ГОГОЛЬFEST 2010: коли місце красить людину

© Антон Черкашин
Олександр Петлюра, мешканець арт-сквоту

За чотири роки існування фестивалю сучасного мистецтва ГОГОЛЬFEST, його досить таки велика аудиторія розділилася на два табори: палких прихильників і не менш палких критиків. Тих же, що не встигли скласти власного враження, з кожним роком стає все менше. Найбільше критикують організаційний сумбур і низький рівень візуальної програми,  і з огляду на все зростаючу естетичну вихованість киян в сучасному мистецтві, така критика стає дедалі конструктивнішою.
Аби таки досягнути традиційно високого рівня театральної та музичної складової фестивалю, його організатори цього року дещо трансформували  візуальну програму. Безумовний прогрес полягає у відмові від галерейних шоу-кейсів та запрошенні одного куратора – вже відомої нам Катерини Бочавар.

Та чи не головною принадою цьогорічної події все ж таки стала безпосередньо локація - легендарна кіностудія імені Довженка. Частково занедбана і напівспустошена територія досі зберігає шарм колись процвітаючого, а тепер майже загубленого пласту вітчизняної культури. ГОГОЛЬFEST вже вдруге відкрив широкій публіці цікаву локацію, недосяжну у повсякденні і багату на власні артефакти.

Однією зі «знахідок» на території кіностудії став невеличкий пам’ятник Сергію Параджанову. Потішив сам факт існування такого меморіалу у знаковому, хоча й малолюдному місці, а от пластичні його якості залишили бажати значно і значно  кращого.

Нова локація обумовила загальну політику цьогорічної візуальної програми, що пройшла під гаслом site-specific art: мистецтва, створеного з урахуванням особливостей конкретного місця експонування.

Та, на жаль, витримати  заявлений формат вдалося не всім учасникам. Як і з пам’ятником великому режисеру, хороший задум не отримав гідного виконання. Деякі автори знехтували не тільки фактором site, але й art. Деякі твори виглядали загубленими в просторі, подекуди ледь не випадковими. Звичайно, процес побудови site-specific проекту передбачає певну імпровізацію, та й не варто забувати про форс-мажорні обставини, які змусили фестиваль за короткий термін переїхати у радикально інший простір. Проте це не виправдовує відверто низький рівень деяких об’єктів. Здавалось, що вони  були інстальовані  в останній момент, просто щоб заповнити просторову лакуну.

Контраст між цікавими професійними кураторськими рішеннями та відверто млявими роботами завадив скласти цілісне враження від проекту, як єдиного організму. Запам’яталися і вразили скоріше окремі його складові. Серед них – два спеціальні проекти, присвячені відео-арту.

Вдалим сполученням локації і художнього наповнення стала аварійного вигляду будівля, окупована Пермським музеєм сучасного мистецтва PERMM. Навряд варто зупинятися на самих роботах, адже до Києва привезли колекцію ледве не хрестоматійних прикладів світового відео-арту останніх десятиріч. А от похмурі кімнати із хаотично розкиданими відео-проекціями виявилися цікавою альтернативою затемненим відео-боксам.

Інший осередок відео розташувався у підвальному приміщенні реквізитної, що сама по собі нагадує колоритний музей старожитностей. Серед безлічі стільців різних епох та кіно-трофеїв демонструвалися відео Ольги Чернишової, однієї з найбільш затребуваних у західному арт-просторі  російських художниць. Не впевнена, чи виграли від такого сусідства власне  роботи, та, загалом, експозиція вийшла ефектною. Лишень специфічна підвальна задуха змушувала швидше повертатися на свіже повітря.

До найвдаліших прикладів site-specific інсталяцій просто неба можна віднести роботи Жанни Кадирової: статичні незграбні вази-скульптури біля колишньої адміністративної будівлі прикрашені «букетами квітів» зі строкатих уламків кахлю, традиційного матеріалу художниці. Інсталяцію варто сприймати як певний історико-мистецький анекдот – у досить виразному виконанні бачимо співставлення естетичних курйозів двох епох: недолугий ностальгічний декоративний шик і сучасний кітчевий ужитковий продукт.

Окрім Кадирової, молоде українське мистецтво, на мій погляд, було найкраще представлено у проекті Арт Сквот Форум. Колишній гуртожиток кіностудії художники окупували на деякий час під власні творчі та життєві потреби, обладнавши студії, кухню, виставковий простір і навіть офортну майстерню. Важливими тут є не стільки представлені роботи (також дуже неоднорідні у сенсі мистецької вартості), а скоріше сама атмосфера творчої колаборації, нехай і тимчасова. Такої атмосфери вкрай бракує, скажімо, головній мистецькій альма-матер, Національній академії мистецтв, вихованцями якої є більшість мешканців сквоту. Звідси і бажання сприймати проект як альтернативне місце для незалежних творчих практик, «вільну зону» для молодих художників і кураторів, якої помітно не вистачає українській арт-дійсності.

Арт Сквот яскраво ілюструє загальну тенденцію не тільки візуальної програми,  але й усього ГОГОЛЬFESTу – нехтування багатьма нюансами заради так званої «атмосферності». Але й справді головним магнітом фестивалю була і залишається саме його атмосфера, майже унікальна на тлі більшості подібних заходів. Будемо сподіватися, що більш рафінований і зважений підхід до сучасного мистецтва в майбутньому стане цілком сумісним з атмосферою і наблизить ГОГОЛЬFEST до дійсно світового рівня, досягнути якого він має усі шанси.

Проект "Кімната з моху". Том Білль за роботою.Том Білль "Кімната з моху" (проект Арт-сквоту)Жанна Кадирова "Форма світла"Інсталяція "Інсектоманія" (проект Арт-сквоту) Кураторський проект Марата Гельмана "Видение"Кураторський проект Ольги Свіблової (Московский дім фотографії)Перформанс-закриття

Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676