Інституційний потенціал культурних ініціатив

10723592 844682682217472 592174858 n Конгрес активістів культури, який відбувся у травні цього року в Києві, належить до явищ, народжених Майданом і суспільними рухами, що спрямовані на “перезавантаження” країни. Окрім Києва та області, Конгрес відвідали активісти з Тернополя, Хмельницького, Бердичева, Одеси, Сум, Рівного, Львова, Чернівців, Кременчука, Донецька, Полтави, Чернігова, Ворохти, Черкас, Ужгорода. Були також гості з інших країн — Латвії, Люксембурга, Ісландії, Польщі, Німеччини та США. За характером дискусій стало відчутно, що у масштабах країни з’являються як нові гравці на цьому доволі вузькому полі, так і приходить час нових моделей самоорганізації, а в потенціалі — і розширення самого поля та зміни правил гри. Проте кожна з ініціатив, що виникла на хвилі грандіозного підйому громадянської активності, проходить тепер випробування на стійкість і спроможність до розвитку. Конгрес активістів культури, звісно, не виняток. З огляду на інтерес до цього явища різних спільнот, міжнародних організацій та експертів, можна спробувати подивитися на Конгрес як на певний індикатор стану інституційного потенціалу сфери культури.
За час, що минув із травня, “конгресмени” пройшли шлях від власне ініціативи до організації, а в межичассі були не менш цікаві акції, як-от Літня школа активістів культури у Бердичеві та День культурного активізму на Гогольфесті. Наприкінці вересня відбулися установчі збори громадської організації “Конгрес активістів культури”, співзасновниками якої виступили Лора Артюгіна, Ярослав Белінський, Матильда Маріна, Людмила Ничай, Олександр Остапенко, Марта Погоріла,  Олена Правило. Перехід цієї активістської ініціативи у зовсім нову якість, що тягне за собою більшу формалізацію процедур, більшу відповідальність (від юридичної до моральної), зрештою, дозволяє структурувати процес, виділити тих, хто готовий докладати регулярних зусиль для роботи в організації і тих, хто себе просто ототожнює з явищем культурного активізму. Це до певної міри ускладнює життя, але і дає більше можливостей.

Чому процес інституалізації Конгресу заслуговує на особливу увагу? І в чому суть тренду, заданого рухом активістів культури? Та й, власне, хто вони — активісти, у чому їхній інтерес і потенційний уплив?

Перша і швидка відповідь спирається на очевидність. “Конгресменам” вдалося класно зміксувати стан драйву, персональну харизму засновників, волю до роблення “чогось” тут і тепер із візіонерством, організованістю, добре вибудуваною комунікацією з прихильниками і партнерами. Тож у Конгресу є свій переконливий і виразний візуальний стиль (розробка Ярослава Белінського), який навіть став слабкістю однієї “сильної” політичної партії, яка “позичила” його (дуже схоже на те) для  передвиборчого бренд-буку. Але ми все ж не про те, що плаває на поверхні, тобто не про очевидне й банальне.

Найсуттєвіше криється в неочевидному і спонукає подивитися на явище під різними кутами зору. Оцінити не лише текст, але й контекст, а якщо пощастить, то побачити підтекст і метатекст.

Спершу ближче до “тексту”, або хто такі конгресмени? Із Маніфесту Конгресу з’ясовуємо, що йдеться  про менеджерів, представників різних видів мистецтв і творчих індустрій, яких об’єднує прагнення “змінити культурну реальність України”. Останнє виводить нас на контекст. Зв’язок активізму, зокрема культурного, із революційними подіями зими 2013-2014 років — річ очевидна. Але чим, власне, була революція? Безумовно, чимось дуже особистісним для кожного; чимось, де людей різних переконань об’єднувало обурення діями влади і недовіра до усіх її інституцій. Але на початку був Євромайдан як революція (в тому числі – й творчого класу) людей, які вбачають в угоді з Європейським Союзом шанс на зміну культурного клімату. А можливо — і культурного ландшафту на засадах утвердження цінностей свободи творчого самовираження.

