"Почуйте керамістів!"
© Олександр Мірошниченко
- Євгенія Моляр
- 12 червня 2014
-
-
- 2324
На межі 20-21-го століть мистецтвознавці-дослідники почали відмовлятися від умовного поділу художників на “прикладників” та “станковістів”. Зоя Чегусова запропонувала визначення “декоративне мистецтво” замість “декоративно-прикладне” і в каталозі “Декоративне мистецтво України кінця ХХ ст. 200 імен” зазначила: “Митці, котрих за інерцією називають художниками-прикладниками, хоча їхня творчість давно відійшла від прикладної, органічно застосовують засоби виразності скульптури, живопису, графіки, що веде до поглиблення образно-пластичних пошуків нетрадиційних підходів до матеріалу, відкриваючи його приховані художньо-емоційні можливості, особливо у кераміці, склі, текстилі”. [1]
Орест Голубець виокремив “сучасну професійну кераміку”, від ужиткової та народної, як сукупність творів, виконаних у спеціальних техніках і матеріалах митцями зі спеціальною освітою. І наголосив, що сучасна професійна кераміка відноситься не тільки до ужиткового мистецтва та дизайну, а й до мистецтва образотворчого.
На початку 2000-х мистецтво художньої кераміки опинилося між скульптурою та дизайном. Не наближуючись до жодної з цих категорій, художники-керамісти утворили окрему професійну спільноту з претензією на автономну категорію художньої творчості – кераміку. З’явилася досить умовна закрита група, в якій немає творчої колаборації, всі художники працюють індивідуально, а взаємодія відбувається в процесі презентації та обговорення виконаних робіт – на виставках, симпозіумах і конференціях.
На фестивалі сучасної кераміки “Цеглина”, котрий нещодавно проходив в Києві, відбувся круглий стіл за участі художників-керамістів, дослідників та галеристів. Там неодноразово озвучували різні моделі структурування спільноти керамістів. Узагальнити цю структуру можна так: художня кераміка поділяється на народну та професійну (або сучасну), а професійна (сучасна) включає в себе інтер’єрну, архітектурну, промислову та “арт”. Оцей загадковий “арт”, якщо його звільнити від категоріального поділу, часто виявляється сучасним мистецтвом, яке потребує широкого контексту і не може існувати в закритій спільноті.
Основною проблемою, яку намагалися вирішити учасники круглого столу, стала комерційна схема реалізації художніх творів. Частина художників-керамістів бачить перспективу в існуванні комерційних замовлень (спогад про світле і безтурботне минуле з омріяним держзамовленням?) і планує заохочувати до співпраці архітекторів та дизайнерів інтер’єрів. Інші ж уявляють собі організований постійний ринок збуту готових виробів, для якого потрібно “виховати споживача”, і відповідальність за це покладають на галеристів.
Крім того, учасники озвучили реальні матеріально-технічні труднощі, яких зазнали художники-керамісти. По-перше – це глини, більшість яких видобувалась у Слов’янську, і в зв’язку з військовими діями на Донбасі тепер стали недоступними. А по-друге – умови випалу виробів. Для виготовлення якісних творів великого розміру потрібні спеціальні потужні печі, розташовані на великих керамічних виробництвах, які зараз не працюють.
Євген Карась запропонував учасникам круглого столу дієвий спосіб вирішення усіх цих питань – самоорганізуватися і створити реальне об’єднання, яке б діяло в інтересах усіх керамістів. Запровадити членські внески (грошима чи художніми творами), за рахунок яких можна було би запустити та підтримувати роботу печей, організувати закупівлю матеріалу з Прибалтики. Крім того, така спілка могла б налагодити механізм продажу робіт. Євген Карась навіть запропонував свою допомогу й підтримку такої ініціативі. Учасники круглого столу прийняли цю пропозицію без ентузіазму, скептично назвавши її утопією, продовжили розмову у стилі “почуйте керамістів!”
