Свято Генерацій: творення культурної політики спільними зусиллями

© Garage Gang Kollektiv
Фура Культура, Ужгород

Ми звикли розглядати працю з позиції її відповідності засобам, можливо, настав час розглядати засоби з позиції їх відповідності праці […] (Victor Burgin, ‘Situational Aesthetics’)

Наша команда прокинулася вранці 9 жовтня 2010 року. Ще до світанку ми встигли зібрати все необхідне обладнання: два спеціально сконструйовані столи у формі людських облич; саме стільки кухонного начиння, щоб зберегти мобільність кухні; саме стільки канцелярсько-технічного приладдя, щоб зберегти мобільність офісу; неймовірну кількість роздрукованих матеріалів, достатню для наповнення невеличкої бібліотеки; мобільний ботанічний сад із 11 горщиками з різними рослинами та 27 великих різнокольорових дерев’яних кубиків. Все це ми спакували у FURA KULTURA, розважальний кемпінг-трейлер, нині перетворений на мобільний комунікаційний центр.
На небі над Києвом почали з’являтися дрібки ранкового світла, символізуючи собою необхідність починати діяти. Близько семи місяців планів і підготовки перетворювалися на дійсність. Напружено досліджуючи природу українського громадського простору та "творчих міст", ми розпочали масштабний тур всією країною: 5 тижнів, 5 регіонів, 5 міст. Спершу ми поїхали в Ужгород, потім у Донецьк, далі – Херсон, Сімферополь та, нарешті, Вінницю.

Для кожного міста ми розробили програму дій, що включала лекції, художні інтервенції, імпровізовані публічні концерти, поетичні читання, безкоштовні уроки йоги для всіх бажаючих та різноманітні топографічні практики. Все це підпорядковано основному призначенню проекту СВЯТО ГЕНЕРАЦІЙ: розпочати створення по-своєму унікальної культурної мережі. Для цього в кожному місті ми співпрацюємо з місцевими незалежними культурними організаціями, як-от Кубло  (Ужгород), ЕкоАрт (Донецьк), Тотем  (Херсон), Xolst (Сімферополь) та Лабораторія актуальної творчості, (Вінниця).

Вірогідно, найцікавіше у проекті – його багатогранна природа. Яке визначення було б найвлучнішим? Проект, спрямований на розробку культурної політики чи проведення соціально-психологічних досліджень? Або, можливо, проект із розвитку соціальних мереж? Цей проект ініціює створення нових форм ведення підприємницької діяльності чи ж він просто являє собою масштабний перформанс, суцільне свято, власне, витвір мистецтва? Звісно, СВЯТО ГЕНЕРАЦІЙ поєднує в собі все перераховане.

Так складно знайти єдине визначення для даного проекту тому, що він базується на декількох засадничих ідеях щодо поєднання сучасної культури, політики, мистецтва та життя. Мінливі ідеї. Фантастичні ідеї. Здійснення мрій. Ідеї щодо майбутнього – настільки значні, що, наче айсберги, дозволяють усвідомлювати себе поступово, щораз по маленькому шматочку.

Наразі постає цікаве запитання: чи є велика ідея дійсно так великою, якщо залишається неперевіреною? Досягненню якої мети в контексті політичних розробок слугує велика ідея, якщо вона ніколи ні на йоту не реалізується емпіричним шляхом? Щоб підтвердити свою значущість, велика ідея має продемонструвати нерозривний зв’язок між своїми загальними та конкретними складовими. Отже, як проект, що базується на критичному аналізі, СВЯТО ГЕНЕРАЦІЙ постійно намагається встановити приховані зв’язки між теоріями, що, безумовно, надихають, та їх вираженням у повсякденному житті.

Загалом, СВЯТО ГЕНЕРАЦІЙ володіє унікальним інструментарієм, що допомагає встановити ці зв’язки. FURA KULTURA та методики, котрі вона приховує всередині, є просто інструментами, які використовуються для прагматичного, локального, іноді навіть лише тимчасового просування вперед до спільної мети.

