Бруківка, яку нікому взяти

© Володимир Кузнєцов
Виставка Володимира Кузнєцова "Відновлювана зброя"

“Я не знаю, якою зброєю буде вестись Третя світова війна, але цілком очевидно те, що Четверта — тільки палицями і камінням”, - сказав свого часу Альберт Ейнштейн. І якщо вірити “іконі” антиглобалістського руху Субкоменданте Маркосу, Четверта світова вже почалася. Це війна між “простими смертними” і глобальним капіталом, або Владою у всіх її проявах. Не вірите? Тоді чому ви не завітали у Малу галерею Мистецького Арсеналу, де триває виставка Володимира Кузнєцова “Відновлювана зброя”? Судячи з виставки, і знаний фізик, і не менш знаний партизан мали рацію.
Закинувши пензлі подалі, Кузнєцов береться за сокиру. Ні, не з метою убити стареньку лихварку, а для того, щоб вистругати добрий десяток рогаток. Здається, він хоче озброїти всіх пригноблених і безправних. Дати їм інструментарій спротиву. Це примітивна зброя для чоловіків і жінок. Великі й мініатюрні, рогатки для дітей і дорослих. А ще — бруківка, вила, ножі і молотки — все це поруч із нами.  Беріть і користуйтесь. Хай буде бунт!

Будьмо відвертими, до соціально-критичних виставок членів групи Р.Е.П. вгодована столична публіка уже звикла. Однак “Відновлювана зброя” - це дещо новеньке. Замість інтелігентної рефлексії ми бачимо майже пропагандистський проект. Інструкцію до дій. І пояснюється ця відмінність дуже просто — часи змінились. Змінився суспільний контекст. 

Чому експонується зброя? Питання риторичне. На наших очах демонтуються залишки соціальної держави, а владне свавілля переходить будь-які межі. Ми вже не чекаємо від телевізора хороших новин. Жити стало гірше, жити стало сумніше. Якщо у докризовий 2008 рік протест був справою маргіналів, сьогодні він бажаний гість у кожному домі. І, що важливо, тепер руки художника розв'язані. Він вже не мусить виправдовуватись за радикальний жест. Повстання — значить повстання. Просто і зрозуміло кожному. Що тут пояснювати?

Кузнєцов висловлює нав'язливе колективне бажання — позбутися несправедливості. Позбутися у будь-який спосіб, нехай навіть через “бессмысленный и беспощадный”. Причому мова не йде про революційність чи революцію. Слід говорити про прагнення до бунту. Це справедливе й до міри інфантильне бажання - знаходити прості відповіді на складні питання. Бунт від відчаю, без позитивної програми, не “за”, а “проти”. Покарати винних, відстояти власну гідність — таким є потаємне прагнення мовчазної більшості. Як стверджував Альбер Камю, революція починається з ідеї, тоді як бунт є наслідком персонального досвіду. Тому, привносячи зброю у галерею, Кузнєцов говорить саме про бунт. Екзистенційний, особистий, в чомусь навіть інтимний.

І справді, люди бажають бунту. Щоб це зрозуміти достатньо проїхатись у громадському транспорті або вийти в суботу на базар. Владу не просто критикують, її щиро ненавидять. Достатньо мінімального приводу — поламаної кнопки в ліфті чи скислого борщу - аби пересічний українець став публічно лаяти режим. Як підтвердження — відеробота “Книга скарг”, з якої і починається експозиція.  Підслухані на вулицях, почуті у поїздах, зібрані із розмов, історії людей на екрані фіксують існуючий стан речей. Ось наша дійсність: брутальна, цинічна й несправедлива.

Гаразд, проблеми. Бідність, корупція, беззаконня. Маса проблем. Але це не новина. Насправді, таких історій мільйони, про них щодня пишуть газети. Що далі? А далі пропонується рішення: переходьте до дій. Навіть більше: беріть зброю.

“Але ж це естетизація насильства!” - обуриться спадковий інтелігент. Насправді, вдаватись до насильства чи ні — питання старе як світ, яке поставало чи не перед кожним поколінням радикальних суспільних критиків. Навколо нього поламано тисячі списів, починаючи ще з часів Достоєвського і його сльозинки дитини. Втім, давайте розберемось, що за форма насильства постає перед нами.

Рогатка в нашій уяві асоціюється швидше із дитячими пустощами, аніж із кривавим розправами.  Сьогодні ж такі дитячі іграшки цілком реально стають зброєю політичного акту. У багатій на протестні традиції Європі існує негласна домовленість: демонстранти не беруть на акції вогнепальну зброю, а поліція не заводить на затриманих кримінал. І, як не дивно, це правило працює. Парадоксально, але в наш час, коли виробництво знарядь для вбивства досягло небачених висот,  група людей, озброєних рогатками і палицями, значно дієвіша загону автоматників. Йдеться про таке собі насильство без насильства. Ганді був би задоволений.

