Народні та незалежні

© Український дім

Ювілеї та різноманітні круглі дати - традиційний у наших широтах привід зробити ревізію та видати на-гора усі здобутки та досягнення. До 20-ї річниці Незалежності спеціальні проекти організували одразу декілька арт-інституцій. Найамбітніша з них, Мистецький Арсенал, представила проект "Незалежні", керований головним свідком та теоретиком новітньої мистецької доби Олександром Соловйовим.
Масштабна експозиція включила понад 100 важливих імен останніх 20 років від малого до великого, а вернісаж очікувано зібрав півміста.  Виставка "20 років присутності" (куратор - Марія Хрущак) в Інституті проблем сучасного мистецтва у свою чергу представила 20 (магічна цифра усіх цьогорічних заходів) художників зрілого та авторитетного покоління, присутніх не лише в досить короткій історії українського сучасного мистецтва, але й на арт-ринку. Останній - парафія організатора виставки, арт-дилера Ігора Абрамовича. Не оминула святкування ювілею і Спілка художників, про збірну солянку картин якої, підозрюю, знали лише її учасники. 

Єдиним «ювілейним» проектом, що представив не стільки сучасний, скільки історичний художній матеріал, стали «20 Народних художників України» в Українському домі. Виставка реанімувала мистецьку програму закладу після заміни керівництва та стала пілотним проектом нової молодої команди в особі Богдани Павличко та Анни Копилової. 

Експозиція та каталог виставки зібрали біля 200 робіт художників, які здобули звання Народних впродовж 20 незалежних років або ще за доби Союзу. Серед них усі ключові імена повоєнного українського мистецтва – від найтитулованішої художниці УССР Тетяни Яблонської до нинішніх професорів Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури Гуріна та Забашти, учбові майстерні яких і досі випускають численних живописців та монументалістів класично-радянського штибу. В історичному аспекті виставка видається досить об’ємною та по-музейному репрезентативною. Тут і барвиста закарпатська школа, і еталонні соцреалістичні полотна з бадьорими будівниками заводів та світлого майбутнього, і традиційні ліричні українські пейзажі в імпресіоністичній манері. 

Знайдуться в експозиції заледве сумісні речі, як-то яскрава та напружена робота шістдесятника Віктора Рижих з футболістами на тлі криваво-червоного неба і навпроти неї – бездоганно-академічна композиція Георгія Мєліхова, зменшений варіант хрестоматійно відомої сцени прийому молодого-зеленого художника Тараса Шевченка в майстерні Брюллова, що займає цілу стіну в Національному музеї. Одним словом, у наявності весь арсенал прийомів та мотивів вітчизняної класики останніх 70 років. Адже саме стільки, з 1943 року, митцям присуджується звання Народних. 

Треба віддати шану художньому рівню підбірки. Стара добра школа живопису знала свою справу. Серед виставленого є чимало досконалих творів музейного рівня. Проте, виставка в цілому справляє неоднозначне враження. І річ навіть не в тому, що щільно розвішаним одна до одної роботам не затишно в стінах Українського дому, які давно потребують ремонту. Сам задум проекту провокує чимало питань. Перше й головне з них стосується, власне, самої категорії «народності». Що ж, врешті-решт, у представлених творах народного? Що взагалі означає цей статус у сучасній системі культурних відносин? 

Сьогодні словосполучення «народний художник» у багатьох викликає асоціації радше з майстрами народного промислу. Якщо це визнання заслуг перед державою на високому рівні, то за якими критеріями воно здійснюється? Згідно з законом «Про державні нагороди України», положенням про почесні звання України від 29 червня 2001 року, звання «народного» присвоюється «…діячам образотворчого, монументального і декоративного мистецтва за створення високохудожніх творів у галузі живопису, графіки, скульптури, декоративного і прикладного мистецтва, що здобули широке вітчизняне і міжнародне визнання».

Таке тлумачення видається розмитим і поверховим. Про яке «міжнародне визнання» взагалі може йти мова, коли мистецтво цілого зрізу митців абсолютно не релевантне актуальному світовому художньому процесу, хоч би яким контроверсійним він не був сам по собі. 

Мусимо визнати, що «народний художник» є нашим, суто локальним явищем. І те, що цей рудимент радянської культури дожив до сьогодні - показовий симптом. Проте, вирішувати проблему через її ігнорування не вихід. Державні постанови можна викреслити, звання відмінити, але живе покоління авторів, що стоїть за ними, - ні. І замість того, щоби скидати ціле покоління митців з «корабля сучасності», необхідно визначити їх місце в історії. Так, в принципі,  робиться в усіх цивілізованих країнах з налагодженою музейною справою. Коли держава вже береться присуджувати звання та опікуватися їх носіями, то має робити це гідно та відповідально. Актуальний стан справ в Україні, на жаль, свідчить про протилежне. Годі тут говорити про якийсь особливий музей. Для початку було б достатньо принаймні адекватної документації.

Перший крок у цьому зробили якраз організатори виставки в Українському дому. Молоді куратори підійшли до матеріалу несподівано серйозно та ретельно. В ході підготовки проекту їм довелося фактично власноруч не лише зібрати базові відомості про авторів, але й взагалі підрахувати їх. Повного списку усіх «народних» не знайшлося ані в Спілці художників, ані в Адміністрації президента, хоча останнє було логічним з огляду на те, що звання народного художника присвоюється указом президента. Як результат, каталог до виставки тепер містить перший повний та актуальний перелік Народних художників часів незалежної України. Впорядкувати такий каталог у світлі вже звичної плутанини історичного фактажу - майже подвиг. 
 
Чи не повториться із ровесниками Незалежності доля колись обласканих, а тепер забутих митців? Сьогодні кращі взірці сучасного мистецтва осідають в приватних колекціях, що унеможливлює їх об’єктивну оцінку вже завтра. А держава сприймається швидше ворогом, аніж партнером культурних ініціатив. Сподіваюся, можновладцям не знадобиться чекати чергового ювілею, аби це нарешті збагнути.


Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676