Повсякдення як редімейд: «Відкриті двері та Прийняття» у Музичах


По дорозі на Музичі на вечірку в домі Алевтини Кахідзе та Володимира (Вови) Бабюка ми з друзями обговорювали, чи може (і як може) жива людина бути редімейдом. Термін «редімейд» (readymade), вперше використаний Марселем Дюшаном на початку 20-го століття, стосується вибраного художником об’єкту, позбавленого «корисної» функції та презентованого й названого так, аби подарувати йому «новий смисл». 
Я казала, що як художниця Алевтина Кахідзе презентувала себе та своє життя (свої думки, бажання, чоловіка, собак, дім тощо) як редімейд. Її мистецькі твори набувають різних форм – від інсталяцій та об’єктів, які документують певні життєві досвіди (шлюбний контракт, який порівнює чисту вартість власності її чоловіка-підприємця з вартістю її творів; документація, котра розповідає історію невдалої спроби отримати візу до Австралії, аби відвідати друга), до перформансів, де вона і (деколи також) її чоловік перетворюються на людські об’єкти, котрі обговорюють персональні питання, пов’язані з грішми, роботою, речами.

Минулої весни ця мистецька робота привела Алевтину до Варшави, де вона разом із кураторкою Йоанною Варшею розробила план організації вечірки в Музичах. Згідно з Алевтиною, українці насправді не вміють влаштовувати вечірки «в західному стилі» -збирати людей, не розсаджуючи їх за стіл, повний наїдок. За три роки, які вони з Вовою провели в Музичах, вони ніколи не організовували вечірки. Тож пара запросила Йоанну Варшу та Рене Вавжкєвича прожити тиждень у своєму домі в статусі «гостей-резидентів» проекту “Розширена історія Музичів”. Це мав бути досвід, відмінний від звичайної програми мистецьких резиденцій у Музичах, оскільки зазвичай резиденти мешкають у майстерні Алевтини, порівняно автономно від приватного життя подружжя Кахідзе-Бабюк.

У результаті з’явилась подія «Відкриті двері та Прийняття»: гостей запросили до Музичів, аби вони стали «свідками щоденного протоколу цього будинку - як він виглядає з перспективи "загубленого" резидента». Увечері Йоанна й Рене запросили нас на вино до Алевтининої майстерні та пояснили, що о 20.51 Вова повернеться додому з роботи та замкне собак у вольєрі. Після цього ми зможемо гуляти навколо господарського дому й спостерігати через великі вікна, як вони займаються своїми звичайними вечірніми справами. Через дванадцять навушників і стерео у майстерні відбувалась пряма аудіо трансляція з мікрофонів, які мали на собі Алевтина і Вова.

Упродовж наступних двох годин близько 30 гостей блукали поміж теплою майстернею й темним подвір’ям довкола будинку, керуючись приблизним «сценарієм» вечірніх подій, як-то «21.50 Вова кидає серветку (кабінет Вови)», - надрукованим на плані маєтку. Ми стежили за пересуванням пари з кімнати в кімнату, збираючись довкола вікон й слухаючи їхні розмови через навушники. Взаємодія нас, гостей, поміж собою, головним чином, відбувалась через коментарі до подій, які ми спостерігали, суперечки щодо навушників (яких було вдвічі менше, ніж людей), відстоювання кращого місця, скеровування інших або вислуховування вказівок щодо наступної «сцени дії».

Йоанна як куратор скористалась з мистецької свободи, яку Дюшан застосовував до неживих об’єктів, аби «об’єктивувати» щоденний побут Алевтини та Вови, котрий вона спостерігала. Замість розташувати свої суб’єкти-об’єкти у галереї чи музеї, Йоанна запросила глядачів у Музичі, але тримала їх поза будинком, перетворюючи його на виставковий об’єкт (не торкатись!) замість місця для вечірки. Подібним чином присутність Йоанни й Рене витіснила Алевтину й Вову в ролі «організаторів вечірки», перетворивши їх на об’єкти для спостереження. Водночас, їхню «корисну» функцію як подружжя вівторкового вечора вдома (їдять вечерю, розмовляють, дивляться кіно, йдуть спати) також порушили гості, які тинялися по їхній землі, для яких вони структурували свої вечірні дії як театральну виставу або реаліті-шоу. Це було особливо очевидно в деяких Алевтининих монологах щодо її мистецької кар’єри, адресованих Вові, але вочевидь призначених глядачам.

