Бієнале в Бухаресті – історії про різноманітність світу

© BUCHAREST BIENNALE 4, image from the installation, 2010. Courtesy PAVILION - journal for politics and culture.
Зліва направо - інсталяції Ангели Феррейра та Аси Сонясдоттер

Бієнале в Бухаресті (ВВ4) справляє враження професійної махіни. Події розплановано, продумано, виставки цікаво розміщено, все відбувається – як написано та ще й працює. Є додаткові події, лекції, видання, путівники, журнали та каталоги. Порядний вебсайт, який раджу відвідати всім, кому цікаві подробиці. Насправді, виявляється, що в посткомуністичному просторі можна щось добре і масштабно організувати не лише для тусовки.
Як і в минулих роках, частину робіт показали в Геологічному музеї. Це будинок з приємним модерністичним фасадом в неонародному стилі (1908 року, архітектор Віктор Стефанеску) та з дивовижним набором геологічних експонатів, презентованих начебто час музейної думки затримався десь у сімдесятих роках минулого століття. Роботи художників існують в музеї паралельно – не входячи із жодним із вісімдесяти тисяч зразків мінералів у жодну інтеракцію, лише спокійно собі працюють десь у коридорах та у виділених залах.

Загалом місця дібрано вдало: простори бієнале неначе віддзеркалюють найочевидніші історичні пласти минулих і сьогоднішніх ідентичностей Бухаресту – модернізм початку ХХ сторіччя, присутній у архітектурі, але також в непорушних навіть комунізмом інституціях, (як-то геологічний музей, придуманий на початку ХХ сторіччя), які проектувались для новочасного суспільства. Часи Чаушеску присутні в міській тканині незграбними багатоповерхівками, Палацом парламенту та неочікуваними просторовими рішеннями, які характерні для монументальних мрій про утопію. Нарешті, сучасність – дзеркальні хмарочоси, світові бренди та  приховані конфлікти публічного простору. 

Отже, роботи художників можна було побачити також в Інституті політичних досліджень при відділенні політичних наук Бухарестського університету, розташованому в затишній віллі, де студенти якраз переживали сесію, та в Pavilion Unicredit – Центрі сучасного мистецтва та культури, який опинився в бізнес районі міста. І, врешті, презентація La BOMBA в Будинку культури Рахова-Уранус, якого, на жаль, я не встигла відвідати.

У бієнале взяли участь близько сорока художників, проте я опишу дуже маленьку частину робіт. 

В Геологічному музеї можна було побачити зразки біологічної археології. Аса Сонясдоттер з Норвегії підготувала інсталяцію „Малі картоплі роблять великий галас” (2010). Вона звернулася до генетичного банку насіння із запитанням про можливості відродити сорти картоплі, які сьогодні вже не вирощують, але які колись були характерні для різних регіонів Румунії. Листування з дослідниками та докладно описані банки з картопляними зародками стають своєрідним стрибком у минуле з його неприборканою різноманітністю різновидів картоплі. А також і несподіваною зустріччю з постановами ЄС, які допускають до комерційного вирощування далеко не всі сорти картоплі. 

Натхнення художниця отримала у подорожі до Індії, де вона зустрілася з представниками організації фермерів, що хочуть зберегти біорізноманітність Гімалаїв та, всупереч закликам до комерційного фермерства, вирощують традиційні для цієї території різновиди рису, квасолі та пшениці. У 2005 році художниця почала свій проект у Вені на пограниччі Швеції та Данії з базовою харчовою рослиною для свого домашнього контексту, себто картоплею, яка примандрувала до Європи з Південної Америки в ХVI сторіччі.

Найбільшу кількість цікавих робіт можна було знайти в Інституті політичних досліджень. Праці Стефана Константінеску – це картини, на яких він перемалював мирні зображення зразкових практик комуністичної Румунії, підготовлені тодішніми працівниками пропаганди. Там спокійні люди без матеріальних проблем радісно користають з благ освіти, медичного догляду та добре організованої праці. Розповідь продовжується у книжці «Золотий вік для дітей»: розгортаєш її – а зі сторінок виринають текстурні декорації. Звісно, Золотим віком в Румунії звали часи правління Чаушеску, а точні часові рами – це життя художника, яке стає основою розповіді. 