Отже, активісти в цьому сенсі постають класичними “агентами змін”. Малком Гледвелл (Malcom Gladwell) описує агентів змін як людей з “рідкісним соціальним даром” і стверджує, що саме від їхнього залучення значною мірою залежить “успіх соціальних епідемій” — тобто масового поширення інноваційних ідей та тенденцій. Георг Корус керівник Дивізіону інноваційного викладання і навчання The Parkland School спробував методично (як і належить представнику сфери освіти) описати компетенції агентів змін. Ось що у нього вийшло:

1. Наявність чіткої візії – спроможність відповісти на запитання “для чого потрібні зміни?”
2. Терплячість, аж до наполегливості — агент змін має витримувати “зворотну хвилю” від новацій і допомогти пройти крок за кроком шлях від перших спроб і розчарувань до опанування.
3. Вміння ставити складні запитання — коли рішення чуже для певної спільноти чи групи (бо привнесене туди у режимі copy-paste), тоді відсутня відповідальність довести справу до кінця.
4. Обізнаність і готовність надати приклад — лідери мають бути добре обізнані в тому, про що вони говорять.
5. Міцні відносини, побудовані на довірі — люди не захочуть рости, якщо вони не довірятимуть людині, яка спонукає до зміни.


10382164 961933080499467 5598892294512713042 n
©Яніна Коновалова


Ясна річ, на практиці навряд чи можна знайти активіста, у якого однаково сильно проявлені усі згадані якості. Тим більше, що на відміну від пасіонарного бажання змін, подібне соціальне “озброєння” агентів не є питомим, проте згадані риси піддаються культивації. А в цьому контексті ретельна робота з власними компетенціями є тим, що якісно вирізняє “конгресменів” з-поміж інших подібних груп в українському культурному процесі (про інституційну недовіру як один з мотивів українських революцій вже згадувалося). “Змінюємо себе — змінюємо систему — змінюємо країну!” - сформульовано у Маніфесті Конгресу. І, слід віддати їм належне, вони вчинили саме так.

Своєрідним едукаційним полігоном для роботи з власними соціальними компетенціями активісти зробили Літню школу культурного менеджменту, організовану Конгресом у Бердичеві на базі приватної резиденції для циркових артистів “Ризома”. До речі, налагодження співпраці із засновником “Ризоми” Анатолієм Залевським, який у травні цього року відвідав перший Конгрес активістів культури у Києві, а в липні вже приймав активістів у своєму “маленькому Парижі” є успішним прикладом нетворкінгу. Програма школи складалася з міксу тренінгів із командотворення і проектного менеджменту, важливою частиною були стратегічні сесії під керівництвом досвідчених бізнес-тренерів (Яніни Коновалової, Дмитра Лазаренка, Олександра Стручаєва), які допомогли зробити експрес SWOT-аналіз, сформувати бачення майбутнього Конгресу (а це – наявність чіткої візії), і узгодити плани на найближчий рік. Суттєва деталь: і тренери, і викладачі, й організатори Літньої школи працювали на волонтерських, дружніх засадах (міцні відносини, побудовані на довірі).

Інтеграційна частина школи була доповнена комунікаційною і публічною. Друзі Конгресу, соціальний психолог Олег Покальчук і Жанета Яунземе-Гранде, екс-міністр культури Латвії, провели відкриті лекції у рамках Літньої школи. Звісно, на ці події зреагувало відносно невелике коло заангажованих у культурний процес місцевих активістів, але сам факт, що у малі міста привносяться можливість подихати повітрям “великого світу”, заслуговує на повагу. До речі, заради розповіді Яунземе-Гранде про антикризовий менеджмент, про нову культурну стратегію Латвії, в результаті якої культура стала частиною бренду країни, не шкода було спеціально приїхати з Києва. Втім спілкування із мешканцями Бердичева для активістів не обмежилося лише територією “Ризоми”, воно відбувалося на площі перед залізничним вокзалом, на базарі, на березі озера, де конгресмени прибирали територію від сміття. Це поєднання теоретичного і фізичного, інтелектуальних і тілесних практик можна проілюструвати сентенцієюавторів монографії “Агенти змін. Стратегії і тактики соціальних інновацій” (Sanderjn Cels, Jorrit de Jong, Frans Nauta) “аби успішно маневрувати між інституційними обмеженнями і перешкодами, інноватори мають поєднувати глибоку стратегію шахового гросмейстера зі швидкою тактикою акробата”.

Однією із перешкод, з якою регулярно стикаються активісти, особливо у гуманітарній царині, є практика органів влади діяти у вузькому коридорі приписів та інструкцій, що заважає міжсекторальній співпраці, викликає скепсис і недовіру громадян, прогресію накопичення нерозв’язаних проблем, передусім на рівні територіальних громад і особливо у форс-мажорних ситуаціях, як-от скажімо, війна на Донбасі.