Існування сьогодні цієї закритої спільноти художників-керамістів є неефективним, і не має перспектив для розвитку та інновацій. Особливо для авторів, які намагаються критично висловлюватися і працювати з актуальним контекстом. Вихід за межі цієї групи є досить проблематичним, адже, залишаючи такий тісний, затишний світ художньої кераміки, автор потрапляє в абсолютно неструктурований та хаотичний світ сучасного мистецтва, де відсутні поділи на види та жанри, і панує мультидисциплінарність. Звичний до структурованого світу керамічної спільноти, де всі один одного знають, митець певний час може почуватися розгубленим та беззахисним. Проте тільки так можна вийти на новий рівень взаємодії з глядачем, а не споживачем, на рівень діалогу.
На прикладі творчості харківського художника Олександра Мірошниченка можна побачити, як відрізняється вектор напрямку творчої думки художника в спільноті і поза нею. Минулого року на квартирних виставках у Харкові була показана робота “Мертвий фарфор”. В закинутій і заваленій сміттям насосній станції Олександр представив композицію з трьох керамічних панно, на яких зображена доля фарфорового виробництва на Полтавщині. На кахлях з цього заводу він надрукував фотографії розвалених цехів, а також представив діяльність цього підприємства, використавши знайдені на звалищах залишки деколей. Актуальна та свіжа робота звучала надзвичайно виразно в контексті соціально-критичного мистецтва харківських квартирників. А цього року на фестивалі сучасної кераміки роботи Мірошниченка було досить важко помітити – це типові декоративні тарелі. Майстерно виконана декоративна робота, не більше.
Ще один автор, якому неймовірно тісно й некомфортно в умовній спільноті керамістів – Юрій Мусатов. Екстерном пройшовши важливі етапи розвитку художника-кераміста – пошуки нових форм, технологічні експерименти, зміна пластичної образності, - Юрій Мусатов перейшов до концептуальної творчості, створивши серії “Хмари” та “Вибухи” (2012-2014 рр). Ідея серії об’єктів з кількох десятків різновеликих хмар полягає у накладанні сенсуалізму та раціоналізму прочитання образу. Образ хмари як чогось мрійливого, ефемерного, часто тривожного трансформується в асоціацію з “хмарними технологіями”. Перетворюється з мрії на інструмент, з трансцендентного на іманентне. Якщо раніше ми розрізняли хмари купчасті, пір’їсті, газові та дощові, то сьогодні відповідно моделі “розгортання” хмар – приватні, публічні, громадські. Грайливі “білокрилі коники” перетворюються в браузерний інтерфейс поштової скриньки.
У зв’язку з подіями останнього півріччя в країні, критики досить часто відзначають “пророчий” характер сучасного мистецтва. Наприклад, роботи Миколи Рідного, Сергія Попова, Нікіти Кадана, зроблені перед майданівськими подіями, з вражаючою точністю реалізувалися на Майдані.
В 2013 році Юрій Мусатов починає працювати над серією “Вибухи” – медійний образ вибуху автор представляє у вигляді “застиглої деструкції”, що дає змогу переосмислити навіть не саму трагедію, а ту мить – точку біфуркації, коли все змінюється – появу вибухового “гриба”. Нових сенсів ці твори набувають сьогодні, під час військових дій на сході країни.
Це лише два приклади художніх практик, які поступово вийшли за межі категорії “мистецтво художньої кераміки”, проте вони вказують на недоречність подібного категоріального поділу художньої творчості. Сьогодні актуальним може бути лише розділення мистецтва на комерційне та некомерційне, що теж, звісно, досить умовно.
Спільнота художників-керамістів, яка кілька десятків років тому мала прогресивний та експериментальний характер, зазнала докорінних змін, зіткнувшись із функціонуванням арт-ринку. І замість того, щоб знаходити нові форми взаємодії з реальністю, ця спільнота воліє існувати в ілюзорному світі закритої групи, як в мушлі. Розкрити цю мушлю задля ковтка свіжого повітря та досягнення спільної мети може активна, консолідована діяльність учасників спільноти. Інакше керамістів чекає вічне переосмислення образів “дерева життя” та “трипільської баби”.