Особливої уваги вимагає робота Александра Клюге «Новини з ідеологічного минулого – Маркс-Ейзенштейн - Капітал». Це вдало і дотепно змонтований 10-ти годинний фільм, інспірований записками Сергія Ейзенштейна, який перед смертю вигадав спосіб зробити фільм на основі «Капіталу» Маркса. Це монтаж різноманітних кіносюжетів, розповідей сучасних філософів (зокрема, Петера Слотердайка, Оксани Булгакової, Вольфганга Ріма), етюдів і читання Маркса вголос. Уявіть собі 10-ти годинний цікавий фільм про «Капітал» Маркса. Хто зможе подивитись його в умовах галереї? Хіба фанати, студенти або безробітні. Я подивилась хвилин 40, було б довше, але вже закривали. 

Центральним поняттям, запропонованим 23-річчним куратором Феліксом Фогелем для подорожі по бієнале, є Handlung (головна експозиція - "Handlung. On Producing Possibilities" («Вчинок. Виробляючи можливості»)). Це слово поєднує поняття акцїі/дії та історії/розповіді. 

Простір бієнале став дослідницьким полем для висвітлення соціальних проблем, що виходять за межі – сказати б - загальної уваги, був неначе пошуком художніх дій, котрі становили інтервенцію в усталений набір наративів. Максимально наближаючи різні значення Handlung, можна, зітхнувши з полегшенням, простенько собі прошепотіти: «розповідь є однією з мінімальних дій, що викликають зміну». 

Наступна проблема – це конфлікти й антагонізми, приховувані тяжінням до консенсусу: проблема сучасної демократії полягає в нівелюванні різниць заради впорядковування публічного простору. Отже – виклики Ханни Арендт та Шанталь Муфф. Мистецтво стає тим експериментальним майданчиком суспільства, на якому висловлюються забуті, приховані, невисловлені проблеми наших і минулих часів. А основним способом розповіді стає створення фільму. 

Деколи в мене склалося враження, що я не бачу різниці між роботою художника й добрим заангажованим репортажем чи документальним кіно. Звісно, кордони тут є розпливчастими, а може й непотрібними. Можливо відмінність полягає в колі зацікавлених осіб із потенційно довшим періодом рефлексії, в інших засобах промоції чи в позиціюванні автора?

Бухарестське бієнале, хоча відносно невелике, тематично пробувало охопити проблеми ледь не цілого світу. Звісно, у нас сьогодні глобалізація, проте після закінчення огляду я мала враження, ніби провела ніч із телевізійним пультом. Дивним було також і те, що проблеми Центрально-Східної Європи (окрім Румунії) не знайшли на бієнале жодної репрезентації – можливо тому, що художників звідти не запрошено.
 
Наратив бієнале вийшов доволі творчим, просто в тому захопленні вседоступним світом і вибором серед мільярдів сюжетів часто не вистачало якоїсь трансгресії. Або хоча б візуальної напруги. Або меншого спільного знаменника.  

Хотілось би бачити наратив так рішучий, як Дюшанівський жест: щось, що розхитує звичайне сприйняття та безпечний, обговорений канон тих книжок, які більшість середньоосвічених людей  вже колись читала. 

Софія Блющ - дослідниця і критик мистецтва з Польщі.

Зліва направо - інсталяції Клаудії Крістовау, Андреа Геєр, Аси СонясдоттерЗліва направо - інсталяції Андреа Геєр, Емілі РойсдонЗліва направо - інсталяції Cabello/Carceller, Іона ГрігорескуЗліва направо - інсталяції Лан Туазон і Шарлотти ГінзборгІнсталяція Калле БролінЗліва направо - інсталяції Ніколін ван Гарскам, Фереште Тусі, Стефан Константінеску, Александер КлюгеЛіна СеландерЗліва направо - інсталяції Маріам Яфрі, Мона Ватаману & Флорін Тудор, Мартін БекЗліва направо - інсталяції Кристини Мейснер, Сабрини ГшвандтнерЗліва направо - інсталяції Goldin+Senneby, Азієр Мендісабаль

Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676