Фантоми і мрійники у країні див

© Лариса Бабій
Група SOSKA "Мрійники" (2008), Сергій Братков "Принцеси" (1996)

Презентація українського сучасного мистецтва на виставці “ЯКЩО / ЕСЛИ / IF” у пермському музеї сучасного мистецтва PERMM – перший повноцінний показ поза межами України – була актом політичним. На мою думку, ініціатива московської кураторки Катерини Дьоготь від самого початку викликає певні підозри.  Як російський куратор (людина ззовні) зможе презентувати українське мистецтво у своїй країні? Як виставка звертатиметься – відкрито чи завуальовано – до довгої та нерівної спільної історії двох сусідніх держав? Для чого потрібна виставка сучасного українського мистецтва у провінційному російському музеї, тим паче за теперішніх неоднозначних політичних стосунків між Україною та Росією?  Один із моїх друзів висловив припущення, що це був приклад колоніальної політики: Росія знайомить своїх громадян із культурним ландшафтом південного сусіда, готуючись до повного його поглинання. 
Одначе виставка в музеї PERMM була набагато складнішою і, як будь-який монолітний мистецький проект, відкрита для багатьох інтерпретацій. Дьоготь витратила кілька років на ознайомлення з сучасним українським мистецтвом, аж поки взялась за ґрунтовніше дослідження під час підготовки до виставки. Спочатку вона планувала, що виставка, головним чином, складатиметься з живопису – переважно, української Нової хвилі 1980-1990-х років. Але її дослідження відкрили різноманітнішу картину засобів і поколінь.  “ЯКЩО” мала охарактеризувати різноманітні напрямки мистецької діяльності, до і від Помаранчевої революції 2005 року. Вона мала чотири тематичні сектори: «Майдан» (політичне мистецтво в громадському просторі), «Wonderland» (критичне відображення ідеї національної ідентичності), «Фантоми» (візіонерський живопис) і «Мрійники» (соціоемоційне підґрунтя сьогоденної України). На додачу на другому поверсі музею розмістили три «глави» «Історій» (колекція живопису Марата Гельмана, колекція наївного й концептуального мистецтва Олександра Ройтбурда, а також ретроспектива Харківської школи фотографії з колекції Андрія Авдєєнка), які забезпечували концептуальну основу для сучасного мистецтва, розміщеного поверхом нижче. В цілому виставка складалась із понад ста робіт тридцяти митців.

Заходячи до музею, відвідувач одразу ж натрапляв на роботи суспільного характеру, зібрані в розділах «Майдан» та «Wonderland». Роботи з «Майдану» демонструють неуникненний зв’язок між соціальним та особистим. «Пам’ятник новому пам’ятнику» (2006-2009) Жанни Кадирової – медитація на тему пострадянського громадського простору, перенасиченого старими пам’ятниками, але без тих, що відображають поточну національну ситуацію. «Процедурна кімната» (2009-2010) Нікіти Кадана – серія тарілок, декорованих зображеннями поширених методів тортур, які використовує міліція; вони викривають стосунки між прихованою урядовою політикою та індивідуальним людським тілом. «Super Sale» (2008) групи Р.Е.П. звертається до проблеми масової міграції українських робітників до Польщі. Зібрані у «Майдані» роботи мають форми звичних повсякденних об’єктів - тарілок, графіті, громадських пам’ятників, телереклами, -  ніби продовжуючи радянську традицію використання соціального мистецтва для поширення суспільно важливих повідомлень.

Твори з “Wonderland” досліджують роль орнаменту та візуального символізму у формуванні сучасної української культури на місцевому і на глобальному рівні. Володимир Кузнєцов лаконічно поєднує традиційний символ української народної культури зі знаком української культурної еліти у «VIP-Car» (2007) – у старому BMW, продірявленому кулями на зразок традиційних орнаментів для вишивки. Роман Мінін малює шахтарів у різних ситуаціях: на роботі у шахтах, поряд із зірками репу, на сучасній іконі Діви Марії. Оскільки художник бачить шахтарів як універсальних постатей, що копають в пошуках сенсу життя, його образи особливо резонували з пермською аудиторією, бо цей регіон (як і рідний Донбас Мініна) спеціалізується на вугільній промисловості. Західноукраїнська «Я – бандерівка, я – українка!» (2007) Ігора Перекліти поєднує використовувані в пропагандистських плакатах візуальні техніки з релігійними образами,  зображуючи жінку у вишиванці з гвинтівкою, гранатою і гаслом «Смерть московським окупантам». Картина - яка стала особливо провокаційною, оскільки виставлялася в Росії, – презентує абсолютно іншу, але рівнозначно важливу сторону політики української національної ідентичності. Різноманітність образів і технічних засобів реалізації робіт у “Wonderland” відображають какофонію сил, ідеологій і стереотипів у підґрунті нестабільної української національної ідентичності.

