Освіта оглядання

© sanbartolome.frbarbe-gallФрансуаза Барб-Галь Софія Рябчук: Чому, на вашу думку, з дітьми треба розмовляти про мистецтво?

Франсуаза Барб-Галь: Світ, у якому ми живемо, це світ зображень – реклама, відеоігри, телебачення – діти безперервно занурені у цей світ. Тому важливо у дуже ранньому віці їх познайомити з творами, багатими на значення, у яких вони зможуть потрохи впізнавати походження візуальних механізмів, з котрими зустрічаються щодня (чому певного персонажа зображено в профіль чи анфас, або ж, - як освітлення може змінити значення зображення). Крім того, навіть у дуже малому віці діти мають чуття краси, грації, сили вираження, і це також спосіб розширити їхнє сприйняття речей. Що більше вони бачили зображень, то більше вони здатні будуть далі вибирати, на що хочуть дивитися.

С.Р.: Ви вважаєте, що малі діти здатні зрозуміти мистецький об‘єкт, а головне – запам‘ятати його?

Ф. Б.-Г.: Так, бо вони здатні бачити, дивитися на нього, і це стає дуже природнім – як перегляд мультфільму. Я думаю, дуже цікаво пояснювати дітям мистецькі твори у 4-5-річному віці. Вони можуть щось розглядати – декілька, буквально 1-3 картини – і бажано пояснити їм не ціле зображення, а тільки її ідею.

Наприклад, робота Пікассо «Жінка, яка плаче». Коли одному з моїх синів було 4 роки, я показувала у них на занятті 10-12 прикладів портретів. Розповіла їм про твір Пікассо своїми словами, мовляв, цю жінку зобразили такою, бо вона дуже страждала чи щось на кшталт того. У цей же день за вечерею у відповідь на питання чоловіка що саме я показувала дітям у школі, я почала перелічувати зображення і назвала цю картину «розбитим обличчям» Пікассо. А мій син сказав: «Ні, мамо. Ця жінка не була розбитою. Вона почувалася розбитою». Тож так, це можливо. Діти здатні розуміти мистецтво. Треба просто наблизити його до них. Інший приклад: коли у кімнаті безлад, і дитина не може знайти улюблені іграшки, або коли волосся заплуталось – це нагадує твори Поллока.

Так що п‘ятилітки – це цілком достатній вік, щоб описати мистецтво дитячими словами. Вони вже мають власні слова на вираження своїх почуттів.

Справді «історичне» пояснення можна давати дітям у віці 9-10 років. А після 10-и дуже легко пояснювати мистецтво, бо можна говорити про щоденне життя і картини як його складову – як, власне, про одне і те саме.

С.Р.: У чому особливість дитячого сприйняття мистецтва?

Ф. Б.-Г.: Я завжди наполягаю: мистецтво, картини, фотографії – їх творили не для істориків, їх творили для людей, щоб ті були здатні щось зрозуміти й відчути. Діти можуть відчувати дуже багато, розуміти дуже багато – чому ж не картину?

Мистецький об‘єкт – це простір, переповнений почуттями, значеннями, і дітям не важко їх усвідомлювати. Навпаки, я думаю, їм це цілком легко. Але ви можете допомогти їм, використовуючи ваші власні слова чи ваш життєвий досвід. Тож, як на мене, все залежить від способу розмови.

С.Р.: То яка принципова різниця між сприйняттям мистецтва дорослими людьми і дітьми – з Вашого досвіду?

Ф. Б.-Г.: Дуже часто перед творами у дорослих виникають запитання, які вони не наважуються поставити вголос, бо думають: «О, всі це знають, подумають, що я – ідіот». А діти не соромляться питати, тому діти – це голоси власних батьків. Коли діти і батьки разом, останні з‘ясовують, що їхні діти можуть щось помічати, пояснювати. Я проводила спільні лекції для батьків і дітей, було дуже мило. Я ставила питання, а коли одна з мам дала відповідь, її дитина сказала: «Мовчи, я хочу зрозуміти це сама».

Насправді, ця мама сама почувалася дитиною. Це означає, що вчитель має говорити про складні речі простими словами, але насамперед дуже чесно. Якщо пояснення інфантильне – воно не спрацює.

С.Р.: Чимало людей у ставленні до мистецтва покладаються на власний смак та інтуїцію, не вважаючи, що потребують у цій сфері певних знань. Яку роль для розуміння мистецтва грає навчання?

Ф. Б.-Г.: Навчання має фундаментальне значення: воно у всіх ситуаціях має нагадувати зв‘язку ключів – треба показувати дітям, що все це існує для них. Навіть якщо вони цим одразу не зацікавляться, вони мусять знати, що існує ця сфера, і вони завжди мають право і можливість у неї занурюватися. Мовляв, ці двері завжди для них відчинені. Що більше вони знатимуть, то витонченішим буде формуватися їхній смак. Та вроджене чуття є, по суті, найважливішим.

С.Р.: Французька преса пише, що Ви «рішуче повертаєтесь спиною до традиційного способу викладання історії мистецтва». Що таке «традиційний спосіб викладання» у французькій шкільній системі?

Ф. Б.-Г.: Це не зовсім так. Я сама була сформована цією системою і, особливо у Школі Лувру. Але треба розрізняти між освітою майбутніх істориків мистецтва й «освітою оглядання». Обидві можуть і мусили б на якомусь етапі перетинатися… Щоправда, передача академічного знання, що складає основу традиційної освіти, мені ніколи не видавалася самоціллю. Думаю, ці знання мають послугувати базою для справжніх взаємин з мистецтвом. Взаємин, які проходять через почуття, зв‘язок із пережитим досвідом. Історія мистецтва допомагає зрозуміти і сформулювати те, що ми відчуваємо перед твором. Я не маю на увазі, що треба обходитися без неї, але її варто віднести на інший план. Перед твором я завжди з увагою ставлюся до того, що тут може побачити глядач. Відштовхуючись від цієї бази, можна просуватися далі, підживляти й розширювати початкову точку відліку, крок за кроком занурюючись в історію чи теорію мистецтва.