Будь-який мистецький твір, хоч якої традиційної чи нетрадиційної форми, продукує певну трансформацію. Як написав Джон Д’юї 1934 року в «Мистецтві як досвіді», створення твору мистецтва – це процес, який починається від сильного враження, отриманого митцем. Коли митець починає працювати зі своїм матеріалом, той, водночас, формується цим враженням і надає враженню нової форми. Твір мистецтва не ілюструє, але передає трансформаційний процес в спосіб, який може спровокувати трансформацію у глядача.

Якщо це був перформанс у прямому сенсі, тоді ми – аудиторія – мали б стати свідками трансформації перформерів упродовж вечора. Що якби пара природно повернулась до початкового занепокоєння щодо планів зробити вечірку? Якби вони поговорили одне з одним про те, як некомфортно намагатись провести тихий вечір удома, коли довкола ходять всі ці пронирливі люди в навушниках і зазирають у вікна? Оскільки ми живемо у світі, повному реаліті-шоу, YouTube, Facebook, людей, які постійно виставляють свої приватні життя на загальний огляд, вже не достатньо просто відкрити своє повсякдення для зовнішнього спостереження. Якщо «Відкриті двері та Прийняття» перетворює хатнє життя Алевтини і Вови на редімейд, який «новий смисл» продукує ця трансформація?

Я почала замислюватись: чи був мистецьким твором перформанс, чи структура вечірки, чи те, як все трималося купи? Хто був відповідальним? Я? Як кожен з гостей давав собі раду з цими питаннями і з незвичайною ситуацією, вирулюючи з правил і обмежень, встановлених господарями, на свою власну розвагу?

Структура «Відкритих дверей» трансформувала типову «соціальну» вечірку на колективну аутичну виправу. Господарі постійно транслювали свої «меседжі», будучи видимими й чутними гостям, а гостей заохочували використовувати навушники, котрі дозволяли їм чути шоу, але заважали «нормальним» розмовам з іншими гістьми. Кожен гість отримував меседжі від господарів, однак не міг безпосередньо відповідати їм. Натомість, надворі відбувався паралельний «перформанс» комунікації, коли ті, хто мав навушники, почали транслювати те, що вони чують, колегам, які стояли поряд.

Для мене і деяких інших гостей, які знають Алевтину й Вову особисто й бували в них у Музичах раніше, щось у цій ситуації було особливо дивним. Споглядання за ними через вікна, не маючи можливості увійти, поговорити з ними чи погратись із псами, встановило нову динаміку стосунків. Я певна, що вечірній побутовий перформанс, каталізований присутністю гостей, став трансформативним для кожного з них особисто й для них як пари. Але ці персональні трансформації залишились поза видимою для публіки частиною події, десь у їхніх власних життєвих траєкторіях.

Напевно, найбільш реальний, непереборний, загадковий момент, який залишився в моїй пам’яті, - це тривалий епізод «22.17 Я люблю Дюшана і Дюшан любить мене (вітальня)» із псом, названим на честь французького художника. Невинна непередбачуваність тварини створила миттєвий зворотній зв’язок із Алевтиною, скеровуючи її наступні дії в спосіб, недоступний ізольованій за вікнами аудиторії. Спеціально перевдягнувшись у цілковито біле вбрання (напевно, її «костюм художника»), Алевтина підійшла до свого великого білого собаки і сказала, по-англійськи: «Give me five» («дай п’ять»). Пес відмовився і вона повторила: «Give me five. As a sign that you consider me as your colleague». (Дай п’ять. На знак того, що ти сприймаєш мене як свою колегу.) 

Лише пізніше вловила я значення цього ритуалу. Художниця шукала підтвердження власної роботи у винахідника «редімейду» за посередництвом свого пса Дюшана. Пес все відмовлявся давати господарці лапу. Алевтина підходила, а Дюшан щоразу нахабно дивився на неї, відвертався і розтягувався на підлозі. В цьому сценарії поза межами її контролю Алевтина лише повторювала свої спроби, додаючи до свого заклинання: «Ок, добре, мені треба краще працювати».

З англійської переклала Катерина Ботанова.


Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676