Висока якість мистецтва

bjornБйорн Гельдхоф Готуючись до цієї розмови, яку дуже давно планувала, я з подивом з’ясувала, що у наявних у відкритих джерелах українських медіях (а які з них зараз не відкриті?) немає жодного інтерв’ю з Бйорном Гельдхофом, арт-менеджером PinchukArtCenter, одним із лише двох людей, які визначають кураторську стратегію однієї з найвпливовіших українських мистецьких інституцій.

Більше того, його голосу не чутно і в коментуванні подій та явищ українського мистецького контексту, хіба у прес-релізах щодо виставок у ПАЦ.

Чи не тому Бйорн Гельдхоф лишається такою собі темною конячкою – певно найбільш непублічною з усіх упливових осіб вітчизняного мистецького світу.

Тим цікавіше – хотілось поговорити про кураторські стратегії; про бачення українського мистецького контексту з досі унікальної для України позиції іноземного фахівця, який працює тут; про перспективи українського мистецтва; про дивовижну відданість глядача, який вистоює довжелезні черги довкола Арена-сіті; та про низку проблем, які найчастіше закидають ПАЦ.

Однак, фактично, вдалось поговорити тільки про високу якість мистецтва у PinchukArtCenter.

Катерина Ботанова: Вже два роки, як ти в PinchukArtCenter. Як воно, працювати в одній з найбагатших та найвпливовіших інституцій в Україні? Чому ти, власне, приїхав в Україну?

Бйорн Гельдхоф: Вперше я тут був на відкритті виставки Дем’єна Герста. Мене вразила черга молоді, яка стояла, щоби потрапити всередину. І коли Екхард Шнайдер, котрого я знав раніше, запросив мене приєднатись до команди, я зрозумів, що Центр насправді близький до суспільства. Це дуже амбіційно – розвивати структуру, яка дозволяє вносити дуже серйозні проекти в контекст, де, можливо, художня ситуація високого міжнародного рівня ще не сформована. Велика прихильність громадськості до PinchukArtCenter, безперечно, стала аргументом на користь. І, звісно, прихильність Віктора Пінчука до сучасного мистецтва. Все це разом переконало мене приїхати.

К.Б.: Що ти маєш на увазі під «центром, близьким до суспільства»?

Б.Г.: Я маю на увазі, що тут багато молоді. Щодня близько 1700-2000 людей приходить до арт-центру. Для західного контексту це дуже незвично, коли стільки молоді зацікавлено в спілкуванні з мистецтвом, у вивченні мистецтва. Вони відкриті новим враженням та дискусіям, вони не приходять сюди, знаючи геть усе. Їхні реакції не завжди позитивні, інколи вони ненавидять те, що бачать. Але навіть якщо вони ненавидять це, вони повертаються. Я розглядаю це як дуже цікаву ситуацію.

К.Б.: Чи ти вважаєш, що для вашої аудиторії достатньо можливостей дізнаватися про сучасне мистецтво?

Б.Г.: Ми можемо лише розширяти можливості для навчання. Не можна очікувати, що одна інституція задовольнить всі потреби цілої країни. Ми намагаємося інвестувати не лише в експозиції, але й в освіту. Впродовж останніх двох років освіта лягла в основу нашої діяльності. Ми сподіваємось, що ми можемо розширяти можливості для публіки думати й обговорювати мистецтво, так само як і дозволяти мистецтву змінювати їхній погляд на суспільство чи на власне життя.

К.Б.: Освітні напрямки роботи PinchukArtCentrе переважно втілює дуже молода команда. Одного разу ти сказав, що інституція свідомо інвестує в молодь і молоду команду. Але це доволі незвично, що така велика інституція не робить ставку на сильну кураторську команду, яка може вести цих молодих людей. Арт-центр має лише 2 особи в основі – тебе та Екхарда Шнайдера. І немає жодного українського куратора або зрілого професіонала.

Б.Г.: Ми прийняли стратегічне рішення, започаткувавши «Кураторську платформу». Ми хочемо давати новому поколінню можливість розвиватися. Є два шляхи розвитку  інституції. Перший описав колега з Польщі [Фабіо Кавалуччі, ЦСМ «Замок Уяздовський», Варшава], у якого було 23 куратори. Я би ніколи не хотів опинитися в такій ситуації,  бо можна збожеволіти. Ми обрали інший шлях – мати маленьку та сфокусовану команду з високим рівнем компетенції.  І я думаю, на даний момент вона є ефективною. Ми маємо намір розвивати її. Ми маємо намір давати учасникам «Кураторської платформи» ще більше можливостей для розвитку.

