Фалічна Іспанія Франко та родинний бізнес Ніколае

© Сергій Іллін, PinchukArtCentre

З усіх робіт учасників конкурсу на здобуття Future Generation Art Prize, які були представлені в арт-центрі PAC, дві здалися мені дуже схожими, а саме “Ласкаво просимо в готель Мунбер” Саймона Фуджівари та робота лауреата Спеціальної премії Мірчі Ніколае “Компанія Румунський Кіоск”. Вони спровокували мене на порівняння та умовне припущення, що належать до одного виставкового проекту, тому саме на них зупиню свою увагу.

Мірча належить до трьох учасників виставки, які намагалися локально прив’язати роботу до Києва або СРСР. Один із епізодів його відео ілюструє голодомор в Україні 1932-33 років і цим вплітає його у власну альтернативну та родинну історію: 1953 – рік народження його матері й водночас рік смерті Сталіна, який окрім голодомору асоціюється ще й з ГУЛАГами, що також з’являються у ролику. Відео Ніколае триває приблизно 55 хвилин і вимагає неабиякої терплячості у глядачів, а об’єктна частина роботи презентує зменшені моделі кіосків.

Робота Саймона Фуджівари складається з об’єктів та інсталяції, а також живого перформансу, що включає слайд-шоу на телеекрані. Робота розрахована передовсім на уважного та аналізуючого глядача, який звик проводити власне дослідження та бачити деталі. Його перформанс-коментар був вільним та екзальтованим спічем. Спочатку він наголосив, що бар є реконструкцією бару в готелі, яким володіли його батьки в Іспанії у 70-ті роки (його батько був японцем, мати - британкою) під час диктаторського режиму Франко. До автора виникало одразу багато питань, які носять зазвичай не публічний чи ідеологічний, а інтимний характер. Найперше йдеться про його сексуальну ідентичність, а вже потім – про достовірність фактів.

Отож, у Фуджівари проект інсталяції відкритий і не спрямований на завершальну репрезентацію. За допомогою матеріальних слідів автор продукує фіктивне минуле своєї тоталітарної батьківщини. Така інсталяція включає різні наративні та перформативні стратегії, ставить питання, чи не буде гомосексуальне виключення подібним на фашистське (на це безпосередньо можуть вказувати дві чоловічі фігурки над входом у “туалет”). Фуджівара робив письменницькі спроби та публікував свої гомоеротичні оповідання в різних гей-журналах. 

Роман “Ласкаво просимо у Готель Мунбер” йому так і не вдалося дописати, хоча він працював над ним 3 роки. 17 томів товстих книг із білими сторінками відсилають до цієї його невдачі і водночас до заборони ЛГБТ-літератури в Іспанії часів Франко. Проте незавершеність і відкритість репрезентації залишилися не лише на рівні роману. Ці риси характеризують проект у цілому. Важливе у цій роботі не лише місце, але й час – це бар у день смерті диктатора, а саме 20 листопада 1975 року, на що вказує настінний календар і газета, яка сповіщає про його смерть (можливо, це алюзія на “Улісcа” Джойса).

Звідси випливає також основна відмінність у стратегіях двох митців: Ніколае аналізує родинну, а тому альтернативну історію, змушує глядача поглянути на неї у взаємозв’язку  із офіційною та великою історією країни. Суспільні деталі, як-от кіоски, він відповідно зменшує, прагне показати іграшковість та бутафорність маленької людини у публічному просторі.  Фуджівара творить натомість фіктивну історію, уявляючи, як би виглядав бар за часів режиму Франко, якби він жив у ці роки. Фуджівара оформлює цю фікцію дуже педантично і непомітно, у масштабі 1:1, без перформансу-коментаря до неї все здається реалістичним, проте квазінаукові деталі відкривають його стратегію підміни. Перформанс пов’язує увесь символічний ряд інсталяції. Сальвадор Далі є для художника представником модерністичної традиції, її батьком, з яким Фуджівара “пориває”: у кінці перформансу він жбурляє на підлогу яйце, що символізує життя, важливий складник національної кухні, котрий є для автора також символом, до якого звертався Далі. 

Більше того, інсталяція присвячена гею-письменнику Федеріко Гарсіа Лорці, який не міг публікувати в Іспанії свої твори через сувору цензуру та, зрештою, був убитий фашистами під час громадянської війни. Пригнічена сексуальність представлена за допомогою вінтажних порножурналів, зроблених із них паперового в’яленого м’яса (папір був тоді важливим ідеологічним засобом боротьби), численних завуальованих порнографічних знімків та об’єктів. 

Інсталяція у Фуджівари є незавершеною як політичний проект, не пояснює чогось, а вводить в оману та презентує процес продукування змістів. Традиція минулого, реконструйована з урахуванням історичної справедливості, провокує нас до повторного аналізу та спроби власного розшифрування та моделювання проекту. Художник вдало поєднав дві ідеологічні утопічності – гомосексуальну та національну. Бар прикрашають ознаки культу маскулінності в Іспанії (опудало голови бика, алюзії на фалос-кактус, фалос-ріг, бутафорна зброя) та водночас національні символи (портрети Франко, національна кухня та вино, кастаньєти, фламенко, віяла із зображенням кориди, згадувані вже шинки з пап’є-маше порножурналів). Під головою бика читаємо одну з байок про поранення молодого Франко нижче пояса, внаслідок чого у нього залишилось одне яєчко, про його перше питання після поранення, чи він матиме дітей, про те, що його диктатура тривала з 1939 до 1975. 

Інтер’єр прикрашає один великий родинний знімок малого Саймона на руках у батька. Інтер’єрний куточок на фотографії відтворено у барі: м’яка іграшка на дивані нагадує декорації фотосалонів та апелює до архетипності таких знімків. На іншому знімку – будинок, у якому знаходився готель. 

