Пежо для платниці податків

© Арсен Савадов
Арсен Савадов «Мессершмітт на місяці» (з циклу "Місячна соната"), 2002

Наприкінці квітня я відвідала два кураторські проекти, між якими було заледве 200 метрів фізичного простору, зате справжня прірва — у символічному плані. Те, де і як ці виставки відбувались, змушує мене поставити ряд проблемних запитань не лише про якість сучасного українського мистецтва — але й про соціальну самосвідомість його функціонер(ок)ів, джерела й умови фінансування — державного та приватного.
Проект школи фотографа Віктора Марущенка “1986. Два погляди” презентували у муніципальній галереї “Лавра”. Створений учнями та ученицями, він грунтувався на журналістському дослідженні та співпраці представни(ць)ків різних професій, при чому основна роль належала прямій мові героїв та героїнь історії — ліквідаторам аварії на ЧАЕС, мешканкам Прип'яті, а також молоді 1986 року народження, які розповідали про свій досвід ядерної катастрофи і життя 25 років після неї. Естетика фото з готовністю поступилась місцем етиці індивідуальних наративів, демонструючи, що робота “не професіоналів” від мистецтва (Віктор Марущенко: “снимали ученики, среди которых строитель, банковский работник, арт-директор ресторана, домохозяйка, безработный и школьница») за умови вдалого тематичного кураторства і професійного консультування: допомагав проекту Сергій Мирний, дослідник і колишній командир взводу радіаційної розвідки у Чорнобилі), організована за принципами горизонтальної співпраці та співтворчості дає соціально значущий результат — тобто мистецький продукт, основою якого є не любування власними творчими потугами, а добре продумане й структуроване критичне висловлювання. Фінансово проект “1986. Два погляди” був підтриманий фондом Ріната Ахметова за програмою І3, особливістю якої є прийняття рішень через незалежну експертну раду.

У 2011 році маємо ще одну техногенну дату – 50-ту річницю польоту людини в космос, яку вирішили “відсвяткувати” у мистецькому середовищі. Коли я вперше почула назву проекту в Мистецькому Арсеналі, то вирішила, що подруга жартує, й “Космічна Одіссея”  - це не назва, а метафора, у якій “космічний” вжито у значенні максималізуючого прикметника, а “одіссея” натякає на організаційну епопею, якої варто чекати у державній установі. Як не дивно, іронічне словосполучення є не лише назвою, але й фактичною концепцією проекту, який “узагальнює спроби людини як творця усвідомити своє місце у Всесвіті, упорядкувати хаос світостворення та розширити власні світоглядні межі, зазираючи до майбутнього». 

На другому боці вулиці Мазепи, якраз навпроти галереї “Лавра”, мене чекали 40 грн. за вхід, газетка з “космічним гороскопом”, агресивна комерційна реклама у бюджетній установі, підбірка справді космічної (у значенні максималізуючого прикметника) псевдомистецької і псевдонаукової хєрні та повна профанація інституту кураторства, помножені на зневагу до відвідувач(ок)ів виставки, автор(ок)ів проекту й суспільства, яке платить податки, з яких, в тому числі утримується і Мистецький Арсенал.

Саме це відчуття, тотальної нуворишівської зневаги до всіх і вся, у мене залишилось як первинне і найсильніше враження від проекту — адже перше, що бачить відвідувачка, зайшовши до просторих коридорів Арсеналу, це блискучі автомобілі на рекламному подіумі, перфектний неоліберальний акцент, безсоромне твердження — усе, що тут на стінах, лише фон для нашої статусної розкоші. Про це ж співали диванчики кафе, між якими треба було пробиратись, щоб роздивитись роботи — так, роботи проекту висіли над столиками, як звичайна декорація, численні вказівники з назвою іншої кав'ярні (також посеред виставкового простору), гламурний музон якої звучав на всю залу, перекриваючи звук мистецьких відео. Ба більше — звук відео, якому не пощастило демонструватись прямо навпроти цієї кав'ярні, був просто вимкнений — щоб не заважати рекламі відомого бренду кави.

