Картинки з виставки

© PinchuArtCentre

Після хвилі звинувачень у неувазі до українського мистецтва PinchukArtCentre може нарешті похвалитися проектом із захмарною кількістю прикладів місцевого творчого потенціалу. В рамках нової  виставки «Ти+Я» південноафриканська художниця Кендіс Брайтц запропонувала українським митцям (або тим, хто такими себе вважає) створити її портрет для колективного експонування в стінах PAC і буквально за кілька тижнів декілька залів центру щільно заповнилися роботами з гори до низу. Активність та відкритість до співпраці творчого сегменту населення не може не тішити. Та, водночас, наводить на тривожну думку. Чи не є така акція для багатьох ледь не єдиною можливістю хоч якось виставитися, минаючи суб’єктивні закони галерей, базовані на «ринкових відносинах»?
Багато молодих українських художників досі вбачають єдину можливість творчо реалізувати себе лише у співпраці з галереями. В Україні ж кількість галерей, що готові працювати із молодим автором «з нуля», все ще не розбурхує уяви. Альтернатива, що існує лише на папері – державні організації на кшталт Союзу художників, кволі рудименти колись налагодженої та виправданої радянської системи держзабезпечення, що не в змозі привабити нових членів, хіба що відштовхнути вже існуючих. Так званий інституційний шлях роботи для переважної більшості молодих-творчих лишається повною терра інкогнітою, що вимагає роз’яснення на рівні лікбезу.

Тим більш привабливою видалася нагода експонувати свою роботу в найбільш відвідуваному виставковому просторі. Бажання це лише закріпилося під дією безумовного шарму Кендіс Брайтц, що його художниця щиро і щедро розточувала на зустрічах із українськими митцями напередодні виставки. 

У результаті проект із вкрай влучною назвою «Ти+Я» представив глядачеві не лише образ художниці у сотнях інтерпретацій, але й певний зріз українського молодого мистецтва (або принаймні того, що прагне дістатися цієї примарної ланки). Переважна більшість робіт надійшла, здається, саме від студентів профільних ВНЗ та молоді вільних творчих занять. Нагадаємо, що професійна освіта або досвід не були обов’язковими умовами участі. У певному сенсі освіта стала навіть перешкодою. Принаймні одній зі студенток художньої Академії, що принесла до PAC портрет Брайтц академічного штибу було відмовлено в участі на рівні дівчат з «прийомного пункту». 

Що ж, навчальні живописні штудії дійсно важко віднести до заповітної категорії актуального. Однак, проект «Ти+Я» аж ніяк не мав на меті критику або зверхню оцінку нашої мистецької ситуації, а просто волів об’єктивно визначити діапазон молодого мистецтва маловідомої на глобальній арт-мапі країни. До того ж сама Кендіс Брайтц під час бесіди зі студентами у стінах Академії, наголосила на відсутності стильових, жанрових, технічних та будь-яких інших лімітів самовираження. 

У тому, що заклик художниці було почуто, впевнитися можна легко. Кожного тижня (адже роботи приймаються й після офіційного відкриття) зали виглядають все строкатішими. Живописні роботи різного формату та рівня майстерності, графіка, чимало фотографій, написані від руки на зворушливих аркушиках вірші а-ля шкільна любовна лірика, відео чудового перформансу Алевтини Кахідзе, дотепний об’єкт Льоші Сая (мішок із цукерками – кендіс), якому так і кортить присвоїти найобговорюваніший останнім часом в арт-критичних колах термін «концептуальний». Портрети буквальні, метафоричні, символічні – художниця, яка закликала зобразити її такою, якою її відчуває кожний, має бути задоволеною. Хоча бачення деяких авторів видалося аж занадто, скажімо так, специфічно-індивідуальним. Можливо, говорить моя суб’єктивна зневіра у молодих так званих абстракціоністів наших днів, проте робота із рожево-зеленим мереживом із квадратиків в дусі «раннього Віктора Вазареллі» скидалається на таку, що довго чекала свого часу в коморі невідомого адепту оп-арту, аж доки не з’явилася нагода надати їй нового, портретного змісту. 

Цікава робота знайшла собі місце поза основними залами. Художниця Марія Павленко вигадала намалювати руки і потилицю Кендіс Брайтц у карколомно-дзеркальних туалетних кімнатах. Чим не site-specific? Робимо ліричний відступ і гортаємо сторінки історії PAC: упродовж щонайменше перших двох проектів центру туалетні кімнати вважалися загальновизнаними лідерами глядацьких симпатій серед тих, що вистоювали тоді на Бессарабці перші черги до актуального світового мистецтва. Іронічно, що через деякий час ці шедеври промислового дизайну таки стали повноправною частиною проектного простору.