У своєму відомому трактаті під назвою "Що таке мистецтво?" Лев Толстой пояснює, що справжні форми художнього вираження мають таку особливу рису як "заразність". Познайомитися з витвором мистецтва означає пережити відчуття чогось нового – потужну силу, здатну не лише відображати, а й певним чином перетворювати загадкові "закутки" особистості людини. Приїжджаючи з FURA KULTURA до кожного міста, ми сподіваємося, що вона також продемонструє таку "заразність". 2,5 м заввишки, 4,5 м завдовжки та 2,5 м завширшки, FURA пофарбована у блакитний абстрактний камуфляжний візерунок, що нагадує водночас схему на комп’ютерній материнській платі, силует міської інфраструктури та цифрове зображення людського пульсу. На п’ять днів FURA стає частиною кожного міста. Наче велетенська зернина, вона починає давати паростки, поширюючи нові ідеї та заохочуючи людей по-новому подивитися на простір навколо них.

Наразі, варто зазначити нові риси, що характеризують сучасне мистецтво, за арт-критиком Брайаном Голмсом. Цитуючи "Макролаб", проект словенського художника Марко Пелігана, Голмс говорить про те, що сучасна художня практика почалася з "руху від створення легко пізнаваних робіт, перетворюючись на експериментальну територію для народження суб’єктивності". Далі він ставить питання: "Яким чином різні типи сучасної художньої практики виводять своїх учасників за межі домінантних форм суб’єктивації?" [1]  Отже, мета полягає в тому, щоб рухатися за межі традиційних художніх рамок. Ця нова складова сучасного мистецтва, котру, зазвичай, називають "громадською" або "соціальною" практикою, робить акцент на експериментуванні з новими та, вірогідно, більш безпосередніми шляхами провадження якісних соціальних перетворень. [2]

Першочерговим завданням проекту СВЯТО ГЕНЕРАЦІЙ лишається вивчення та розширення соціальних та громадських меж у сучасному мистецтві. В цьому контексті формація Garage Gang Kollektiv сподівається почати нову лінію досліджень того, як створення не лише окремих проектів та окремих груп може допомогти формуванню менш систематизованих форм індивідуального вираження, натомість, як ці окремі особистості та групи можуть об’єднатися для створення якісно нових типів інституційних інфраструктур. Таким чином, основна мета полягає, сказати б, у спільному формуванні культурної політики. Саме така форма креативної діяльності відповідає величезному творчому потенціалу нового покоління.

Діяльність FURA KULTURA доводить, що оволодіння необхідними ресурсами та їх поширення може бути так само творчим процесом, як і те, що окремі художники та художні угрупування робитимуть із зазначеними ресурсами далі. Розглядаючи діяльність FURA KULTURA як пензель, а взаємодію людей у публічному просторі як фарбу, ми сподіваємося на те, що в результаті цієї діяльності народиться новий життєздатний тип культурної мережі.

На відміну від зосередження дорогоцінного часу, грошей, інформації тощо в одному конкретному місці, робота з FURA KULTURA дає нам можливість акцентувати увагу на пріоритетах на кшталт короткотривалості, децентралізації та мобільності. Такого роду інфраструктура не має повністю витіснити актуальний культурний устрій, наявний в Україні, натомість, вона покликана зробити його більш прозорим, демократичним і таким, що створюється спільними зусиллями його учасників. Принаймні, FURA KULTURA символізує собою наполегливе колективне бажання молодого покоління українців, котрі вже почали формувати такі мережі.

Знову ж таки, хочу визнати, що лише розмірковувати про величні ідеї реалізації новітніх культурних форм дуже просто. Та часто мало що лишається по закінченню окремих проектів, хіба що декілька гігабайтів архівних відео та фото у високій роздільній здатності, знятих на найновішу цифрову однооб’єктивну дзеркальну фотокамеру. Часом здається, що ніша сучасного мистецтва, котра нібито сприяє якісним соціальним перетворенням, приречена викликати почуття нескінченного розчарування.