Безсоромний цинізм ситуації не може не вражати — рішення, які прийняв сучасний менеджмент Арсеналу, змушують відвідувача чи відвідувачку заплатити двічі (за вхід, і через податки) за те, щоб подивитись на комерційну рекламу. Я розумію, що державне фінансування цієї установи обмежене, й слід залучати приватних меценатів. Але межа їх символічної присутності у мистецькому просторі — скромна табличка у кутку, логотип у прес релізі. А так, що далі? Банер елітного агентства нерухомості під пейзажами Шишкіна? Флаєри приватної гінекологічної клініки біля Шевченківської “Катерини”? І, звісно ж, я не проти кав'ярень у музеях, але я ще в жодному не бачила, щоб кав'ярня розміщувалась всередині виставкового простору і навіть домінувала у ньому — гучним звуком, гігантськими плакатами свого бренду, табличками-вказівниками посеред мистецьких робіт. Чи, може, я не зрозуміла, і ця “Чорна карта” — насправді чиясь інсталяція?

Завдяки таким просторовим акцентам експозиції кураторська робота на “Космічній Одіссеї” виглядає як зібрати побільше усілякого, щоб заповнити простір між рекламою, фон для якої має бути максимально атракційний. Саме атракція, розвага, у найвульгарнішому розумінні — друге враження від проекту, бо як ще інакше назвати квадратні метри живопису та псевдоінсталяцій про Гагаріна, Бєлку і Стрєлку, зорі та ракети зразка 2011 року (читай — створених спеціально для цього проекту) від відомих й не дуже авторів та авторок, доповнені моделями супутників, астрономічними знімками далеких галактик і архівними фото космонавтів з колекції Ігора Воронова. Хоча слово “доповнені” тут не пасує. “Доповнені” – це коли є певні смислові зв'язки між об'єктами експозиції, котрі усі разом творять певне критичне кураторське висловлювання. Коли ж виставка збирається за принципом “усе, що якимось чином про космос — заканає”, й інсталюється через мінімальні візуальні співзвучності, то така кураторська робота йде у міцній зв'язці з менеджерською — якщо директорка Мистецького Арсеналу Наталія Заболотна вважає, що українських платниць(ків) податків можна за їхні гроші годувати безсоромною рекламою, то куратор “Космічної Одіссеї” Олександр Соловйов не менш впевнений, що “піпл схаває” усю цю кітчеву масу.

Найгірше, що поодинокі цікаві роботи, чи такі, що мають історичне значення, були повністю вбиті “шпалерним” принципом експозиції. Уже історичний живопис Савадова та Гнилицького, іронічні відео Стаса Волязловського, фото з будинків дитячої творчості Сергія Попова, експозиція дисидентського фріка Федора Тетянича — усе перетворювалось на розважальні картинки, розкадровку якогось космічного гала-концерту. Вижило хіба відео Сергія Браткова, іронічно-дурнувате саме по собі.

Я довго не могла отямитись від такого ляпасу. Якщо у суспільствах розвинутого капіталізму сучасне мистецтво виконує роль інституціалізованого критика, то у нас, як свідчить “Космічна Одіссея”, державні чиновниці, корпоративні “меценати” й псевдокуратори готують для нього роль мильної опери для хіпстерів, класичного засобу відволікання уваги трудящих від класової боротьби. Більше того, актор(к)и — тобто художни(ці)ки у цій опері мають грати безкоштовно, “за піар” і можливість продати свої роботи (подейкують, що під час відкриття купівля-продаж актуальної живопісі здійснювалась “на коліні”). Під час однієї з дискусій “На підлозі” на тему «Економіка мистецтва – в чому гроші?» Лариса Венедіктова спитала колег та колежанок, якою є їхня мотивація для безкоштовної участі у “Космічній Одіссеї”. Відповіддю більшості було благородне бажання втілити у життя давно задумані роботи, реалізувати які практично немає шансу у бідному некомерційними можливостями українському контексті. Мені шкода — ці вистраждані і, я певна, чесні роботи якщо й працювали, то не на власних умовах і не як мистецький жест — у контексті  “Космічної Одіссеї” вони стали мертвим декором статусних автомобілів.

До речі, вихід з Мистецького Арсеналу — через сувенірну крамницю.


Редакція KORYDORу зверталась до кураторської команди за коментарем. Однак куратори вважають, що це не той проект, в якому варто оцінювати "кураторські" результати.


Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676