Відтрахати реальність

© Аліна Клейтман alinaАліна Клейтман, "Самолікування" Ми живемо у добу примарних ліній та відкритих інтелектуальних кордонів, у добу, яка водночас бентежить та хвилює. Ненормативна лексика в такому разі це не нахабство, радше необхідність, викликана тим, що мова в цьому тексті піде, по-перше, про сучасне мистецтво як ерзац ненормативного сьогодення. По-друге, про жіночу сексуальність та тілесність в сучасному українському мистецтві як головних чи суміжних тем мисткинь Влади Ралко та Марини Скугарєвої, визнаних ще за часів перебудови, і молодих художниць Маші Куліковської та Аліни Клейтман.

Тем, які розкриваються авторками, в тій чи іншій мірі, з характерною радикальністю, епатажністю, іронією, грою зі споживчими фетишами, нерідко балансуючи між кітчем та експресіонізмом, та, перш за все, ну дуже сексуально. Сексуальність в мистецьких роботах, як на мене, фонтанує струмом дикої незбагненної енергії поряд із феєрією тіні та відтінків страху. Саме тому мій заголовок невипадковий, це метафора пізнання, у процесі якого найгостріше із болю переростає в найідеальніше із задоволень.

У творах межа між ними тонка як папір, адже вони народжені за суто постмодерною логікою аналізу, властивій одночасно науці та мистецтву, які використовують її головне знаряддя –«вивертання», «розкриття», «викриття»,в арт-концепціях художниць фігурують різні поняття, але вони завжди означають одне –деконструкцію предмету пізнання.

Актуалізація цієї логіки у дискурсі соціальних наук та сучасного мистецтва є своєрідною реакцією та намаганням людства встановити повністю передбачуваний і раціональний всесвіт, епоху тотального антидива, що на повних парах мчить у велике ніщо. Однак ця радикальна метода пізнання давно знайома людству як хірургічна операція або розтин патологоанатома. Спершу, предмет треба спіймати, висловлюючись буквально та фігурально, потім розрізати, щоби добратись до самої суті (хвороби, психічного розладу, соціальної норми), й тоді вже очевидна та неприхована, вона піддається прискіпливому вивченню. Незалежно від дисципліни розкриття таємниці (світу, соціуму чи психіки), щоби пізнати предмет, спершу треба його «вбити» - в цьому полягає науковий метод пізнання та логіка наукової рефлексії.

Ця неприборкана пристрасть осягнути істину, зазирнути у сутність речей, як правило, обертається певним насиллям над предметом осягнення, яке, в свою чергу, виправдовується майбутнім визволенням – оновленням чи емансипацією того, що вивчається. Саме на цьому базується велике вчення гуманізму. В такому разі для опису принципу творчості наших героїнь та пояснення ефекту його успішності в українському contemporary art-просторі, я буду використовувати поняття «сексуалізації тіла» - сучасної стратегії соціального контролю. Тільки так і аж ніяк не для виявлення психопатології авторок або оприлюднення власної.

Сексуалізоване тіло

Жінки або, ширше, жіноче у творах зазначених авторок постає у вигляді: еротизованого тіла домогосподарки (Марина Скугарєва, «Добрі домогосподарки»), розірваного образу «жіночого» (Влада Ралко, «Проста людина»), розіп’ятого тіла грішниці (Марія Куліковська, «Пандора») та майже порнографічної скотини (Аліна Клейтман, «Захват»). Глядача немов схиляють до думки, що універсальною мовою пояснення природи жінки, єдиною образністю сприйняття жіночого виступає її сексуалізоване тіло.

Методика дослідження жінки, в такому випадку, межує із диким сексом. Біль або насолода, погодьтесь, що може бути приємніше. Щоби зрозуміти реальність жінки (її нормальність), ми маємо не просто завести з нею роман,треба її «відтрахати» разом з цією реальністю. Напевно, тому в творах у символічній формі глядач вбачає ніби зґвалтоване тіло, його ледве знайомі «шматки» у працях Ралко, чи тіло, що прямо закликає до насилля у формі написів-тату в проекті Клейтман «Захват». Але чому саме це з‘являється у творах мисткинь і, власне, чому це привертає стільки громадської уваги?