Проживши та пропрацювавши в Україні протягом року в якості дослідника сучасного мистецтва та культурної політики, я часто чув роздуми людей про те, що вони хотіли б покращити канали підтримки мистецтва та культурної діяльності. Здебільшого такі розмови закінчуються різного роду скаргами. Стільки слів і стільки енергії просто витрачаються на вітер і вкрай рідко дійсно переростають у конкретні політичні рішення та мережі співпраці. Чому ж так відбувається?

Не думаю, що проблема лише в байдужості, радше, є ще щось. Проект СВЯТО ГЕНЕРАЦІЙ намагається розібратися, що ж таке це ще щось. Тут варто підкреслити, що масштаб даної проблеми не обмежується українським національним контекстом. Часто, подорожуючи Європою та США, я потрапляю в ситуації, коли здається, що молоді художники та культурні менеджери просто чекають, що щось станеться. Та чому вони сумніваються і на що чекають? На кого? Я не маю на увазі, що такий застій не є правильним. Радше, я маю на увазі, що, можливо, настав час мислити активніше.
Ми чекаємо, що міністри культури на державному, регіональному чи місцевому рівні просто раптом почнуть визнавати й підтримувати нас? Ми чекаємо, що одного дня якийсь олігарх раптом відчує себе переповненим новим почуттям толерантності та милосердя до творців сучасного незалежного мистецтва? На сьогоднішній день ситуація складається таким чином, що якщо сучасні художні проекти чекатимуть на необхідну підтримку з боку уряду, найбагатшого прошарку суспільства або навіть представників новоявленого середнього класу, вони на віки вічні застрягнуть у стані стагнації.

Окрім очікування внутрішніх джерел підтримки, в Україні та у всьому світі, місцеві культурні громадські організації мають поширену тенденцію за необхідною допомогою звертатися до організацій іноземних. І Garage Gang Kollektiv тут не виняток. Проте, я гадаю, що, на жаль, доки об’єкти, котрі отримують таку допомогу, не є інтегрованими у більшу культурну мережу з її власним унікальним походженням та формою, ідеальною для українців, тут завжди існуватиме величезний ризик. Превалювання іноземних організацій, що надають допомогу місцевим творчим формаціям, певним чином суперечить здоровому глузду. В будь-якому разі я жодним чином не намагаюся применшити роль та ефективність іноземної допомоги, натомість, хотів би лише наочно підкреслити, що будь-яка підтримка має отримуватися інфраструктурою, що ідеально відповідає прагненням та очікуванням тих, для кого вона служить.

Тут метафорою, котра полегшить розуміння складності ситуації, може послугувати цифрова фотографія. На даному етапі, надходження іноземної допомоги для розробки культурних проектів в Україні нагадує почергове спалахування окремих пікселів, котрим бракує синхронізації, а, отже, всі разом вони не складаються в цілісне зображення. Більш того, відсутність цільності може призвести до паралельної ситуації, коли брак внутрішньої синхронізації призводить до надміру синхронізованого зовнішнього електропостачання. В такому разі, попри наявність цілісного зображення, пікселі лишаються закодованими, нездатними перетворитися на окремі об’єкти – нездатними визначити форму власної фінальної композиції.

Тож як має початися процес розбудови "правильної" культурної мережі? Модель якого типу має бути покладена в основу? Тут ми впритул наближаємося до розуміння того факту, що неможливо дати жодних вказівок з цього приводу. Специфічність локального контексту тут відчувається як в позитивному, так і негативному плані. Необхідні зв’язки та контакти, що, врешті-решт, допоможуть сформувати новий "правильний" тип сучасних культурних мереж, неможливо здобути, просто відвідуючи лекції в аудиторіях чи беручи участь у спеціалізованих тренінгах із культурного менеджменту. Культурний менеджмент найлегше опанувати безпосередньо в дії. На власному досвіді я переконався, що найадекватніший спосіб дізнатися, як краще будувати культурну мережу, - це вийти з дому й почати її будувати! Без остраху перед поразкою та без відчуття, що ти зобов’язаний все робити на найвищому професійному рівні, – краще просто почати діяти. Беріться до роботи, навіть якщо спершу все здається надто неформальним та непрофесійним.