У просторі галереї не було чіткого розмежування між «Майданом» і “Wonderland” – у творах з обох секцій перепліталися мотиви публічного простору, національної ідентичності та соціополітичних механізмів, що впливають на індивідуумів. Разом ці секції презентують зовнішній погляд на публічний образ України як політичного хаосу нескінченного конструювання національної ідентичності, але представлені роботи свідчать, що ці проблеми мають величезне значення для українських митців. Суміжні галереї презентують більш інтроспективне, персональне страждання двох поколінь українських сучасних митців: навіть у своїх приватних медитаціях кожен митець просякнутий наскрізною для всіх творів темою «буття українським громадянином».
 
“Фантоми” складаються переважно з живопису та фотографій покоління «засновників» українського сучасного мистецтва: Олександра Гнилицького, Арсена Савадова, Василя Цаголова, Андрія Сагайдаковського, Іллі Чічкана. Особисті рефлексії щодо повсякденного життя в Україні – вже доволі абсурдного – злегка деформовані індивідуальним баченням кожного митця. Гнилицький пофарбував об’єкти (стільці та штори) у глибокі й насичені тони, що викликають чутливість до кольору та надають метафізичного значення буденним артефактам радянського та пострадянського простору. Інсталяція «Інституції нестабільних думок» (Олександр Гнилицький та Леся Заяц) “Media Comfort” (2006), відтворює кімнату з диваном, лампою і тарілкою, на поверхню яких проектуються різні образи у ритмі, що викликає стан трансу, який порушує початкове глядачеве очікування стабільності.

На контрасті до презентованих у «Фантомах» сюрреалістичних живописних образів, які насичують повсякденне життя фантазією, молодші митці у «Мрійниках» використовують фотографію, відео й об’єкти для документування власного процесу мріяння про матеріальний добробут і стабільність, свободу подорожей і визнання в інших країнах. Ця секція представляє історію нездійснених мрій: документація безуспішних спроб Алевтини Кахідзе відкрити візу, щоб відвідати друга в Австралії («Запрошення до Австралії, або Музей однієї історії»); образи підлітків, замаскованих в універсальні уніформи субкультури емо (SOSка «Мрійники», 2008); жінки, які тримають посудини зі спермою з репродуктивної клініки, позначені королівськими іменами, на фотографіях Сергія Браткова («Принцеси», 1996). Ці твори використовують артефакти повсякденної реальності, аби донести відчуття того, що молоді українці, добре усвідомлюючи своє непевне політичне та соціальне становище у світі, все ще мають сили мріяти.

Секція «Історії», доповнена інтерв’ю з трьома колекціонерами у каталозі виставки, пропонує широкий наративний екскурс у процес, що визначив напрямок розвитку сучасної української мистецької сцени. Обмін досвідом та інформацією відбувався на місцевому, міжособистісному рівні, переважно через особисті експерименти та комунікацію, за малої підтримки або втручання інституцій (українських, радянських чи будь-яких інших). Аби проілюструвати низову активність, Дьоготь показує мистецьку комуну Херсона, представлену безпритульним Стасом Волязловським і студією «Тотем», які створюють мультимедійні роботи та локальні фестивалі далеко від основних культурних центрів України (Києва, Харкова, Одеси, Львова). Валентин Дьяконов із російського «Комерсанту» висловив припущення що, на відміну від Росії, нерозвиненість українських мистецьких інституцій дає митцям свободу випробовувати нові медіа та підходи, не прагнути належати до певної школи, тенденції або інституції, а, натомість, змішувати все докупи і створювати унікальний український продукт.

