Що таке «Політична критика»?


Перше україномовне число альманаху «Політична критика» представляє однойменне інтелектуальне середовище, що виникло в Польщі на початку 2000-х. Протягом декади «Політична критика» стала одним із найважливіших гравців у східноєвропейській публічній сфері. Явище «Політичної критики» можна умовно описати через три постулати. По-перше: відживлення заангажованої східноєвропейської інтелігенції, критично налаштованої щодо наявного status quo. По-друге: діяльність на перетинах політичного, наукового та мистецького полів, що передбачає усунення штучних поділів між цими сферами. По-третє: активне втручання в публічні дебати «головного нурту», що означає вихід із лівацького гетто та безпосереднє втілення лівого проекту боротьби з економічним і культурним виключенням. 
Першим кроком у втіленні цього проекту стало заснування 2002 року часопису «Політична критика» (Krytyka Polityczna). Навколо цього часопису почало формуватися середовище науковців, митців, критиків, активістів, літераторів, кінематографістів тощо, об’єднаних передусім переконаністю в тому, що наявний стан речей у суспільстві не є ані природнім, ані вічним, і що його можна й потрібно змінювати. 2006 року «Політична критика» створила власний культурний центр, що став важливим осередком інтелектуального життя Варшави. Осередки («клуби») «Політичної критики» почали з’являтися в багатьох інших містах Польщі. 2007 року засновано видавництво «Політичної критики», що впроваджує в обіг твори Славоя Жижека, Алена Бадью, Жака Рансьєра, Джудіт Батлер, Бруно Латура, Луї Альтюссера, Зиґмунта Баумана та багатьох інших авторів. 

Упродовж кількох років присутності в мас-медіа середовищу «Політичної критики» вдалося змінити баланс сил у польській публічній сфері, охопленій тупиковою суперечкою між лібералами та консерваторами. За словами Славоміра Сєраковського, публіциста й засновника «Політичної критики», єдиним вибором, який мали поляки в межах цієї суперечки, був вибір «Бог або Ринок». Ключовими топосами щоденного політичного життя постсоціалістичної Польщі були, відповідно, костел і супермаркет. «Політична критика» стали виразником настроїв усіх тих, хто не почувається затишно в рамках цього протистояння. 

Українське видання «Політичної критики» з’являється в момент, коли дедалі очевиднішою стає хибна природа вибору, перед яким опинилося українське суспільство. За аналогією з польською ситуацією його можна сформулювати як «Росія або Європа». Фактично, панівні українські дебати стосуються вибору між двома різновидами неолібералізму, двома версіями капіталістичного визиску: авторитарним, євроазійським (вибір «Росія») та ліберальним, західним (вибір «Європа»). При цьому сама можливість альтернативної постановки питання одразу дискредитується як «утопічна» чи «протиприродна». 

Саме тому надзвичайно важливо, що вдалий приклад виходу за межі ситуації хибного вибору походить саме з Польщі –країни, яку в Україні найчастіше представляють як своєрідний неоліберальний рай, як державу, яка «успішно пройшла посткомуністичну трансформацію», де ніщо не порушує священного спокою становища після «кінця історії». При цьому майже не йдеться про те, що всередині самої Польщі дедалі частіше піддаються сумніву як успішність тамтешньої «трансформації», так і засади сучасної політичної організації світу загалом. 

Принципова відмінність українського альманаху «Політичної критики» від багатьох аналогічних видавничих проектів у тому, що тут не пропонуватимуться жодні взірці для наслідування, які часто надають польсько-українським стосункам неоколоніального відтінку. Перше українське видання «Політичної критики» було задумане як збірник найважливіших та найактуальніших для України текстів, що постали в її середовищі. Згодом у структурі видання виділилася провідна тема, свого часу впроваджена «Політичною критикою» в обговорення й досі практично ігнорована в Україні. Ідеться про тему наркотиків і наркотичної політики, яка є «сліпою плямою» не лише української публічної сфери, а й політики загалом.

Про ключову роль наркотиків у сучасному політичному житті свідчить бодай те, що торгівля наркотиками залишається одним із найприбутковіших занять на планеті, і нелегальний статус напряму узалежнює його від політичних режимів та державних репресивних апаратів. Основна тема цього альманаху – «Політичні наркотики» – вказує на цей взаємозв’язок.

Альманах відкривається текстом інтелектуального патрона «Політичної критики» Славоя Жижека з його нової книжки «Спершу як трагедія, потім як фарс», де словенський філософ підбиває підсумки першого десятиріччя після пробудження від «кінця історії» та закликає до реабілітації комуністичної ідеї в умовах системної кризи капіталізму. Текст Славоміра Сєраковського «Дитячі хвороби лівизни», написаний як передмова до першого видання Жижека в «Політичній критиці», став одним із найважливіших маніфестів європейської лівиці 2000-х років – тож не дивно, що більшість його постулатів безпосередньо стосуються й українських лівих.

Наступні розділи альманаху присвячено принциповому для «Політичної критики» питанню залучення митців, літераторів та інших агентів культури до обговорення соціальних і політичних проблем. До середовища «ПК» входять ключові фігури сучасного польського мистецтва. Серед них – Павел Альтхамер, Йоанна Райковська, Вільгельм Саснал та Артур Жмієвський, який виконує функції художнього редактора часопису «Політична критика». Його текст «Прикладні соціальні мистецтва» 2007 року спровокував дискусію про співвідношення мистецтва, науки та політики, яка не вщухає донині. До однойменного розділу також ввійшли розмови Жмієвського з колегами та однодумцями. Розділ «Політика літератури» містить тексти знаних польських літераторок (Ольґа Токарчук, Кінґа Дунін), які асоціюють себе із середовищем «ПК», а також зразки заангажованої літературної критики. Останній розділ присвячено водночас можливостям лівої політики пам’яті та перспективам майбутнього міжнародного лівого руху.

Випуск проілюстровано художніми проектами, відібраними Артуром Жмієвським спеціально для українського видання. Надзавданням української «Політичної критики» є не лише впровадження лівих ідей у публічну сферу, а й перевизначення самого поняття політики в українському контексті. Українські «професійні політики» послідовно дискредитують це поняття, безперервно нарікаючи на «політику» як джерело усіх своїх і наших бід. Цьому варто протиставити розуміння політики як необхідної дискусії про облаштування спільного світу, що відбувається не в парламенті чи на екрані телевізора, а в наших щоденних словах і діях.

Вступ до "Політичної критики", №1, 2011.


Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676