Наразі хотілося б зазначити, що другою метою проекту СВЯТО ГЕНЕРАЦІЙ є заохотити українців та переконати їх, що й маленькі групи спроможні створювати масштабні мережі, навіть не володіючи значними ресурсами на початковому етапі. Така готовність створити щось із нічого певним чином корелює з підходом, що має назву "D.I.Y" (Do-It-Yourself – Зроби сам). Цей підхід до творчого процесу полягає в тому, що масштаб і тривалість твоєї ініціативи не мають жодного значення – головне, що ти почав діяти. Такі ініціативи за своєю природою є значно більш вільними та незалежними і зазнають значно менших обмежень. Та головна функція таких "D.I.Y-проектів" полягає в тому, щоби показати людям наявність можливостей та певною мірою надихнути їх на створення власного проекту. Чудову добірку прикладів проектів, створених із використанням підходу "D.I.Y", демонструє платформа під назвою InCUBATE, а також проект Sunday Soup. Спершу ці проекти являли собою неформальні локальні ініціативи, а згодом перетворилися на міжнародні культурні мережі.

Чотири роки тому я отримував ступінь магістра з адміністрування у сфері мистецтва та культурної політики в Чикаго. Під час навчання я і троє моїх колег зіткнулися з обмеженнями, котрі неминуче виникають, коли культурний менеджмент подається у формі академічної дисципліни. Акцент робився на те, як зберегти наявну систему музеїв, галерей та культурних інституцій. Та академічне середовище практично не дозволяло досліджувати форми та умови функціонування системи. Нас вчили, що малою називається організація, виробничі витрати якої не перевищують 200 000 доларів на рік. Та нам із друзями було цікаво, які організації чи платформи можна створити з бюджетом лише у 2000 чи навіть 200 доларів? Ми поставили перед собою мету довести, що навіть із таким мізерним фінансуванням можна досягти чималих результатів.

Разом із колегами ми винайняли невеликий порожній магазин у Чикаго. Спершу було дуже складно оплачувати оренду, та згодом це владналося. Протягом одного року я жив у цьому приміщенні та платив орендну плату, як за власну квартиру. Коли наша діяльність набула популярності, ми нарешті змогли запрошувати різні творчі групи до нашої локації, з тим щоб вони використовували частину приміщення як офіс чи місце для зустрічей. Це значно полегшило наш фінансовий тягар. Та окрім необхідних коштів для оренди приміщення ми також хотіли примножувати ресурси для підтримки інших членів нашої спільноти. Тож ми створили проект Sunday Soup.

У першу неділю кожного місяця ми перетворювали частину нашого магазину на своєрідний експериментальний ресторан. Кожного місяця для приготування великої каструлі супу запрошувалася якась відома особа (зазвичай художник, музейний куратор, підприємець у сфері мистецтва чи організатор творчої спільноти). Запрошений гість також розповідав аудиторії про свою діяльність. Всі кошти, отримані за цю специфічну трапезу, перетворювалися на міні-грант. Щомісяця ми отримували пропозиції різних типів творчих проектів. Протягом трапези гості перечитували пропозиції, а потім голосували за проект, що буде профінансований. Отже, проект Sunday Soup також функціонує як своєрідний демократичний експеримент.

Хоча сума, котра щомісяця видавалася переможцю у вигляді міні-гранту була незначною (зазвичай близько 200-300 доларів), вона була зовсім не зайвою для запуску невеликого проекту. Sunday Soup тривав три роки і за цей час ми роздали декілька тисяч доларів на розробку понад 30 різноманітних творчих проектів. Наша маленька ініціатива у стилі "D.I.Y" переросла у дещо значно більше. Потенціал розвитку такого проекту з міні-грантами базувався на простій схемі: 1. Подати їжу, 2. Зібрати гроші, 3. Віддати гроші. Через те, що ця ідея дуже проста, невдовзі люди в інших містах розпочали схожі проекти в різних варіаціях. На сьогоднішній день у всьому світі працюють понад 20 подібних проектів, в основі яких лежать міні-гранти.