Відсутність жіночого у роботі Фуджівари контрастує із нещасливою історією кохання у Мірчі Ніколае, який здійснив спробу самогубства, фетишизував спілкування з подругою, яка поїхала в іншу країну. Чоловіча цнотливість, втрачена для Фуджівари, як він зазначив у перформансі, ще у момент його народження і проходження через вагіну матері, не піднімається більше у роботі.

Зменшені копії кіосків – немов данина шани Ніколае своєму померлому батьку. Він розпочинає свою кар’єру як архітектор, далі хід історії робить крутий віраж із розстрілом Чаушеску: устрій економіки змінюється на ринковий, попит переважає пропозицію. Батько заснував фірму з проектування вуличних сталевих ящиків і кіосків, у посткомуністичний період він поволі спивається, грає лабухом на весіллях, його не цікавить політика, фірму з виробництва кіосків провадить надалі лише мати з двома компаньйонами. Розповідь, що поділена на роки з 1953 і до сьогодні, навмисне затягнута. Глядач бачить у художнику Ніколае послідовника батьківських починань, який прагне до тріумфу, проте  батько не доживає “до вступу Румунії в ЄС та НАТО”. У відео – підсумок масової та політичної історії усієї другої половини ХХ ст. Оповідь базується на історичних та поп-культурних подіях (висадці на Місяць, Вудстоці та інших медійних міфах), які протиставляються подіям сімейного штибу. 

Антропологічний підхід очевидний через зв’язок сім’ї, яка з’являється на звичних сімейних фотознімках, та історії будівельних об’єктів міського простору у Бухаресті (простежується іронічна паралель між народженням дитини та встановленням першого кіоску).  Кіоски відображають у своїх окремих рисах, як-от “летючому даху”, великий радянський модерністичний стиль, що наступив після сталінізму.  Із занепадом системи вони стають щораз примітивнішими й аж із приходом європейських технологій нагадують наші МАФи. 

Хронологічно класифікуючи кіоски, Ніколае фокусує свою увагу на урбаністичному ландшафті міста. Автору вдалося поєднати еволюцію кіосків із історією  краху комуністичного режиму та новими політичними реаліями: після дикого ринку та хаотичної пропозиції з’явилися стандартизовані та сертифіковані кіоски. Ніколае подає надію правильного розвитку малого родинного бізнесу за новими стандартами. Закадровий голос автора проте веде оповідь досить монотонно, намагається звучати кмітливо та дотепно.

Спільним є певний тематичний підхід обох авторів – інтер’єрний або екстер’єрний, синхронний або діахронний відповідно, – проте вони порушують різну проблематику та застосовують різні стратегії. В одному випадку, маємо квазімузейну експозицію, в іншому – декорації національних і традиційних інтер’єрів, як, наприклад, у “Пузатій Хаті” або інших тематичних ресторанах:  з народною керамікою, знаряддями праці, музичними інструментами, імітацією зброї, бутафорними харчами, грамофоном із платівкою народної музики тощо. У підсумку робота Фуджівари доволі “темна”, комплексна та заплутана, окремі деталі годі розгледіти при скупому освітленні бару, слід мати детективний хист, щоб розгадувати приховані головоломки. Тексти мають фрагментарний характер (у колажі застосовано два розділи з роману), а у чистих книгах задано невигадливу хронологічну структуру за датами. Перенасиченість деталей у Фуджівари нівелює, зрештою, їхнє значення до лише декоративного. 

У роботі Ніколае, своєю чергою, окрім багатьох вагомих пізнаваних фактів і фрагментів теленовин, до сюжетної лінії залучено багато інформації, яка не стосується теми публічного простору або стосується її лише через авторове сприйняття (як-от проект виставки з піжам колишньої дівчини у вітрині магазину, її нещасливе минуле, наркозалежність сестри автора, яка вирішує вживати легалізовані наркотики, позбавлені сенсу артефакти автора в період його депресії, детальна презентація взуття мами). Його робота наративно-описова, некритична щодо соціальної дійсності і лише показує її історичний розвиток. 

На мою думку, виставки робіт мистецьких конкурсів, особливо таких, як FGAP, мають доволі статистичний характер, а їхня експозиція лише представляє окремих авторів. Відсутність кураторської позиції спровокувала мене об’єднати концептуально дві роботи з огляду на їхню тематичну близькість. Проте вони виявилися кардинально різними у підході та втіленні й могли б, на мою думку, належати до одного виставкового проекту лише за умови відповідного кураторського обґрунтування.


Василь Лозинський – нар. 1982 р. у Львові. Закінчив ЛНУ. ім. Івана Франка (навчався на відділі німецької філології та в аспірантурі при кафедрі світової літератури). Автор поетичних, критичних та есеїстичних текстів. Член редколегії інтернет-часопису “Простори” та кураторського об’єднання “Худрада”. Переклав з німецької у співавторстві посібник “Загальна музеологія” Ф. Вайдахера (в-во Літопис: Львів, 2005), а також тексти сучасних поетів та прозаїків з польської та німецької мов (тексти публікувались у часописах “Простори”, “Критика”, “Шо” та “Четвер”).

Мірча Ніколае "Компанія Румунський Кіоск" (2010)Мірча Ніколае "Компанія Румунський Кіоск" (2010)Мірча Ніколае "Компанія Румунський Кіоск" (2010)Мірча НіколаеСаймон Фуджівара "Ласкаво просимо в Munber" (2010)Саймон Фуджівара "Ласкаво просимо в Munber" (2010)Саймон Фуджівара "Ласкаво просимо в Munber" (2010)Саймон Фуджівара

Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676