К.Б.: Це займе роки…

Б.Г.: Чому? Вони працюють тут вже зараз!

К.Б.: Але не як куратори. Впродовж двох років у найбільшій інституції країни є, насправді, лише один куратор.

Б.Г.: Ми не єдина інституція в світі, котра працює з обмеженою кількістю кураторів. І в нас  обмежена кількість виставок: 3 виставкових періоди на рік, 5-6 подій PAC-UA щороку. Все це можна здійснити лише за підтримки сильної команди. Якість наших виставок дуже висока. Приміром, нещодавня виставка номінантів Премії PinchukArtCentre. Думаю, кожен погодиться, що рівень цієї виставки був насправді високий. Виходить, те, що ми робимо з цим одним чи двома кураторами – не таке вже й погане. [сміється]

К.Б.: Мова не про те, добре це чи погано. Радше про різноманіття кураторських голосів, які можуть бути почуті за допомогою інституції. Мова також про якість: хто оцінює якість ваших експозицій? Хто твій найважливіший суддя/порадник?

Б.Г.: Я завжди довіряю художникам, я думаю, вони завжди мають дуже добре чуття того, що ти робиш. По-друге, у нас є глядачі, котрі є дуже критичними. Навіть якщо вони – як ми вже говорили – не є надто досвідченими, все одно вони лишаються критичними. Вони задають чимало питань. Зрештою, ми маємо дуже критичного засновника арт-центру [Віктор Пінчук], котрий завжди дуже ретельно пильнує те, що ми робимо, і дає певні поради.

Ми постійно робимо певний самоаналіз, запитуючи себе, що ми робимо та чому, чи це достатньо добре, чи ми повинні робити це інакше. До нас приїздить багато закордонних гостей, які можуть бути доволі відвертими. Наприклад, як Ви знаєте, в журі Премії PinchukArtCentre були топ-імена міжнародної арт-сцени, і вони були дуже чесні у своїх оцінках і порадах. І досі ці оцінки були позитивні, що дуже важливо для нас.

К.Б.: Цікаво, що коли ми говоримо про зв’язки, ти не згадуєш про професійну арт-спільноту в Україні. Чи це важливо для тебе? Чи ти читаєш українські мистецькі журнали? Чи можеш назвати важливі для себе імена?

Б.Г.: Я отримую інформацію з регулярних звітів, котрі надсилає моя команда (якщо є важливі статті, наш відділ комунікації перекладає їх для мене), а також за сповіщеннями Google. Звісно, я не читаю усі статті, написані про наш арт-центр, проте, безперечно, переглядаю усі.

Мені видається важливим слухати та думати, що я про це думаю. Інколи я думаю, що це важливо, інколи, я не певний, що я розумію, про що вони говорять. Я намагаюсь триматися власної лінії : що ж, я розумію цю критику, але, можливо, це не те, що є для нас дуже важливим.

Отже, так – критика важлива, так – ми дослухаємося до неї. Наш комунікаційний відділ завжди інформує нас і ми завжди цим переймаємося. Але, в основному, дотримуємося власного бачення.

К.Б.: Яким чином ти підтримуєш контакт із місцевим середовищем?

Б.Г.: Я намагаюсь щотижня відвідувати майстерні художників. Для мене це важливий спосіб залишатися на зв’язку з тим, що відбувається. Інколи це спрацьовує, інколи – ні. Це моя перша лінія комунікації. А друга – я намагаюсь переглядати якомога більше виставок.

К.Б.: У Києві чимало галерей. Куди ти ходиш?

Б.Г.: Я погано запам’ятовую назви [сміється]. Остання виставка, яку я дійсно хотів побачити, але не зміг – Нікіти Кадана [в «Карась галереї»]. Що ж, ніколи не можна побачити абсолютно все.

Однак, найважливіше для мене – постійний діалог з художниками. Деякі з них – візьмімо Нікіту Кадана – ніколи не дадуть тобі втекти з критичного контексту. Я не нав’язую свою точку зору, я дослухаюсь до них і реагую з кураторської позиції. Можна сказати, що я не беру до уваги місцеві проблеми. Але чи я повинен? Моя мета – залучити художників до найвищого міжнародного рівня.

Я завжди довіряю художникам, їхньому баченню. Я намагаюсь підтримати їхні ідеї, даючи їм можливість відкрити свій розум, переосмислити свої ідеї та обміркувати проекти так, як вони ніколи не думали до того.