Не зважаючи на – або завдяки – сторонній позиції куратора, «ЯКЩО» насправді репрезентувала сучасну українську мистецьку сцену з усіма її суперечностями, претензіями та сумнівами.  Через усі тематичні підрозділи можна простежити сильний зв’язок між індивідуальними баченнями митців і загальною національною ситуацією. Згідно з Дьоготь, ця виставка – насправді про Україну. «ЯКЩО» представляє картину нестабільності на рівні повсякденного існування і на вищому рівні національної політики та ідентичності. Представлені у ній твори показують, що рівновагу можливо знайти лише у момент, що балансує на межі хаосу.  Дьоготь вбачає у нестабільності української політичної ситуації, особливо у стосунках з Росією, сприятливий клімат для творчості.
 
Вступний текст куратора обґрунтовує її наміри використати «ЯКЩО» як лінзу, через яку можна подивитись на сучасну Росію. Виставка не пропонує ніякої статичної позиції українського мистецтва щодо російського контексту, у якому воно демонструється. Я не помітила зверхності до України та її мистецтва або проявів колоніальної політики в PERMM. «ЯКЩО» - це вікно до українського мистецтва, яке російська аудиторія (або будь-яка інша, якщо виставка подорожуватиме) може інтерпретувати на власний розсуд. Місцеві відвідувачі були змушені подивитися в обличчя власним стереотипам про українську культуру. Вони побачили, що люди, яких вони вважали сповненими радості життя, гостинності, любові до життя, пісні й танцю, також мають темний бік. Чимало відвідувачів були здивовані меланхолійними образами-мріями, а деяких образили агресивніші мистецькі рефлексії про марґіналізацію України щодо решти світу. Деякі відвідувачі бачили українських митців як представників власного політичного та культурного клімату, коли інші відкривали спільні інтереси поміж собою і митцями.
 
Я відвідала виставку в червні. Люди, з якими я говорила – переважно пов’язані з музеєм, – були в захваті від українського сучасного мистецтва. Вони розповідали, яке враження на публіку справили, приміром, Мінін і Гамлет Зінковський. Вони із захватом говорили про презентацію «Найкомерційнішого проекту» (2008) Алевтини Кахідзе у місцевому модному бутіку. На противагу поширеному в Україні, включно з її мистецьким середовищем, прагненню, щоб якийсь зовнішній авторитет прийшов і показав нам, що та як робити, подбав про нас, привів до союзу чи з Європою, чи з Росією, представлені в «ЯКЩО» митці доводять той факт, що мистецтво може народжуватись у будь-якій атмосфері. Вони не прикриваються виправданнями, на зразок «якби ж ми мали кращу інституційну підтримку, фінансування від уряду, життєздатний мистецький ринок, сучаснішу освіту…» Вони працюють в межах даної ситуації; творять мистецтво, що репрезентує його контекст і тому має можливості його змінити.

Я уявляю, що куратор хотіла поділитися цим «ми можемо» ставленням і відчуттям можливостей із аудиторією Пермі. Такий настрій співзвучний загальній атмосфері музею сучасного мистецтва PERMM, який відкрився 2008 року як частина більшого плану культурного розвитку міста-мільйонника, ініційованого директором музею Маратом Гельманом. Можливо, коли б «ЯКЩО» показали в Україні, вона справила б так само стимулятивний ефект на місцеве населення. На питання під час інтерв’ю про подорожі виставки до інших місць, Дьоготь відповіла, що поки цього немає в планах. Поза тим, ЯКЩО з’явиться запрошення від добре фінансованої української інституції …

“ЯКЩО / ЕСЛИ / IF”
Куратор: Катерина Дьоготь
PERMM Центр Сучасного Мистецтва
21 травня – 10 липня 2010

З англійської переклала Марина Грудій.

Текст написаний для інтернет-видання ART Margins.


Роман Мінін "День Шахтаря" (2008-2009)Олександр Гнилицький, Олеся Заяц "Media Comfort" (2006)Група SOSKA "Мрійники" (2008), Сергій Братков "Принцеси" (1996)Жанна Кадирова "Пам'ятник новому пам'ятнику" (2006-2009)Володимир Кузнецов "VIP-Car" (2007)Сергій Солонський, Без назви (1993)

Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676