квадратів-полотен, поєднаних у мозаїчний спосіб. Олександра Чічкан разом з Веронікою Телятниковою, апелюючи до владного дискурсу, створили інсталяцію «Сакраментальна російська дійсність». Робота бере за основу живописне полотно у вигляді килима, укритого уламками від пляшок з матрьошкою під скляною пірамідою по центру, лінії якої підсвічуються. Анатолій Слойко зробивши триптих-вітраж, назва якого говорить сама за себе - «Маршрутка», порушив болюче питання соціальної дійсності, зобразивши олією людські фігури, що висять одна над одною. Інший бік соціального контексту порушила Анна Валієва у своїй роботі «Gold Bars», виконаної у вигляді двох (золотого та платинового) злитків, реагуючи у такий спосіб на нещодавнє підвищення цін на дорогоцінні метали.

Найбільш масштабною, безсумнівно, стала робота Марії Куликівської – серія «Коан». Робота велика, складена з п’яти полотен з ренесансними тематичними сюжетами, проте навіть з огляду на масштабність роботи, назвати її монументальною буде проблематично. Варто зауважити, що питання монументальності та властивої  їй важливої категорії  живопису  як «живописність» не забезпечується розмірами, а є властивістю картини, у якій краса постає не від краси окремих предметів, що входять в конструкцію чи сюжет, а від їхньої взаємодії.

А в серії «Коан» окремі зображені фігури хоч і свідчать про наявність академічних знань художниці, але абсолютно дисгармоніюють у ансамблі. Особливого кітчевого шарму всій композиції надає ідея обклеїти вільне від зображення тло столовими серветками з візерунками. Власне попередні скульптурні роботи Марії , хоча б  гіпсові «клони-венери» представлені на ГогольFest, у порівнянні з її живописними пошуками, мають значно більший мистецький та «живописний» потенціал.

Ідея проекту порушити питання актуальності такого традиційного виду мистецтва як живопис, безумовно, є цікавою та заслуговує оплесків, проте, осмислюючи результати, неможливо не сказати про штучність властиву як самому проекту, так і роботам, що створювалися у його рамках.

У цьому контексті пригадуються роздуми Олександра Раппапорта в «99 листах про живопис», де він попереджав, що спроби здійснення рефлексії живопису засобами самого живопису, а не літератури чи критики, зіштовхують художників з неможливістю відділення метамови від мови. А спроби поєднати живопис з метаживописом означало б «дублювання кольору словами, опису того, що вже утілено кольором та світлом».

Різні живописні відповіді на тезу «Живопис помер?» викликали ще більше питань. Художники дали зрозуміти, що влаштовування подібних мистецьких лабораторій, що асоціативно десь перегукуються з hair shows, грішать лімітами часу, виділеного для глибокого осмислення ідей творів та перебільшеним акцентом на демонстрації творчого процесу. Оскільки грання з  Android-планшетами, в яких можна переглянути фотографії різних етапів творення робіт, захоплює настільки, що відволікає від самого живопису, представленого на виставці.

Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676