Сексуалізована уява

Сфери жіночої реальності з‘являються у творах як певний вектор художнього розмірковування та майже детективного викриття. «Гламурність» та «глянцевий» стиль життя критично подані у працях Влади Ралко. Жінка як «дітородний орган» суспільного організму розглянута у проекті «Пандора» Маші Куліковської. Марина Скугарєва малює на роздруківках блоґів із жіночих сайтів: «Історії нещасливого кохання, колишніх дружин і коханок, нових методів у прибиранні квартир, пошуків нових сексуальних партнерів, депресії, суму, самотності – буденна реальність, на тлі якої вигинаються сексуальні добрі домогосподарки».

Та найпристраснішою у своїх домаганнях та тематичних варіаціях виявилась молода художниця з Харкова Аліна Клейтман. Хоча кожен її проект заслуговує окремої уваги, зараз для мене цікаві такі: «Трансформации менструации» (2010), «Самолечение» (2011), «Захват» (2011) і, нарешті, шедевр з цього циклу - «Я митець» - представляє, за висловом Аліни, «буквальне розуміння сутності жінки-художниці» (2011).

Вітчизняні арт-критики, смакуючи атрактивну епатажність Клейтман, піддають її творчість моральному катуванню, мовляв, вона експлуатує сексуалізовану жіночу тілесність. Дійсно, у випадку її проектів мова не йде про гігієну статевого життя або про норми статевої моралі, але йдеться про нову форму соціального контролю, коли контролюються не тільки ідеї, почуття чи поведінка жінки, але й її фізіологія. Тіло, нівельоване до стану об’єкту, приймає характеристики речі. Свого апогею цей процес досягає в рекламі, де тіло і його природні потреби представляють як центр громадської уваги та турботи. Тіло повинно відповідати певним ідеальним параметрам «чистоти» та «еротичності», тому до нього застосовують необхідні методики підгонки або відповідні запобіжні заходи: лікарські препарати, засоби інтимної гігієни та стиль життя «сексапільної ляльки» - все це й наповнює тематику творчості Клейтман.

Молода художниця байдужа до академічної вивіреності й теоретичного багажу, на противагу, наприклад, Владі Ралко в концепціях Аліни не зустрінеш ім‘я Жана Бодрійара та модних концептів французьких постмодерністів. Інтуїція – керманич її творчості. Її стратегія базується на принципах функціонування масової культури. Твори полонять увагу голим тілом, яке легко та провокативно подане, присмачене елементами шоу та костюмованості. І саме цей спосіб привернення уваги, вочевидь, єдино можливий в умовах незламної патріархальної уяви українського суспільства.

Підкреслюю, подібні артефакти варто розглядати у стосунку до соціального контексту, культурного бекграунду окремої спільноти або цілої нації. Успішність цих проектів та визнання художниць, в цілому, я можу пояснити культурною ситуацією, при якій лишень на тлі оголених жіночих грудей та еротизації буденності можливо привернути увагу глядача до важливих ідей. Брудні фото з дівками в такому разі є не що інше як знакове вираження брудних помислів та образів сексуалізованої уяви.

При цьому Клейтман відрізняє веселий, грайливий тон, популярність подачі, легкостравність ідеї – все це елементи постмодерного прийому. Її твори нагадують ікони популярної культури, особливо Леді Гагу, і водночас є феноменами пострадянськими – опозиційними до «совкової» ментальності. Саме з цієї причини більшість дорослих глядачів, особливо жінки, не готові прийняти «перетворення найсоромнішого на цікаве» (у проекті «Трансформации менструации») або відверті пасажі фактично ґвалтування авторки пензлем («Я митець»).

Глядачі налякані і з задоволенням спостерігали б повернення «нещасної дівчини» до типового сценарію «жінки-художниці, яка пише жіноче мистецтво», от як, наприклад, Олена Бланк із серією «Краса красива». Чи відбудеться ця переорієнтація, - сумніваюсь, бо вимушена брутальність Аліни обумовлена чи радше викликана пострадянським примітивізмом світосприйняття та жорстоким ставлення до особистого (в усіх його проявах), неважливо - жінки, дитини, безпритульного чи пенсіонера. Їхнє реальне життя, їхня нормальність, сексуалізована уява може зрозуміти та дозволити тільки через нищівну операцію дикого траху, що відбувається у знаковому виражені, в першу чергу, за допомогою мови, добре відомих усталених виразів крайнього незадоволення, агресії або звіриної пристрасті. Виразів, які так рясно прикрашають тіла плюшевих порно-барбі у серії «Захват» від молодої майстрині провокації Аліни Клейтман.


Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676