К.Б.: Я бачу, як твій підхід працює стосовно Премії PinchukArtCentre, але, по правді, не бачу цього у проектах PAC-UA.

Б.Г.: Ідея PAC-UA – дати художникам можливість демонструвати свої роботи. У випадку з Савадовим – було вкрай важливо поєднати його новий живопис зі старими фотографіями. Щоби об’єднати світ, створений ним, і показати, що ці картини не взялися нізвідки і пов'язані з тим, що він робив раніше.

Те ж саме з Іллею Чічканом. Він створив цілком нові роботи для виставки. Також були і старі. Тоді як Маценко робить абсолютно новий стейтмент . Це продовження серії, яку він робив раніше, однак спосіб, у який він її демонструє, - унікальний.

Мета PAC-UA – це певне серцебиття, це швидкий діалог з українським мистецтвом. Виставки тривають лише місяць.  Це ніби блискавка. Мені здається, що ця програма – дуже цікава можливість проговорювати їхні роботи не лише в українському, але й у міжнародному контексті з міжнародною аудиторією. PinchukArtCentre – можливо, єдине місце в Україні, де вони можуть зробити це.

К.Б.: Як ти обираєш художників для PAC-UA?

Б.Г.: Екхард [Шнайдер] і я відвідуємо майстерні.  Якщо ми приходимо в студію художника і бачимо роботи, котрі видаються нам справді чудовими, ми говоримо: «Давайте покажемо це!». Ми намагаємося бути швидкими. Так було з Іллею Чічканом –я був у майстерні Маші [Шубіної], а тоді побачив його картини і сказав «Так, давайте це покажемо!». Я намагаюся відвідувати якомога більше художників, і не лише в Києві. Я знаю, що мені варто з’їздити до Одеси, але я вже двічі був у Харкові. У нас також є PAC-регіони, коли художники приїздять до нас, щоби тут продемонструвати свої роботи. Все це робиться в партнерстві з локальними галереями чи мистецькими інституціями. Ми завжди сприймаємо це серйозно, присвячуємо цілий день. І нас завжди приємно дивують.

К.Б.: Хто наступний у PAC-UA?

Б.Г.: У планах PAC-UA – Сергій Братков і Павло Маков.

К.Б.: Братков? Він погодився на експозицію в маленькій кутовій кімнаті, зарезервованій для PAC-UA, після персональної виставки на двох поверхах?

Б.Г.: Це повне непорозуміння! PAC-UA займає 80 м.кв. Він перебуває в контексті Колекції [розташованої на тому ж поверсі]. Так що це стратегічне рішення. Це не місце для великої персональної експозиції. У 2011 році в арт-центрі виставилися 25 українських художників в рамках Премії PinchukArtCentre і PAC-UA на різних поверхах центру. Вони не просто сидять у цьому крихітному просторі. Однак у нас не може бути великої персоналки українського художника щороку.

К.Б.: Чому ні?

Б.Г.: Ми повинні показувати українських художників у міжнародному контексті, ми маємо робити так, аби художники і контекст зустрічались.

К.Б.: Ти коли-небудь чув  від художника “ні”?

Б.Г.: Ні. Я думаю, художники розуміють, що цей простір не такий вже й малий, і вони зможуть зробити там чимало усього. Ми даємо їм можливості, ми інвестуємо в них. Ми розпочинаємо цей діалог.

К.Б.: Безперечно, найбільша програма для українських митців у PicnhukArtCentre – це Премія PicnhukArtCentre. Вона важлива, вона має великий розголос. Мене дивує, чому процедура номінування є відкритою для самовисування? Чому ви вирішили мати справу з понад тисячею аплікацій щодва роки? Врешті-решт, ви зупиняєтесь на добре відомих іменах…

Б.Г.: Ти говориш з тієї точки зору, що немає невідомих імен. У Премії PinchukArtCentre були, можливо, не невідомі, але точно не добре знані імена на українській арт-сцені. Наприклад, Микита Шалений, котрий отримав «Приз громадськості», або ж Наташа Шульте. З іншою процедурою, вони ніколи б не потрапили до шорт-ліста. Шульте серйозно не виставлялася ані в Києві, ані деінде.

К.Б.: В неї була персональна виставка в Центрі візуальної культури, і її роботи потрапили до Премії саме з цього проекту.

Б.Г.: Це був інший проект. Оскільки вона повільно працює, було важко показати цілком нову серію. Але ми показали й розвинули її роботи у зовсім інший спосіб. Інший приклад – Аліна Клейтман, яка не присутня в “каноні” молодого мистецтва. Хоча  зараз вона вже там.

