Вічна актуальність сучасного (мистецтва)


Уже не перший раз, пишучи статті для закордонної аудиторії, пояснюю у примітках, що таке "актуальне мистецтво". Ukrainian contemporary art, or actual art, as it is called here because of… Because of what, справді? Услід за питанням від редакторів журналу e-flux "що таке сучасне мистецтво?" та міркуваннями Олексія Радинського про контемпораріарт , проаналізую місцевий гібрид – актуальне мистецтво (далі АМ).

 

АМ в Україні вважається творчість напрочуд різноманітна як формально, так і за концептуальним наповненням. Актуальними є живопис Іллі Чічкана та "Велика несподіванка" групи РЕП у Нацмузеї, курована Олесею Островською-Лютою. А. виставка може мати куратора, чітку критичну концепцію та підбір робіт згідно неї, а може бути капусником з приводу восьмого березня, наповненим сексистським живописом. А. митець/мисткиня може звертатись до перформансу та відео (як Кахідзе), а може малювати цілком собі реалістичні автопортрети, як Шубіна. В АМ немає хіба що пейзажів а-ля Андріївський узвіз. Чим же тоді є актуальне мистецтво, чим воно відрізняється від не-актуального, навіщо узагалі цей означник, яку саме функцію він виконує?   

У 2005, коли я почала працювати з АМ, київські молоді художники говорили про нього з відтінком богемності, – мовляв, у Москві вважається неправильним казати "сучасне мистецтво", адже будь-який махровий академіст також вважає себе сучасним (живе тут і зараз) художником. Згодом переказ статті "відомого" мистецтвознавця Макса Фрая на гіф.ру , у якій пояснюються причини виникнення АМ, я чула не раз, зокрема від організаторів "Тижня актуального мистецтва у Львові" (там це звучало з відтінком зверхності "ну і наші північні сусіди також кажуть АМ").   

На пострадянському просторі словосполучення використовується як самоназва творчих практик, які начебто відповідають глобальному contemporary art, на відміну від консервативної художньої традиції, пов’язаної з академічною школою, салоном та соцреалізмом. У 1990х, коли дискурс сучасного мистецтва не був сформований, існувала нагальна потреба у символічному вирізненні, формуванні специфічного художнього поля через самоназву, ряд ключових характеристик й інфраструктуру, котре буде підтримувати та надавати ваги новітнім творчим висловлюванням. Фактично, мова йшла про створення власного смислового контексту. АМ поривало (або гралося) з прийнятими естетичними кодами, базуючись на радянській традиції нон-конформізму та опираючись на підтримку західних інституцій. Означник "актуальний", як зосереджений на поточних питаннях, експерименті з невизначеним результатом, мав відлякати "традиціоналістів", вірних ідеям вічного і прекрасного, котрі начебто не захочуть ризикувати своїм статусом хранителів національної духовності, писав Макс Фрай.   

Вочевидь, у певний момент (1990ті й початок 2000х) АМ і справді працювало згідно з окресленою логікою. Однак наприкінці 2000х, коли "сучасне/актуальне мистецтво" стало просто "мистецтвом" у Росії (про що свідчать масштабні Московська бієнале, ярмарок АРТ МОСКВА, діяльність Державного центру сучасного мистецтва, державна премія "Інновація", яку отримують художники на кшталт Олега Кулика тощо), інституції та смислове поле були сформовані і потреба у додатковому означнику відпала – актуальне стало просто синонімом сучасного.   