Зокрема, в січні 2010 року формація Garage Gang Kollektiv запустила програму міні-грантів під назвою Sunday Борщ. На даний момент ми провели 15 подій Sunday Борщ, зібравши понад 1500 доларів на підтримку проектів у різних містах України. Окрім безпосереднього заохочення грошима, програма Sunday Борщ надихнула людей на створення понад 70 ідей із різних дисциплін, частина з яких вже відбулася. На мою думку, Sunday Борщ характеризує здатність поєднати малу спільноту, публікацію нових ідей та чесне обговорення можливостей втілення цих ідей.

Зараз проект Sunday Борщ інтегрований в розклад туру СВЯТО ГЕНЕРАЦІЙ. Він проводиться в останній день перебування в кожному місті, являючи собою щось на зразок церемонії зближення, збираючи усіх, хто брав участь у подіях кількох минулих днів. Проведення таких програм із міні-грантами також допомагає стимулювати народження нових проектів у віддаленій перспективі. Наприклад, у наш останній день в Ужгороді, якраз наприкінці Sunday Борщ, два місцеві координатори оголосили про запуск власного проекту з міні-грантами під назвою Sup-культура. Зараз планується, що цей проект стане невід'ємним елементом мистецької сцени Ужгороду.

У країні, громадяни якої так часто страждають від негативного впливу політичної апатії, те, як активно українці відвідували Sunday Борщ, дає неабияку надію. Кожного разу без винятку, детально вивчивши всі пропозиції, гості розпочинали палке обговорення переваг, недоліків та, власне, здійсненності кожного конкретного проекту. І, маю сказати, атмосферу та енергетику, що панує на цих зібраннях, можна назвати якою завгодно, тільки не апатичною. Попри те, що Sunday Борщ проводиться на дуже специфічному, місцевому та аполітичному рівні, цей проект можна однозначно охарактеризувати як форму культурної політики, що твориться спільними зусиллями, і на сьогоднішній день дійсно працює в Україні!

Наостанок я хотів би підкреслити той факт, що, враховуючи можливість існування без жодної зовнішньої фінансової та урядової підтримки, проект на зразок Sunday Борщ є яскравим прикладом діяльності типу "D.I.Y". Безумовно, в організації проектів такого роду є щось дуже важливе і дуже особливе. Щоб керувати ним, не отримуючи жодної сторонньої допомоги, потрібно володіти неабиякою відважністю. Вона полягає в тому, щоб сказати: "Гаразд, якщо досі не існує культурної політики, що твориться спільними зусиллями, я створю її сам! – Гайда!" Та якщо окрема людина чи окрема організація працює, спираючись на такий підхід, існують обмеження рівня, якого можна врешті досягнути. Отже, сприяючи поширенню локальних проектів типу "D.I.Y", варто також замислитися про те, як ці невеликі ініціативи в майбутньому можна буде вписати у більш масштабні структури. Тож засадничий для цих проектів принцип "Зробімо це самі" має поступово перерости у "Зробімо це разом".

