Замкнений космічний простір


KORYDOR продовжує серію текстів молодих арт-критиків, які публікуватимуть свої перші рецензії. Якісної критики має бути більше – ми відкриті для дискусій.

«Космічна Одіссея 2011» в Мистецькому Арсеналі: космічного – багато, а космосу (у сенсі порядку) – замало… Тут у достатку можна знайти усі стереотипи й міфи масової свідомості, що дотичні до теми Космосу, як-от ікона-Гагарін, численні «загублені» астронавти тощо. На мою думку, це зіграло злий жарт. Самі організатори зазначили, що вони взяли на виставку роботи, створені задовго до цієї події, які просто підходили за своєю тематикою (зорі, космічні об’єкти, інопланетяни). Однак така значна подія – 50 років з моменту підкорення Космосу – потребувала більш глибинного аналізу, більш глибокого рівня рефлексії, адже людство фактично відкрило новий, незвіданий простір, віднайшло новий сенс свого існування.
Немов і не було неймовірного прориву у Космос: ми як сприймали його через призму науково-фантастичних фільмів, суспільних міфів і уявлень, так і продовжуємо. Різниця, вочевидь, у тому, що до відкриття космічної ери людство розглядало Космос як простір для своїх найсміливіших фантазій і мрій. Нині ж усе, пов’язане з ним, сприймається як щось буденне, звичне, вже давно позбавлене аури загадковості. Космос став засобом і благодатним ґрунтом для виявлення типової постмодерністської іронії і сарказму щодо нашої земної масової поп-культури: «Елвіс не вмер, а лише відлетів у Космос» - яскрава ілюстрація до цього (І.Гусєв, картина «Повернення Елвіса»).

Щодо суспільних стереотипів і міфів, то роботи на «Космічній Одіссеї» фактично волають до глядача: що для тебе космос? Скафандр, НЛО, Гагарін, Бєлка + Стрєлка? Міф, як відомо, занадто тісно пов’язаний із колективним несвідомим, це, фактично, інструмент, що за відсутності власного досвіду і бачення стає  єдиним засобом концептуалізації і наповнення смислами дійсності. І те, що Космос вже давно став нам рідним і зрозумілим елементом реального світу, несе в собі небезпеку для митця, людини творчої, що має бачити «більше і глибше». 

Напевне, саме гнучкість і багатовекторність поняття «космос» не дає змогу звести усі ідеї, теоретичні і практичні напрацювання, «подєлкі» і наукові розробки до спільного знаменника. Якраз тут цілком доречно пригадати, у якому сенсі використовується вислів «осягнути неосяжне». Нав’язлива постмодерна бриколажність – передбачувана, шаблонна і неповоротка – основна ознака «Космічної Одіссеї 2011». Варто пам’ятати, що одіссея – не безцільне блукання колами по замкненій кімнаті, це мандри по лабіринтам різних смислів, подій і персонажів, але з конкретною метою – повернутись додому, чи то пак на Землю.

Презентація на виставці раніше створених робіт українських митців – ще одне питання, яке варто порушити. Хіба Савадов, Тістол, Цаголов будуть доречні завжди і усюди, а їхній безсумнівний авторитет в українському арт-просторі буде автоматично знімати усі питання? Натомість на «Космічній Одіссеї 2011» виявляється, що не вони «підкорюють Космос», а космос підкорює їх: на перший погляд, легка і популярна тематика підсвідомо чи свідомо стимулює митців оперувати у свої творчості суспільними кліше, виставляти роботи, що навмисно розширяють коло сприйняття теми до рамок, встановлених пересічним споживачем. Як ще пояснити використання космічних інтер’єрів і таємничих коконів з sci-fi кіно, чисельних «літаючих тарілок», типових карикатурних інопланетян і людей в скафандрах у різних неприродніх позах і обставинах?

Виявляється, що достатньо помісти у космічну обстановку елементи земного маскульту ( типові Колодій, Ісупов, Ройтбурд і т.д.), наприклад, античні персонажі на Місяці, або ж навпаки – космічне запхай у суто земне – загублені астронавти в полях і лісах – і все буде окей. 

Натомість доводиться констатувати, що найдоречнішим на виставці був Броніслав Лапідус, інженер, що брав участь у здійсненні того самого першого польоту у Космос, директор Національного центру аерокосмічної освіти молоді ім. О. Макарова. Від космічного у нього залишились лише старі потерті фотокартки, де він на фоні ракет і подій. Але саме йому вдалося відтворити неймовірне і, на жаль, втрачене відчуття прориву людства у нову реальність. Його довготривала розповідь – як неочікуваний і трохи нуднуватий хепенінг: монотонне бубоніння і ехо у напівтемряві Арсеналу – наче про щось буденне, звичне – про Гагаріна, Корольова, космічні ракети. Чудовий символ згасання минувшого ентузіазму, марних надій тієї епохи і непотрібність «романтичного Космосу» нині.

Усе інше – віброліжко розпіареного Пінчука, кролики, що паруються, епатажного Чічкана, картини з астронавтами Cавадова, Тістола й інших відомих діячів українського арт-простору – мало таке ж відношення до заявленої теми виставки, як і музичне космічне яйце – фактично, ніякого. Якщо метою «Космічної Одіссеї 2011» було показати, що в Україні чули про science art («Махатмаплан», «Шуми Космосу»), то до чого тут 50 років з дня польоту Гагаріна. Вочевидь, сам політ треба розглядати як масштабну science-art інсталяцію радянських техномитців? Риторичне питання.

Здається, це була чергова демонстрація «застою» і українського сучасного мистецтва в цілому, і персонально його найвидатніших представників. Іронія тупцює на місці, і коли глядачеві через певний час набридає утримувати усмішку на обличчі, споглядаючи «Алконавта» (Цаголов) або «Челунашку» ( Гнилицький), постає закономірне питання до митців: а що далі? А це вже зовсім не риторичне питання.

Олег Чернишстудент 4 курсу Національного педагогічного університету ім. М.Драгоманова, Інститут філософської освіти і науки, спеціальність "культурологія".


Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676