Магічний реалізм Капура

© PinchukArtCentre. Фотограф: Артем Мироненко.bida blood_relationsНаталя Біда, акторка театру "ДАХ", у літературно-мистецькій акції "Кровні зв’язки: вечір запитань до “Тисячі та однієї ночі”". Закрилась виставка Аніша Капура в PinchukArtCentre – для інституції центральне шоу року, що тривало 5 місяців і на яке покладалися великі надії. Надії пов’язані з футбольним чемпіонатом і потенційною можливістю максимально розширити свою аудиторію за рахунок закордонних гостей. Але якось не склалося.

Фани виявилася більш зацікавленими у дешевому українському пиві, ніж у безкоштовному химерному британсько-індійському мистецтві. Для тих, хто все ж доходив до виставки, вона мало що промовляла, лишаючись не так незрозумілою, а радше німою, замкненою у собі.

Часом роботи митця спроквола ловили відображення глядача на своїй поверхні, однак лишалися цілком байдужими до них. І в підсумку одна з найскладніших із технічного погляду виставок, з оригінальною супутньою програмою дискусій і лекцій, залишила більше непоставлених запитань, аніж відповідей, здатних наблизити глядача до проникнення у щільні ряди смислових нашарувань робіт Капура.

Пошук ключів для розкриття інтенцій, прихованих у самодостатніх витворах митця, приводить на суміжні з мистецтвом території. Так, аналогія з творчістю знаного письменника Салмана Рушді видається вдалою оптикою, що може сказати дещо нове й про Аніша Капура.

Обидва митці, народжені в Бомбеї – Рушді 1947 року, Капур 1954 року – мають спільні індійське походження-культуру-міфологію-традицію, що стали ядром їхньої творчості. З перебігом років вони переїхали до Британії, здобуваючи освіту і новий досвід.

Дебют Рушді припадає на середину 1970-х років – роман "Грімус", який пройшов майже непоміченим. Однак уже 1981 року Рушді опублікував свій на сьогодні найвідоміший роман – "Опівнічні діти" (не враховуючи "Сатанинських віршів"), який отримав Букерівську премію, а потім стабільно здобував звання Букера Букерів, залишаючись найважливішою британською книгою протягом тих 30 років, що промайнули від часу його публікації. "Опівнічні діти" – це епічне полотно, що перетворює історії однієї родини на символічну рефлексію про націю і долю цілої країни.

Ранні експерименти Капура припадають також на середину 1970-х. Наприкінці 1970 – на початку 1980-х він створює свою відому ранню серію "1000 імен" (одна робота з якої була представлена і на виставці в РАС) – малі скульптурні форми, що ніби проростають зі стін, створюючи ілюзію приналежності нетутешній реальності. Роботи були вкриті кольоровим пігментом, переважно – червоним. За інформацією, що обов’язково супроводжує цю серію, ідея з пігментом прийшла до Капура як відголосок індійської традиції. Премію Тернера Капур отримав 1990 року.

Рушді і Капур взагалі обласкані тим, що Вікіпедія називає "Визнання": різноманітні ордени, почесні легіони, лицарство (у випадку Рушді) і неодмінний супровід слави найвпливовіших у своїх сферах. Однак цей медійний і преміальний блиск і фетва (у випадку Рушді) не повинні відволікати від основного сюжету.

Традиційно Рушді розглядають як представника магічного реалізму, котрий майстерно змішує реальність із химерною вигадкою. З другого боку, його творчість є ідеальним матеріалом для постколоніальних студій і дослідження емігрантської долі. Однак, як зауважує Джеймс Проктер, варто також звернути увагу і на формальну вправність Рушді, що вкладається радше у русло індійської усної традиції, аніж у глобальний постмодернізм; а його кінематографічні алюзії мають помітний зв’язок із кіно Бомбею 1950-х років, а не з вестернізованою концепцією "Болівуду".

Ключовими концептами творчості письменника дослідник називає рух, гібридність і трансформацію. Вони цілком відповідають ключовим образам, які розробляє у своїх формах Аніш Капур. Однак у його випадку радше йдеться про зупинений рух або ж застиглу мить, вагітну порухом. Форма, схоплена за мить до трансформації, до породження чогось нового. Одним із надзавдань, які ставить перед собою Капур, є створення самодостатніх робіт, що мають ілюзію незалежності їхнього існування від руки творця, а також побудова структур, які мали б вразити глядача своєю трансцендентальною глибиною – буквально розкрити приховані магічні глибини у музейному-галерейному просторі.

