Культурної революції не буде

© razom.org.ua
Зустріч міністра культури і туризму Михайла Кулиняка з головою наглядової ради "Мистецького арсеналу" Віктором Ющенком 22 березня 2010 року

Спливають сто днів нової влади. За цей час вона або показала на ділі, або, принаймні, задекларувала, як діятиме в усіх галузях державної політики — внутрішній і зовнішній, економічній, освітній, соціальній тощо. За винятком культурної. 
З публічних виступів нового міністра культури і туризму Михайла Кулиняка неможливо скласти чітке уявлення про те, чого саме і в який спосіб уряд прагне досягти в царині культурної політики. З одного боку, через те, що конкретних цілей у цій царині ані уряд, ані Президент у своїй програмі «Україна для людей» не окреслювали (за винятком надання російській мові статусу другої державної). З другого — через те, що сам Михайло Андрійович, зважаючи на свій специфічний бекграунд, не є, власне, політиком у галузі культури, генератором ідей, ініціатором реформ чи проектів національного масштабу для неї. 

«Одне з найважливіших завдань, яке я перед собою ставлю, — сприяти об’єднанню українських земель через культуру», — так окреслює міністр свою місію в інтерв’ю «Дзеркалу тижня». І пояснює, що він має на увазі: «В кожного регіону України — своя історична доля, своя ментальність, культурні традиції. На жаль, таке природне розмаїття, що дісталось Україні як результат її багатовікової історії, окремі політики використали як підґрунтя для цинічних спекуляцій, що породили ідеї розколу нашої країни на Схід і Захід. І врешті-решт — на «своїх» та «чужих». (...) Національна ідеологія повинна стати ідеологією єднання всіх груп населення країни, яке об’єктивно диференційоване за етнічними, конфесійними, регіональними, мовними чинниками. Таке єднання й відбудеться насамперед завдяки створенню загального духовно-культурного простору України».

Яким уявляє собі Михайло Кулиняк цей загальний духовно-культурний простір, коли Президент проголосив у своїй програмі максиму «дві мови – одна країна», сказати важко. Втім, якщо навіть припустити, що йдеться про політику примирення через культуру, прагнення, щоби люди, які мешкають в Україні, відкрили для себе культурні надбання її регіонів, залишається незрозумілим, як саме Мінкульт хоче цього досягти. Чи не вкотре проводячи в палаці «Україна» фестиваль мистецтв, на якому по черзі «звітуватимуть» обласні творчі колективи?  

Взагалі, сто днів на посаді міністра Михайло Андрійович, як водиться, витратив на освоєння у кріслі (чи то пак у кабінеті, де одразу зробив ремонт, ліквідувавши інтер’єр, розроблений Павлом Гудімовим для попереднього міністра Василя Вовкуна), протокольну участь у державних заходах та на ознайомлення зі справами. Тому, очевидно, аби не привертати до себе в цей час надто пильної уваги, дає до смішного обтічні відповіді на елементарні як для міністра запитання. Як-от: «Ви «за» приватизацію старовинних замків? — Я ні «за», ні «проти». Або: «У нас має бути ідеологія в кіно. — Якою ж має бути ця ідеологія? — Українською».

Що ж, новому міністрові бракує досвіду, державницької візії та авторитету в очах культурно-мистецького середовища. Проте навіть якщо Михайло Андрійович виявить себе на цій посаді лише як дисциплінований чиновник, це вже непогано — принаймні, для забезпечення діяльності міністерства як бюрократичної машини. Зрештою, у вибудуваній вертикалі влади йому, судячи з усього, відведено саме таку роль. 

Яку ж роль відведено галузі культури? Виступаючи на першому засіданні Громадської гуманітарної ради при Президенті України, Віктор Янукович, зокрема, сказав: «У контексті сучасних глобальних світових змін ЮНЕСКО звертає увагу на основні аспекти гуманітарної політики. Серед них – забезпечення здоров`я людей та довготривалість їх життя, розвиток творчості, економічна підтримка культурної індустрії (видавничої справи, кінематографа, засобів масової інформації) та ефективний захист культурної спадщини – як матеріальної, так і духовної. Україна не може стояти осторонь таких світових тенденцій, як глобалізація та інтенсивний розвиток інформаційних технологій. Тому гуманітарна політика держави має бути зорієнтованою як на внутрішній простір, так і на зовнішнє сприйняття. Однак актуальність культурної індустрії не повинна означати заміну естетичних вартостей на комерційні, а національної культури – на масову культуру».