Для сходу України оновлення соціальної матриці необхідне передусім. Адже механічна відбудова зруйнованих терористами населених пунктів і відновлення інфраструктури по суті лише законсервує проблему, яка і зробила регіон легкою здобиччю російських спецслужб. Проект “Новий Донбас”, який зародився в середовищі конгресменів (ініціатори — режисери Лора Артюгіна та Олександр Фоменко) у вересні був презентований на Дні культурного активізму у рамках “Гогольфесту”. А вже з жовтня художники, актори та режисери виїжджатимуть у звільнені міста і допомагатимуть місцевим населенням відбудовувати об’єкти суспільного значення, а на вечір готуватимуть культурну програму. Таким чином має бути налагоджена тривала комунікація з місцевими мешканцями, аби спонукати їх думати критично і протистояти проросійській інформаційні агресії. Пілотним проектом стане ремонт школи у місті Миколаївка.

День культактивізму на Гогольфесті — ще один приклад того, коли чітко сформульована ідея, обізнаність і готовність надати приклад, які резонують з викликами часу, відкривають швидкий доступ до аудиторії, яка цих ідей потребує і взамін готова інвестувати і в самі ідеї, і в їхніх носіїв свою довіру і ресурси (і не лише фінансові). Окрім вже згаданого проекту “Новий Донбас”, у ширшому контексті йшлося про публічні простори. Ця тема, як і самоорганізація, належить до наскрізних тем Конгресу. Урбаніст Ігор Тищенко (Центр дослідження суспільства), шукаючи вирішення проблеми тотальної комерціалізації простору, зосередився на ідеї поширення культури споживання, яка має, зокрема, змінити зовнішню рекламу. Проблема візуальної і смислової якості реклами та дизайну мислення в подальшому планується осмислити у рамках Форуму дизайну, який відбудеться орієнтовно в листопаді 2014 року. Суттєвим був освітній аспект подій Конгресу, спрямований на поширення в культурному середовищі найкращих практик. Динамічна Надія Перевізник поділилася із аудиторією досвідом успішних кураторських проектів і розкрила суть кураторства як творчого явища.
За цими активностями, які наразі відбуваються на суто волонтерських засадах, прочитується не лише бажання “прокачати” власний ентузіазм, але й інтуїтивне розуміння одного із законів дифузії інновацій. Він диктує необхідність встановлювати достатню кількість стійких соціальних зв’язків із потенційними реципієнтами змін, щоби сприйняття нових ідей, соціальних норм і культурних продуктів досягло критичної маси, аби впливати на ситуацію в масштабах країни. Безумовно, це стане для конгресменів випробуванням на міцність і стійкість, адже обсяг завдань потребуватиме дедалі більших ресурсів. А зважаючи на те, що Конгрес є організацією яскравих творчих особистостей, які об’єдналися на паритетних засадах, це потребуватиме постійної актуалізації механізму узгодження творчих амбіцій.

Що стосується організаційної моделі, обраної конгресменами, в термінах Джамшида Хараєгаді її можна означити як мультирозумну систему, яка, на противагу лідерським, монорозумним або “біологічним” (таких переважна більшість у нашому культурному ландшафті), є відносно новою формою організації для України. Однак саме з такою моделлю окремі експерти (як-от Тарас Плахтій) пов’язують розв’язання загальноцивілізаційної проблеми (тут вже виходимо на рівень “метатексту” — “трагедії спільного”). Наслідком останньої є системний вибір стратегії конфронтації серед елітних груп. Відтак інтриги замість смислів стали маркером українського культурного середовища.

Вихід на арену Конгресу активістів культури і дає надію на появу суб'єктних великих груп, що здатні усвідомлювати й артикулювати власні інтереси, ефективно управляти спільним ресурсом, проактивно реагувати на імпульси зовнішнього середовища, а головне — раціоналізувати правила гри в культурному полі.

Водночас розуміння цих особливостей становлення незалежного сектору культури накладає відповідальність і на тих, кого можна назвати лідерами думок або агентами впливу, адже від їхнього ставлення та оцінок також, значною мірою, залежить завершення періоду пострадянських трансформацій у суспільстві в цілому й у культурі в особливості, та перехід від стану стагнації до розвитку. 

Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676