Перераховуючи обмеження проектів типу "D.I.Y", варто також назвати важливу відмінність між тим, що, як нам здається, ми робимо, і тим, що ми робимо насправді. Іноді буває складно провести межу між проектами, котрі являють собою просто творчу ініціативу, та тими, котрі справді можна вважати формою соціальних перетворень. Це щось на зразок перехідного простору між мистецтвом та повсякденним життям. Розглядаючи Sunday Борщ як такий, його скоріше можна назвати творчою ініціативою, а не релевантною діяльністю – радше це псевдо-діяльність. Більш того, якщо говорити про те, чим зараз займається Garage Gang Kollektiv – п'ятитижневу подорож Україною в мобільному комунікаційному центрі, – це радше не реальність, а певна форма псевдо-реальності. Щомісяця влаштовувати Sunday Борщ та збирати в якості міні-грантів близько 1000 грн недостатньо для здійснення якісних перетворень в українській культурній політиці. Зусиль, що їх ми докладаємо з центром FURA KULTURA, недостатньо, щоб побудувати новий тип національної культурної мережі. Проект СВЯТО ГЕНЕРАЦІЙ яскраво демонструє ту обмеженість проектів типу "D.I.Y", про які йшлося вище. Наразі завдання полягає в тому, щоб об’єднати ці окремі ініціативи у щось більш значуще.

СВЯТО ГЕНЕРАЦІЙ варто розглядати як вияв колективного бажання – бажання здійснити перетворення в культурній інфраструктурі, бажання "заразити" цими прагненнями українське Міністерство культури. Крім того, це бажання доповнюється неабиякою наполегливістю. Готовність постійно пробувати щось нове, водночас, консолідує і наші найбільші розчарування, і наші найбільші сподівання. Так боляче думати про силу-силенну невдалих спроб, та все ж дуже втішним є той факт, що люди продовжують намагатися. Тут мені згадується одна з останніх фраз, опублікованих Теодором Адорно. Розмірковуючи про необхідність наполегливо продовжувати діяти, він написав сумнозвісні слова: "Той, що не виснажився, не здався". [3]

На сьогоднішній день очевидним є той факт, що ще багато українців не здалися. Багато хто ще продовжує думати. Наслідки такої наполегливості з часом нашаровуються і в результаті стануть підвалиною для формування нового типу культурної політики, що буде творитися спільними зусиллями багатьох учасників. Мене втішає думка, що ми не маємо починати від самого початку. Декілька попередніх ініціатив, спрямованих на розбудову культурних мереж, створили важливий прецедент, а далі запускаються все нові й нові проекти. Зазначимо лише декілька з них: Коридор, Худрада, Українська мережа культурних центрів, Фонд имени меня, Грінкубатор, Платформа та ін. Отже, коли ми в Garage Gang Kollektiv говоримо про створення національної мережі сучасної культури, очевидно, що ця мережа стане мережею мереж, таким собі живим кореневищем. Тож головною метою є розширення українцями та для українців вільних та необмежених культурних зон – завдання, що легше виконувати разом.

СВЯТО ГЕНЕРАЦІЙ – наче суцільна велетенська мрія. Зараз протягом 5 тижнів триває тур 5 українськими містами. Подорожуючи та працюючи у FURA KULTURA, ми ні на мить не припиняємо мріяти – протягом 36 днів і ночей. Колеса FURA KULTURA не перестануть крутитися, навіть коли ми зупинимо їх. Ці колеса переносять наші мрії до найвіддаленіших куточків дійсності й небуття. І ми повільно прокидаємося, наче від глибокого сну.

Роман Петруняк. Херсон, Україна. (26.10.2010 р.)
Переклад з англійської  Ольги Кравченко.

Примітки:
[1] Holmes, Brian. “Coded Utopia: Makrolab, or the Art of Transition” in Escaping the Overcode: Activist Art in the Control Society (Eindhoven: Van Abbemuseum, 2009) p.85. Додаткова інформація про проект Марко Пелігана "Макролаб"
[2] Нещодавно відбулися дві міжнародні конференції на тему "громадських" або "соціальних" практик: Open Engagement  та 2nd Creative Time Summit: Revolutions in Public Practice
[3] Adorno, Theodor W. “Resignation”, in Critical Models: Interventions and Catchwords, translated by Henry W. Pickford (New York: Columbia University Press, 1998), 293.
Художники і влада, УжгородIncubate ChicagoSub культура, ініціатива з УжгородаГолос Вулиць, ДонецькПрактика Атлас Твого міста, ХерсонСвято Генерацій, УжгородФура Культура, Ужгород

Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676