У цілому, виставка Кендіс цікава, в міру зрозуміла та дуже різноманітна, місцями аж занадто – публіці таке має сподобатися. Багато деталей, які цікаво розгледіти ближче, доля здорового гумору, певний наліт провокації, з чим традиційно асоціюється у широкого загалу мистецтво під трендовим ярликом «contemporary art». Тут одразу хотілося б зазначити, що цей самий загал, цільова аудиторія РАС, став якщо не обізнанішим, то принаймні значно відкритішим та толерантнішим до цього донедавна ворожого явища. Перші зустрічі у рамках щойно розпочатого «Культурним проектом» курсу про сучасне мистецтво зафіксували певне зрушення небайдужої до культурного питання аудиторії, і не лише кількісне, але й якісне. Непрофесійна публіка вже не видається такої розгубленою і спантеличеною, коли мова йде про спектакулярність, соціально-критичні жести, політичні дискурси та інших гройсів. Люди все ще просять поради (ледь не практичної), як їм сприймати і розуміти дива, подані тим же PAC як найактуальніше світове мистецтво. Проте покинули питати, а чому, власне, художнім твором називається розрізана акула. Слава виставки Хьорста тривала довго, та ніщо не вічне.

Для арт-спільноти та «просунутих» глядачів проект Кендіс Брайтц має бути цікавим панорамністю представленого вітчизняного мистецтва, якої не знайдеш навіть у відведених спеціально під молодь проектах на кшталт «МУХІ». Не впевнена, чи є з того користь чи то художникам, чи то галеристам, адже по одній роботі не судитимуть впевнено про автора. Та й переважна більшість робіт експонуються без вказівки авторства, хіба лише на лицевій стороні художник здогадався лишити автограф. Але у цьому й полягає сенс проекту. Більше того, обрані роботи надалі безіменно мандруватимуть із Кендіс Брайтц музеями і центрами світу, адже саме в Україні проект «ТИ+Я» отримав свій старт. У майбутньому українським митцям складуть компанію колеги з інших місткраїнконтинентів. І всі вони так і залишаться анонімними авторами шматочку мозаїчного gesamtkunstwerk південноафриканської художниці. 

Враховуючи вже згаданий на початку порив наших художників виставитися понад усе, цікаво було дізнатися їхню думку з приводу подальшої долі робіт. Чи хотіли б вони, аби їх твори увійшли до постійної колекції Кендіс Брайтц, та наскільки зачіпає їх у даному випадку нехтування авторськими правами заради ідеї? 

Іванка-Кейт Яковина, молодий дизайнер та фотограф, вбачає певний виклик у тому, аби за короткий термін досконало втілити ідею, яка б не тільки відповідала очікуванням Кендіс Брайтц, але також її власним. Якщо вже долучатися до проекту, то з розумом, і зробити дещо більше, ніж просто портрет. «Мені дуже цікаво, аби моя робота була в цьому зрізі українського мистецтва, про який всі говорять. І тут уже не має значення, чи буде написано великими літерами, що це моя робота, чи взагалі ніяк не буде підписано. Я розумію саму суть проекту, і від того чи підпишуть роботу чи ні, його суть не зміниться», - коментує художниця. Та амбітно додає: «А своє ім’я, не важливо в якій галузі, я буду здобувати іншими шляхами, в даному ж конкретному проекті для мене важливою була участь.»

Графік Ірина Костишина за головну цінність задуму Кендіс Брайтц із портретом вважає можливість взаємодії двох художників, «двох закритих систем», які починають взаємодіяти. Те, що одна система поглинається згодом іншою – то вже інше питання. «Говорити про авторські права загалом та в контексті саме цього проекту досить складно, одразу не прокоментую. Певно, мені було б байдуже щодо підпису, однаково мене не знають за межами України. Мене радше хвилювало б, наскільки вдало буде організована виставка із моєю роботою». 

Схожу думку знаходимо в автора ще одного портрету, щоправда, із діаметрально протилежними мотивами участі. Майбутній мистецтвознавець Олена Неділько не визнає жодних творчих практик ХХ сторіччя та вважає профанацією без винятку усе те, що прийнято називати сучасним мистецтвом. Свою роботу, умовне зображення жіночого обличчя в обрамленні чорної стрічкі на червоному тлі, Олена трактує як траур по мистецтву. “Те, що результат “розумового процесу” однієї ночі непрофесійної людини прийняли на виставку та ще й захоплювалися ним, зайвий раз доводить, що сучасне мистецтво не несе в собі жодного сенсу”. Той факт, що Олена, бажаючи того чи ні, мислить концептуально (нікуди від слова не подінешься) і створює відповідний мистецький продукт, нічого для дівчини не міняє. “Одна робота не зведе мене в ранг митця. Якщо вона буде експонуватися в інших країнах, не думаю, що хтось розшифрує моє повідомлення. Головне – я ствердила свою позицію”. 

Лишається сподіватися, що кожний участник проекту отримав від нового творчого досвіду свою персональну сатисфакцію. І не варто аналізувати, чи ця сатисфакція просто лестить професійному самолюбству (подейкують, що деякі художники вже встигли включити “виставку в РАС” до резюме), чи то несе радість порозуміння зі своїм глядачем та самим собою.

Автор дякує Аліні Сандуляк та Олені Гомиревій за допомогу у підготовці матеріалу.


Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676