Вуличні ігри без правил

© Віктор Тімохін

Питання одвічне і досі не з’ясоване: чи може мистецтво бути насправді корисним? Чи здатне воно змінювати хід історії? Зрештою, чи врятує мистецтво світ? Або, принаймні, одну вулицю? Завдання не з легких, бо то не просто вулиця, а безцінний, з історичної точки зору, Андріївський узвіз. Якось непомітно для киян він перетворився на ярмарку марнославста. Безладні новобудови почуваються тут цілком зручно. Старовинні будинки, пам’ятки архітектури, стоять занепалі, світячи пустими вікнами. Нестача освітлення і поганий сміттєвивіз змушує сумно посміхнутись, коли хтось вкотре порівнює узвіз із паризьким Монмартром.
Ще минулого літа проблемою вирішили заопікуватись німецький культурний центр Ґете-Інститут в Україні та Центр сучасного мистецтва „Совіарт” композитора Ґергада Штеблера й українського письменника Сергія Жадана.

То яка, власне, була мета фесту? Найперше, сприяти дискусії про проблеми узвозу. По-друге, опрацювати новаторські мистецькі та містобудівні розробки. По-третє, привернути увагу ЗМІ, політиків місцевого рівня та широкої громадськості. Спроба проговорити больові точку узвозу, конкретизувати проблему мала стати першим кроком до її вирішення. Чи очікували від мистецької публіки та їхніх робіт якогось конструктиву? Мабуть, ні. Радше, поштовху, натхнення, імпульсу у цій непростій шляхетній справі. Тому, не відчуваючи на плечах особливої відповідальності, українські митці досхочу бавилися, розважали публіку і самих себе.
 
Всупереч законам логіки, роботи, котрі не стосувалися безпосередньо узвозу та його подальшої долі, мали значно потужніший уплив. Це виставлені просто на сцені чорно-білі фотографії Штефана Коппелькама із будинками Східної Німеччини, відзнятими 1991 року та 11 років потому. Це захопливий перформанс Оксани Чепелик „Хмарочоси, прощавайте” – запуск великих китайських ліхтарів у вигляді київських багатоповерхівок із Замкової гори. Це мистецька акція Володимира Бахтова „Сакральні реконструкції” – відтворення обрисів зниклої Десятинної церкви за допомогою геліограффіті, тобто креслення у повітрі палаючим факелом. Об’єкт, який, зрештою, вимальовувався, можна було розгледіти лише на фотографіях. Світлини розташували на узвозі наступного дня, і вони були приголомшливі. Церква ніби й справді постала з вогню на тому місці, де сотні років тому височіли її стіни.

Натомість, інсталяції із гучними, промовистими назвами не промовляли так само гучно і виразно до глядача. Вони губилися серед картатих сувенірних яток і збивали перехожих з пантелику. Проста і метафорично невибаглива робота „Свіже дихання” галереї РА та Олексія Малиха, котра символізувала брудні легені вулиці, мала вигляд прозорих продовгастих мішків зі сміттям всередині. Вони наповнювалися повітрям, відтворюючи процес дихання.

Інсталяцію Івана Губенка та Романа Целікова (яку мій знайомий влучно охрестив „жеброкамінням”) пошкодили вже на наступний день після її презентації. Зі стіни ніби виростали гіпсові руки, простягнуті у вимогливому, а, можливо, у прохальному жесті. В їхні долоні насипали насіння та дрібні монети. Хтозна, чи то був такий задум, чи хтось із перехожих щедро поділився вмістом власних кишень.

Поряд стояла невелика вулична скульптура „Пазли” Катерини Радченко та Андрія Косаківського. Вона могла би бути лавкою, однак автори вкрили її поверхню склом і жодній людині не спало на думку вмоститися на ній.

Дім-„цукерка” Євгена Матвєєва був зовсім не схожий на солодку цукерку. Його запнули у велетенський, навмисне розцяцькований банер, який чомусь, попри несамовиту яскравість, зовсім не впадав у вічі. Так само візуально не сприймалися три великоформатні й насправді чудові фотографії Андреаса Герцау, розміщені на фасадах будинків.  Утім роздивитись їх у звичному розмірі можна було тут же, на узвозі, в центрі сучасного мистецтва „Совіарт” на виставці фотографа „NORMAL”.

Сучасно і гармонійно виглядав проект „Голос вулиці” GarageGang та Ірини Білецької. Його особливо вподобала молодь. Великий куб, складений із 27 кольорових кубиків, по-різному розташовували у просторі Андріївського узвозу: як сцену для концерту, як окремі стільці, як майданчик для дискусій. Це яскраве втілення невмирущості та безкінечної трансформації творчої думки навіть мало власну точку Wi-Fi. Як на мене, організатори могли б подбати про ще одну чудову інсталяцію: пару десятків свіженьких містких смітників. Ось чого точно бракує вулиці!

На окрему увагу заслуговують ще два перформанси. На перехресті Андріївського узвозу та Боричевого току група TanzLaboratorium будувала стіну, в яку символічно вмуровувала людей, точніше, їхні голови – „Будуй із розумом!” Щоправда, це була декларація істини, абсолютно зрозумілої і без перформансу. Мабуть тому відразу після акції зав’язалася гаряча суперечка між учасниками групи та одним із глядачів, архітектором за фахом.

Наймасштабнішим на фестивалі виявився перформанс «Збережемо середовище» від мистецького угрупування KontraBanda. Залучалися макети будинків, манекени і навіть машина швидкої допомоги. Узвіз розглядався як пацієнт, про якого треба дбати, давати йому пігулки двічі на день, регулярно робити уколи і класти на ніч грілку під ноги. Влучну ідею згубило, як на мене, надто прямолінійне її втілення. Замість добрячої очисної клізми, узвозу запропонували просто смачну корисну вітамінку. Правду кажучи, жодна з мистецьких робіт так і не звернулася до теми унікальності узвозу, неповторності його будинків, розташування. З таким же успіхом їх можна було демонструвати на будь-якій іншій занедбаній київській вулиці.

Фестиваль заявили як діалог про перспективи мистецько-соціальної реконструкції. Тому якраз слово, а не візуальне наповнення мало тут найбільшу вагу. Дискусія розітнула глибший шар проблем і виявила, що трьом вітрувіанським принципам архітектури – краса, міцність і корисність – відповідають лише кілька столичних споруд. Згоди дійшли в одному: проблему не вирішить просто прибирання та відновлення споруд. Проблема радше – у байдужості та недбальстві. Як казав професор Преображенський: „Розруха не в клозетах, а головах”. Генерального прибирання потребує, перш за все, свідомість людей. Враховуючи рівень засмічення, невідомо, чи досягнув цей посил своєї цілі. Принаймні, вже зроблений перший крок – від забавок до відвертої розмови, від вуличних ігор до серйозних справ.


GarageGang та Ірина Білецька "Голос вулиці", презентаціяУрочисте відкриттяІнсталяція Штефана КоппелькамаОксана Чепелик "Хмарочоси, прощавайте"Оксана Чепелик "Хмарочоси, прощавайте"Інсталяція Івана Губенка та Романа ЦеліковаАндреас Герцау

Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676