Тепер повернімось до Ейнштейна. Старий не помилявся! Сьогоднішні сутички протестувальників із поліцією все більше нагадують середньовічні баталії. І один з елементів виставки — яскраве тому підтвердження. Це фотохроніка окупаційного страйку на одному із південнокорейських заводів. Забарикадувавшись на даху, робітники відстрілюються від поліції за допомогою гігантських стаціонарних рогаток. А що роблять поліцейські? Вони шикується у фалангу і йдуть на штурм. Поперед себе вони тримають дивної форми щит, аби сховатись від граду робітничих “снарядів”... Катапульти, тарани, жбани смоли, рів із водою — все це виглядало би тут не менш органічно. З таких фотографій можна заново писати класичну картину “Облога Константинополя”. І саме цей феномен цікавить Кузнєцова.

Криваві повстання відходять у минуле, залишаючи простір для медійної гри та хиткого публічного протистояння. Щоб іще раз підкреслити це, художник вплітає у виставку стенд “У випадку пожежі”.  Замість звичних вогнегасників і відер, на червоному щитку виставлені більш традиційні знаряддя народної зброї: вила, серпи, ножі й молотки. Коли в минулому спалахували бунти, за ці предмети хапались першими. Ними не гасили, а розпалювали пожежу. Але так було раніше, тепер не так. Предмети намертво прикручені до стенду, і зняти їх неможливо (та й навіщо?). Кузнєцов пропонує дивитись на них, як на історію, як на наочне нагадування бурхливих подій минулого, обмежившись лише критичною аналогією із сучасністю. Він здає зброю убивства в утиль... а точніше в музей. Тепер вона - музейний експонат.

“Для багатьох стоїть важливе питання — братися за збройне повстання, чи використовувати інші методи боротьби, не такої кривавої, але цілеспрямованої, впевненої у своїй правоті та вірі в перемогу”, - не без пафосу підкреслює Кузнєцов і по-анархістськи додає: “Це відкидання будь-яких проявів влади <...> Це обмін найкращим життєвим досвідом між такими, як ти”.

Та як обійтись без класики? І справді, як без бруківки — оспіваної “зброї пролетаріату”? Додавши до виставки бруківку, художник тільки виграв. Адже бруківка — це найперше, що приходить на думку, коли пробуєш уявити народний протест. Збільшену у розмірах скульптуру Івана Шандра з робітником і чималою каменюкою Кузнєцов інсталює при вході до Кабінету міністрів. Аби боялись. Щоб не забували. 

Поряд лежить цілком реальна бруківка, привнесена у простір галереї. Вона експонується на фоні вулиць, звідки її взято. Глядачу вже прямо підказують: “Роззуйте очі, зброя поруч, і я навіть знаю, де вона лежить. Вона під вашими ногами. На неї не потрібна ліцензія, достатньо нахилитись і взяти”. 

І тут починається найцікавіше. Взяти цю зброю нікому. Хто нахилиться за бруківкою? На це питання Кузнєцов не дає відповіді. Так само як не можуть дати відповіді ні провідні політологи, ні досвідчені активісти. Тим часом бруківка валяється без діла і виконує свою безпосередню функцію — вимощувати дорогу. Тим часом копія скульптури Шандра мирно захована у затишному подільському сквері, слугуючи декором для сімейних прогулянок.

Ми бачимо привід протесту — “книгу скарг”, ми бачимо інструментарій — “відновлювану зброю”. Але немає суб'єкту. Навіть фотографії з далекої Кореї слугують радше наочним прикладом, настільки екзотичним у нашому локальному контексті. Можна зрозуміти спробу художника пришвидшити процес, видати бажане за дійсне. Можна віддати йому належне за сміливість висловлювання. Але зараз разом з усіма іншими йому доводиться чекати. Згадуючи Далі, ця виставка могла б справедливо називатись “В передчутті громадянських бунтів”.

Все, годі жалітись на “погану” дійсність та суспільну пасивність. Зрештою, не все так сумно, як може видатись на перший погляд. І згадане вище передчуття, передчуття чогось нового й кращого не є безпідставним. Адже навіть серед завсідників вернісажів сьогодні все рідше можна почути розмови про брендовий одяг і все частіше — про Жижека, Бурдьє і профспілки. Це нова якість відносин, а значить зміни вже почалися.

Виставка Володимира Кузнєцова "Відновлювана зброя"Виставка Володимира Кузнєцова "Відновлювана зброя"Виставка Володимира Кузнєцова "Відновлювана зброя"

Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676