В Україні, де немає такої потужної інфраструктури й сучасне мистецтво не визнане на державному рівні, АМ продовжує працювати на вирізнення від "традиціоналістів", салону, академічної освіти і Спілки художників. Однак з появою ПАЦ, успішними продажами на закордонних аукціонах, активізацією київських галерей центр тяжіння українського мистецтва зміщується від традиційного до актуального, а в межах самого актуального – від експериментального до комерційного. З’являються молоді художники, художниці та колективи, які прагнуть працювати у форматі АМ, однак недостатньо добре розуміють, що це таке. Дається взнаки освіта – протестуючи проти заскорузлого академізму, але маючи обмаль знань про світовий арт-процес, молодь видає "авангард", котрий є несвідомим повторенням історичних форм мистецтва, однак отримує статус "альтернативи" на фоні реалістичних портретів Степана Бандери. Довгі роки, протягом яких вчать мислити критеріями живопису, композиції та "самобутньої творчої манери", формують специфічне площинне мислення, котре проявляється навіть у критичних проектах, перформансах та інсталяціях – художники вибудовують візуальну поверхню, за якою немає чіткої смислової структури та дослідження. Цим тенденціям підіграють спектакулярні виставки у ПАЦ і визнані митці старшого покоління (у яких не набагато краще з теоретичною освітою), чия творчість плавно перетворюється на комерційний актуальний живопис, формально оригінальний і видовищний, однак змістовно неглибокий. На такому фоні критичні проекти, що прагнуть працювати з соціальним, а не з (завуальованим) естетичним, сприймаються з підозрою.

Доречно провести паралелі між АМ та іншими культурними явищами, які формувались у взаємодії  з глобальним контекстом та набули гібридних форм. Наприклад, гендерні студії, імпортовані на початку 1990х років стараннями освічених ентузіастів і ентузіасток та ґрантовій підтримці закордонних інституцій (подібно до соросівського проекту сучасного мистецтва як складової відкритого суспільства) використовувались як дієвий інструмент деконструкції домінантного знання. У той час як АМ стає модним (2000-ні), поняття ґендеру також популяризується і примітивізується у державних програмах, входить у широкий академічний вжиток, однак часто зі зміненим змістом - урок ґендерної рівності перетворюється на дифірамби статево-рольовому поділу. Такий варіант "ґендерних студій", адаптований, чи радше поглинутий неосвіченим контекстом, втрачає політичний заряд та регресує до "ґендеристики" і "фемінології".

Комерційність і примітивізація, орієнтованість на нездоланний фетиш живопису - найбільші небезпеки АМ. Слово "актуальний" як модний, трендовий, в руслі останніх тенденцій активно використовується у споживчих індустріях. Саме в цьому значенні його використано у слогані Тижня актуального мистецтва у Львові – "Будь актуальним, вживай мистецтво без консервантів", цей же смисловий спектр експлуатується у галерейних прес-релізах для підкреслення просунутості пропонованого продукту. Таким чином, актуальне стає не-актуальним - перестає вдовільняти соціальний запит на експеримент та продукування альтернативного знання, втрачає громадянську значущість і перетворюється на індустрію з виробництва статусних художніх товарів.   

Від редакторів e-flux ми чуємо, що сучасне мистецтво – не стиль і не напрямок, а парасолька, яка об’єднує дуже різні явища. Українське АМ, якщо проаналізувати дискурс навколо нього, найбільше асоціюється з формально оригінальною і комерційно успішною образотворчістю та центрується навколо старших митців покоління Паризької комуни. Потенціал смислотворчості вторинний, якщо узагалі має значення. Дається взнаки пост-радянська травма та фетишизація особистого успіху часів дикого капіталізму – незалежні громадянські ініціативи, суспільна критика як така викликає підозру. Тому соціально ангажоване мистецтво поступово виходить за межі АМ та шукає нових просторів і способів існування.   

Можливо, це розрізнення звучить надто "мистецтвознавчо" – між мистецтвом образотворчим, яке легко перетворюється на товар, і смислотворчим, яке зберігає снагу громадянського жесту і політичної дії. Однак на початку 2010-х, коли формується соціальний запит не лише на елітні мистецькі товари, але й на громадянські проекти, базовані на міждисциплінарних дискусіях і співпраці з низовими активістами, воно дає змогу відійти від дискусій про актуальне/неактуальне, сучасне/традиційне, які перетворюються на ширму для конкуренції товаровиробників.



Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676