Що ж до викладання мистецтва у середній школі – у Франції воно існує на зародковому рівні… Існує величезна відстань між теорією та практикою.

Насправді, це дисципліна, яку викладають дуже мало. Моя книга «Як говорити з дітьми про мистецтво» стала класикою для вчителів середніх шкіл у Франції, саме тому, що вони досить розгублені – міністерство освіти ще не готове вкладати кошти у підвищення їхньої кваліфікації.

С.Р.: Отже, принципова особливість у Вашому підході – максимальна увага до інтерпретації твору кожним окремим глядачем?

Ф. Б.-Г.: Можна просто сказати, що моя відправна точка – це погляд глядача, а не набуті у книжках знання, які повинні на початках залишатися на задньому плані.

С.Р.: Чи вважаєте Ви, що історію мистецтва треба вивчати паралельно з історією інших мистецтв одного періоду – літератури, танцю, кіно? 

Ф. Б.-Г.: Так, цей паралелізм є засадничим. Завжди багатшим є різностороннє, багатовекторне бачення. Різні дисципліни немов підсвітлюють одна одну. Це дозволяє зняти обмеження з польоту думки і мати чіткіше бачення певного періоду. До того ж, це дає можливість різностороннього підходу до мистецтва: хтось, кого мистецтво цікавить менше, прийде до нього через музику, або навпаки. Хтось інший завдяки картині відкриє для себе поезію. А хтось – вподобає барокову скульптуру завдяки історії опери. Це дивовижна нагода стимулювати діалог.

С.Р.: В українських школах багато уваги присвячується не історії мистецтва, а радше прикладним урокам малювання. Яка ситуація у Франції? Якою мірою ця практика є пізнавальною для дітей?

Ф. Б.-Г.: Прикладні заняття з мистецтва є у розкладі початкової та середньої шкіл. Але мушу сказати, що у цій сфері насправді вихователі в садочку (2-5 років) проводять найґрунтовнішу роботу – вони показують дітям усі можливі техніки малювання, привчають їх споглядати твори і заохочують висловлювати власну думку. Це великий шанс для дітей – стільки зернят, засіяних на ціле життя. А далі все трохи по-іншому. У середній школі прикладному мистецтву уже насправді не відводять жодної ролі.

С.Р.: Абстрактне мистецтво – більшість дорослих в Україні його не розуміють і не люблять. Чи здатні діти його зрозуміти?

Ф. Б.-Г.: Нам важко розуміти модерне мистецтво, оскільки ми знайомі з класичним. Чимало дорослих перед роботами, наприклад, Малевича почувається так, наче ошукані. Їм здається – це порожнє, безкорисне, навіть гидке… І у цьому полягає справжня вчительська робота. Найзворушливіші моменти у моїй роботі з дорослими ставалися тоді, коли людям спершу не подобалося мистецтво, але вони хотіли спробувати, якось його зрозуміти – і раптом вони пізнавали увесь задум. Я бачила, як такі люди плакали перед роботами Міро – величезним білим полотном, на якому лише одна лінія: це щось дуже неконтрольоване. Треба просто трохи часу, аби збагнути, що мистецтво завжди описує реальне життя. Як тільки ви це збагнете, все зміниться. Це спосіб мислення. І будьте певні, кожна картина має свою власну оповідь, історію – навіть славний «Чорний квадрат» Малевича.  

С.Р.: Як говорити з дітьми на теми насилля, про голе тіло, якого вони  часто дуже соромляться?

Ф. Б.-Г.: Все залежить від їхнього віку, а також від твору. Треба пам‘ятати, що більшість творів заперечують те, що показують. Здебільшого мотивом таких робіт і є мораль. А голе тіло можна пояснити контекстом: красою Венери, героїзмом античних воїнів, просто бідністю людей. Але вибір має залишатися прерогативою батьків, як кіно чи телебачення. Батьки були б здивовані, якби знали про все, що насправді бачать їхні діти. А останні часто набагато менше шоковані, ніж ми могли б очікувати. Вони мають цю природну здатність, яку, дорослішаючи, ми зазвичай ігноруємо. Тому найбільш засоромлено переважно почуваються батьки, а не діти.

С.Р.: Існують певні секрети викладання історії мистецтва?

Ф. Б.-Г.: Розуміти картину – це як розуміти мову: спершу чуєш звуки (приємні або ні), тоді впізнаєш у них слова. Завдання вчителя у тому, щоби це трапилося. Колись один чоловік після моєї лекції сказав дуже приємну річ: «Упродовж півтора години я почувався дитиною серед глухого лісу, а ви тримали мене за руку і ні разу не відпустили. Часом було непросто, гілки дряпали обличчя, та ви не відпускали. Хочу вас запитати: а вам гілки часом дряпають обличчя?».  І я відповіла: «Так, завжди».


Франсуаза Барб-Галь – французька мистецтвознавчиня, випускниця Сорбонни та Школи Лувру, викладач Школи Лувру, авторка книжок з історії мистецтва, перекладених багатьма мовами, засновниця мистецько-просвітницької організації CORETA. У лютому 2012 року на запрошення освітньої організації «Культурний Проект» та Французького інституту у Києві читала курс на тему «Як говорити з дітьми про мистецтво».

Спеціальна подяка Альоні Ковальовій за допомогу при підготовці інтерв‘ю.



Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676