К.Б.: Мова не про канон. Я говорю про нові імена, котрі, ймовірно, мали б з’явитися в результаті відкритого конкурсу. Жодне з тих імен, про які ти говориш, не є новим.

Б.Г.: Ми демократичні. Це шанс побачити багато художників і багато робіт. Кожна з них серйозно обговорювалася експертною радою. Що побачив я? Я побачив ріст митців. Для нас бути відкритими кожному – це справді відкриття PinchukArtCentre.

К.Б.: Чому різниця між нагородами Премії PinchukArtCentre та Future Generation Art Prize така значна?

Б.Г.: Контекст різний. Багато закордонних митців вже продаються за високими цінами, так що $ 10 000 – не наскільки значна сума, щоби їх привабити. Також важливо, як призові гроші розподіляються між премію та виробництвом. А в міжнародному контексті створення робіт десяти тисяч – не достатньо. Для національної контексту це не просто грошовий еквівалент призу, але ще й цінність отримання стипендії для поїздки закордон і роботи в міжнародній майстерні. Так само, як і номінування на Future Generation Art Prize. Тож ці різні премії мають різні переваги.

З другого боку, не можна очікувати, що сьогодні світ негайно зацікавиться усіма цими українськими художниками. Але він зацікавлений у Future Generation, і це гарантія для однієї сильної української позиції. Цю позицію підтримують не лише в Києві. Один український художник також потрапляє до Венеції в рамках виставки Future Generation Art Prize.

Якщо ми привеземо українську премію до Венеції, вона ніколи не матиме такого ефекту для українського контексту, як залучення українського художника в міжнародний контекст. Це значно більша цінність і потужніше просування.

К.Б.: Який твій кураторський підхід до міжнародних проектів в PinchukArtCentre?

Б.Г.: Моїми першими проектами були Братков і Гупта, потім «Сексуальність і трансцендентність». Ми завжди націлені на найвищий міжнародний рівень, на нові проекти, оскільки це найкращий спосіб показати не лише наш інтерес до художника, а й також інтерес художників до українського глядача. Ми також хочемо мати широкий спектр мистецьких позицій. У нас була африканська художниця Кендіс Брайтц з мексиканським художником Деміаном Ортега з новими роботами, пов’язаними з українським контекстом.  Потім в нас була чудова виставка Олафура Еліасона, котрий створив чимало нових творів,  кидаючи виклик власній мистецькій позиції. Потім – Синтія Марселе.

К.Б.: Які твої плани в PinchukArtCentre? Як довго плануєш тут лишатись?

Б.Г.: Доки це буде викликом для мене (як, наприклад, зараз). Доки існуватиме ця неймовірна підтримка з боку нашого засновника та можливість конструктивно працювати з мистецьким контекстом тут. Моя робота ще не зроблена, я лише розпочинаю.

К.Б.: Коли ти озираєшся на ці 2 роки в інституції, чи бачиш певні зміни або ж особливі впливи, котрі ти приніс сюди?

Б.Г.: Я не можу взяти на себе цю заслугу, але переконаний, що потенціал команди надзвичайно зріс. По-друге, програма справді просунулася. Рівень наших експозицій дійсно високий, але не лише в цьому полягає моя робота. Як куратор ти можеш мати прекрасні ідеї, але якщо в тебе немає структури, немає команди, підтримки для їхнього втілення – то забудь про це. Мені видається важливим, що ми вкладаємо в українську команду і що ми є успішні.

К.Б.: Чи є щось, чого ти хотів би досягти в PinchukArtCentre і чого раніше не мав можливості зробити? Якісь плани? Мрії?

[довга пауза]

К.Б.: У тебе взагалі є мрії?

[сміється]

Б.Г.: Серйозні питання ставиш. Випробувати себе тут в PinchukArtCentre. Досягти успіху в залученні українських митців до міжнародного контексту. Допомагати українському контексту розвиватися. Побачити, як учасники “Кураторської платформи» зростають і займають важливі посади в арт-центрі. Продовжувати робити виставки високого рівня, оскільки це завжди виклик, завжди поштовх до наступного рівня.


Бйорн Гельдхоф, арт-менеджер в PinchukArtCentre (з листопада 2009 року). До того впродовж трьох років він працював з бельгійським художником Яном Фабром як координатор виставок. Також працював професором в консерваторії Кортрейку (Бельгія) та в Janus Magazine. Отримав ступінь магістра з історії мистецтва в Левенському католицькому університеті (Бельгія).

Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676