І в цьому випадку ярлики, навішані критиками на твори Салмана Рушді, слугують якнайкращою оптикою, що дає можливість поглянути на роботи Капура під незвичним, "немистецтвознавчим" кутом зору. Магічний реалізм і привнесення у сучасне мистецтво свого досвіду індійської культури стають елементами, що складають образ Капура.

Шляхи письменника і митця перетнулися у 2006 році, коли Рушді написав спеціально для Капура текст "Кревні зв’язки – питання до “Тисячі й однієї ночі”". Митець використав частину цього тексту у своїй роботі "Кревні зв’язки" – два бронзові простори прямокутної форми, заповнені червоним воском, що витворює, як завжди у Капура, структури, подібні до жіночого начала. Найприкметніше, що митець знову робить свою роботу майже німою, весь драматизм, яким повниться текст Рушді, лишається невимовленим, невиголошеним воланням. Капур обирає підтекст – замість тексту.

На всю описану вище історію я наштовхнувся, коли шукав матеріал для літературно-мистецької акції в рамках "Літературної програми" РАС, що ставить собі за мету всебічне дослідження території контакту між літературою та новітнім мистецтвом. Паралелі і зв’язки між Рушді та Капуром були очевидними від початку, однак не вистачало останнього – "кревного зв’язку", художнього твору, який би об’єднав їх. Текст Рушді і став цим останнім елементом пазлу. 18 серпня 2012 року відбулася акція "Кровні зв’язки: вечір запитань до “Тисяча та однієї ночі”", в якій взяли участь акторки театру "ДАХ" Наталя Біда та Соломія Мельник. Ми змінили контекст і підсилили значення, приховані в ньому. Те, що лишалося імпліцитним, увиразнилося у комбінуванні з іншою роботою Капура "Постріл у кут". Цю ідею підсилення підтримувала і форма подачі тексту, втілена акторками, а також сценографічне вирішення (відмежування простору між акторами і глядачами, котрі споглядали дійство крізь грати; гра зі світлом, коли поступово висвітлювалися ті чи ті аспекти роботи Капура тощо) Однак така форма подачі – розкриття прихованого – підказана, передовсім, самим текстом Рушді, котрий свідомо робить щось приховане вельми явним.

Рушді цілком серйозно підходить до, здавалося б, усім відомого предмету – метасюжету "Тисячі й однієї ночі" про взаємини Шахерезади та Шахріяра, про тисяча та одну ніч, коли життя оповідачки залежало від ступеня цікавості її історії. Оповідачка сама була cliffhanger’ом – тою хто висить над прірвою: так називають на телебаченні закінчення серії серіалу в такий спосіб, що у глядача не залишається іншого вибору, крім як наступного разу вмикати телевізор саме в цей час.

Рушді цікавить екзистенційна драма, коли література і, ширше, мистецтво можуть рятувати життя, змінювати людей. І як ситуація "відбріхування від смерті", за словами письменника, змінює саму суть літератури, що народжується за таких обставин. Однак автор не обмежується лише цим, а, рефлексуючи про долю жінки у тодішньому суспільстві, у підтексті, в стилістиці "без коментарів", багатозначно мовчить про її місце в сучасному світі.

Текст має дуже чітку ритмічну організацію, реалізовану через системи повторів і варіацій, а також особливої візуальної структури, що проріджує простір переходу від однієї думки до іншої.

Рушді робить казкову історію напрочуд конкретно-реальною. Як, приміром, у випадку конкретних підрахунків можливих жертв від рук Шахріяра та Шах-Замана чи у спробі визначити кількість крові, що витекла з тіл жертв. Це один із тих трагічних випадків, коли цифри створюють сильніші образи, ніж будь-які метафори. І вже потім, після прочитання тексту Салмана Рушді, постають інші запитання: чи найстрашніша казка має в собі відгомін реальної історії? Чи жах реальності все одно з часом трансформується у казку, що буде розказана перед сном? І як розказувати про реальність шахріярам так, аби твоя казка не стала останньою, а сон – вбивчо-вічним?


Текст Салмана Рушді "Кревні зв’язки – питання до “Тисячі й однієї ночі”" читайте тут.

Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676