Іншими словами, держава, як і раніше, розглядає культуру як «сферу прекрасного», де вона ж встановлює систему вартостей, а також як загальнодоступне соціальне благо — в ряду з освітою, охороною здоров’я тощо. Економічний же потенціал галузі культури до уваги не береться, від усіляких ринкових форм функціонування культури держава, по суті відгороджується. 

З одного боку, це добре. Прагнення держави робити погоду, наприклад, у видавничій галузі, ставши активним гравцем та інвестором на книжковому ринку, не додало їй шани і тільки роздратувало громадськість та самих видавців. Однак, з другого боку, вперте небажання подивитися на культуру як на галузь економіки, — максимально перевести її діяльність на ринкові механізми, надати їй необхідні преференції, створити сприятливі умови для інвесторів і зрештою «стригти купони» у вигляді податкових надходжень до бюджету, — обертається для держави лише збитками у вигляді бюджетних видатків, що їх заради підтримки іміджу треба щорічно збільшувати. 

Цього року, наприклад, «на культуру» з бюджету мають піти рекордних 1,5 млрд. гривень. Галузь їх, звичайно, споживе, відзвітує про бурхливий розвиток національної культури і попросить ще, закріпивши свій принизливий статус «галузі проїдання». А саме через нього Мінфін та Мінекономіки стали Сціллою і Харибдою, між якими не можуть пробитися ініціативи Мінкульту щодо державної протекції для культурних індустрій — мовляв, ми на культуру і так даємо дуже багато грошей, яких преференцій ви ще хочете? 

Більше того, «проїдання» не дає змоги Мінкультові здійснювати навіть соціальну політику, яка давно вже заступила культурну, — і це при тому, що соціальний захист населення був і залишається улюбленим способом влади довести своє піклування про людей. Яскравий приклад: уже сімнадцять років країна живе без базового закону «Про культуру», хоча відповідний законопроект ще з 2007 року мандрує високими кабінетами (до речі, Михайло Кулиняк пообіцяв, що нині його таки буде прийнято). «Стоп-сигналом» у процесі узгодження цього нормативного акта став саме розділ, де йдеться про соціальні гарантії для працівників культури. 

Хоча і Президент, і міністр культури озвучили лейтмотив, у відповідності до якого нова влада здійснюватиме гуманітарну і культурну політику, все це, так би мовити, лише філософська основа. Державні пріоритети у галузі культури були і залишаються розмитими. Рекомендації експертів Ради Європи, на основі яких ці пріоритети можна було б визначити, здається, з успіхом забуто. Громадської платформи та цілісного експертного середовища, які могли б сформулювати порядок денний культурної політики держави, окреслити напрямки модернізації галузі культури, по суті не існує. Тому з такою охотою за управління культурою готовий взятися будь-хто — актор, співачка, режисер, газотрейдер. Не створено і механізмів лобіювання інтересів галузі, зокрема, перед законодавцем. Повноваження Громадської гуманітарної ради при Президенті є дорадчими, а суспільний авторитет її членів, — утім, як і політичну вагу членів парламентського Комітету з питань культури і духовності, — не слід переоцінювати. Тому будь-які революційні ініціативи очільника профільного міністерства мають принципово слабкі шанси на реальне втілення. Звісно, якщо вони не санкціоновані «згори». 

«Нагорі», як уже зазначалося, ніякої культурної революції не планують. Втім, «низи» її теж, здається втомилися чекати. Тож якщо міністрові в рамках виконання своєї місії вдасться тільки «зробити щось корисне для артистів серйозного музичного жанру», — усіх це влаштує. 

Юрій Рибачук, «Комментарии», спеціально для KORYDOR



Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676