Невинне вторгнення

IMG 1427 1Культурний вантаж, станція "Романтична". Станіслав Друждж, "Потенціювання" та "Самотність" поруч з автопортретом Тараса Шевченка в постійній експозиції НХМУ Перефразовуючи Годара, можна сказати, що сьогодні варто робити не концептуалістські виставки, а виставки концептуально. "Культурний вантаж" (експозиція українська за місцем проведення й польська за змістом) – саме така спроба. Твори з зібрань провідних культурних інституцій Варшави, зокрема, Національної галереї мистецтв "Захента" та Центру сучасного мистецтва "Замок Уяздовський", розміщено не тільки у двох виставкових, але й у шести залах постійної експозиції Національного художнього музею.

Огляди сучасного мистецтва на Грушевського, 6 – не новина. Досі вони здійснювалися в цілком традиційний спосіб, у згаданих виставкових залах на першому поверсі, інколи охоплювали значну частину музейних просторів, однак принцип сегрегації зберігався: колекція окремо, актуальні художники окремо. "Культурний вантаж" порушує усталену конвенцію.

Куратори зв’язали  виставку чимсь на кшталт залізничного маршруту, прокресливши його крізь музейну анфіладу. Конотації між теперішнім та минулим мистецтвом виникають щонайширші – від переклички кольорів до прямої іронії. У "Залі очікування" праворуч від входу задано усю виставку в мініатюрі: основні жанри й кілька поколінь художників. Супрематистський оммаж Ришарда Вінярського "Статистичне зібрання ABCD" (1976) – чотири чорно-білих варіації на тему кидка гральних кісток – сусідить з конкретно-речовою інсталяцією Влодзімежа Боровського "Ну то що? Нічого. От бачиш" (1992), більше схожою на стенд корисних речей на кшталт молотків, щипців і пилок, прикріплених всередині різнокольорових металевих кіл однакового розміру. Слова з назви так само надряпані на цих знаках; зрештою, нерозрізнюваність слова й речі, жесту і предмету в концептуалізмі – звична річ. У Станіслава Дружджа в "Слові /Літерах" (2003) літери на білій плексигласовій поверхні утворюють рівним чином як поезію, так і графіку – вірш і картина концентруються на одному носії. Фотокомпозиція Збіґнева Длубака "Навчальна таблиця I/1-4" (1948 р., реконструкція 1999 р.) так само побудована на ритмічних уподібненнях – по 4 однакових фото зоряного неба в русі, годинникового механізму й людських легенів створюють ряд "стертих", нейтральних значень у форматі навчальної таблиці, куди з легкістю вміщуються простір внутрішній (людський організм), машинний і зовнішній – вишукана та глибока робота. Більш зловісними у "Залі очікування" є "Гості" Крістіана Болтанського (2001) – пальта, одягнені на дерев’яні стійки, котрі надають інсталяціям подібність до активно крокуючих уперед людей із увімкненими лампами замість голів.

Рухаючись далі "станціями", можна відстежити ступінь конфлікту чи взаємодії різнорідних експонатів. "Руську" обладнано в залі середньовічного мистецтва; орнаментальні елементи та локальні кольори ікон чудово римуються з трьома гостроверхими списами Анджея Длужневського ("Сонце ІІ") – тут інтервенція чисто колористична. На "Гетьманській" ажурне та водночас просте "Зібрання з перекладиною для килимів" (1967/1992) Влодзімежа Боровського введено в контекст різьблення і гравюр мазепинського бароко: нитки, що звисають з металевої рами, наче заштриховують простір на кшталт візуального фільтру. Станцію "Портрет" утворено саркастичним сполученням  парадних портретів ХVІІІ століття з фотокомпозицією Зофії Кулік "Made in GDR, USSR, Czechoslovakia and Poland" (2006), де зображено художницю та її чоловіка в урочистих позах на тлі неймовірного зібрання артефактів соціалістичної епохи. Абсурд довершує розташований посередині тієї ж зали "Груповий портрет" авторства Кшиштофа Беднарського (1980) з металевих людських профілів, пронизаних грубим болтом над порожньою пляшкою "пролетарської" горілки; з урахуванням аристократичного контексту виглядає дійсно хвацько.  "Романтичну" станцію  організовано довкола портрету Тараса Шевченка: роботи вищезгаданого Дружджа "Потенціювання" (латинська літера "n", повторена по діагоналі) і заповнена однаковими цифрами "1" "Самотність" емоційно відповідають присмерковому портрету Кобзаря. На станції "Реалістичній" "Човен і скафандр" (1991)  Павела Альтгамера, котрі власне являють собою справжній скафандр без тіла і схожий на саркофаг човен, порушують спокій зібрання реалістичних портретів позаминулого століття. "Зупинку на вимогу" відведено "Хіни" Кшиштофа Беднарського (1982) – тут вже чиста насолода кольором, бо в цій мікроінсталяції головний акцент – на червоному кольорі, котрий повторюється у червоній сорочці одного з персонажів  класичного полотна на сусідній стінці й навіть у кольорі вогнегасника тут же. На "Пейзажній" станції  "Без назви" Томаша Цецерського (1993) абстрактна вправа на тему живопису як такого, з різноформатними прямокутниками – знаками картин в рамках одного великого полотна – нависає над десятком класичним краєвидів радше як знак пошани, а не бунту.

На цьому тлі остання станція – "Садова", з її стерильно білими стінами і сухуватими "Трунним портретом" Зузанни Янін (1995-1997) та "Вправами з естетики" Ярослава Козловського (1976), виглядає як відносно слабке завершення.

В цілому, проект безумовно вдався. Від вторгнення актуальних творів у простір класичних робіт не постраждали ані перші, ні другі. Більш того: "класики" та "авангардисти" ефектно відтінили одні одних. Польський концептуалізм багатий на цікаві обдарування, але не є в європейському просторі чимсь екстраординарним. Однак його сполучення з нашим вічним бароко вийшло дійсно винятковим.

Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676