Василь Цаголов: «Коли б не було Центру Сороса, мабуть, нічого б не було, або було із запізненням на 10 років»

© Вадим Фелик

12 травня у залах Національного художнього музею України відкриється передаукціонна виставка «ПРОСТО. МИСТЕЦТВО». Це перший в Україні проект, усі кошти з якого призначені на розвиток незалежного некомерційного сучасного мистецтва. Цей проект презентує три покоління українського сучасного мистецтва та відбудеться за сприяння й участі найбільшої мистецької інституції країни – Національного художнього музею. Організатором проекту та розпорядником коштів виступає Фундація Центр Сучасного Мистецтва – єдина українська некомерційна мистецька інституція з 15-річним досвідом. «ПРОСТО. МИСТЕЦТВО» відбувається завдяки 67 ключовим українським художникам, які передали свої твори для аукціону. Спеціальна експертна рада із мистецтвознавців, критиків, кураторів і музейників відібрала до колекції 80 творів. 

KORYDOR презентує серію інтерв’ю художниці Алевтини Кахідзе із художниками, котрі взяли участь у проекті  «ПРОСТО. МИСТЕЦТВО»: Жанною Кадировою, Владою Ралко, Василем Цаголовим та Тіберієм Сільваші.

"Чи є необхідність в центрах сучасного мистецтва? Не в музеях чи галереях, а в центрах сучасного мистецтва?" З цим питанням я прийшла до Жанни Кадирової, Василя Цаголова, Влади Ралко та Тіберія Сільваші. 
І моя відповідь така: мистецтво в ХХІ столітті не може розвиватися без центрів сучасного мистецтва. На мій погляд, центри сучасного мистецтва за своєю місією перш за все зацікавлені в самому створенні мистецтва. В музеї мистецтво консервується, в галереї мистецтво демонструється особливим чином, а в центрах сучасного мистецтва - мистецтво розташоване у самому центрі. Мистецтво в центрах сучасного мистецтва може бути експериментальним, непотрібним, слабким, новим… Центри сучасного мистецтва – найлюдяніші інституції у стосунку до художників та найнеупередженіші щодо самого мистецтва.

Алевтина Кахідзе: А Ви знаєте, що 25 квітня 2010 року в Фундації Центр Сучасного Мистецтва в рамках проекту Яніни Пруденко «КРИВІ ДЗЕРКАЛА: Історія українського медіа мистецтва в словах і рухомих картинках» показували Вашу відео роботу «Молочні сосиски»?

Василь Цаголов: Я там не був. Це стара робота.. Хороша робота… Домашнє відео 94го року.

А.К.: 94-го! Правильно.

В.Ц.: Я з таким кайфом цю роботу зробив. Кожного дня зйомок щось писав, сюжет, звісно, в мене в голові був, усе зняли днів за десять. Хотілося зробити пародії на який-небудь трилер, хоча там і мої власні знахідки є – симпатично вийшло. А ось від тусовки – ніякої реакції після перегляду в київській галереї «Бланк Арт»: а що це, мовляв, таке?

А.К.: Тобто віддачі не було?

В.Ц.: Навіть від тих, кого у нас високочолими вважають.

А.К.: А як так сталося, що ця робота у 1999 році потрапила у Стокгольм, на виставку "After the Wall: art and culture in post-Communist Europe"?

В.Ц.: Приїздить куратор Девід Еліот, йому показують роботи художників. Ця робота йому дуже сподобалося. Він узяв її на виставку. А коли я приїхав туди на відкриття, я був вражений. Адже з його боку це не була люб’язність, видно було, що йому ця робота насправді дуже подобається. Він постійно смикав інших міжнародних кураторів, щоб і вони подивилися.

А.К.: Я жила в Стокгольмі 5-6 місяців і…

В.Ц.: Що, саме в цей час?

А.К.: Ні, в той час я ще не займалася мистецтвом. Я була там пізніше, у резиденції. І, здавалося б, стільки часу минуло, а мені там, у Стокгольмі, чимало людей говорило про ту виставку, як про значну та важливу подію.

В.Ц.: От із неї в мене все й почалося…

А.К.: Тоді я задам те найголовніше питання, з яким я прийшла. Ви вже почали відповідати на нього, погоджуючись на це інтерв’ю. Ось моє питання: а чи є необхідність в центрах сучасного мистецтва (не музеях і не галереях), а сааме центрах сучасного мистецтва? Ви не замислюючись відповіли, що це – очевидно! Тоді моє наступне питання: чому?

В.Ц.: Я, чесно кажучи, не уявляю, що було б, якби не було центру Сороса. І це не вдячність при нагоді й не компліменти. Просто уявіть ситуацію, якщо Ви можете її уявити: початок 90х, повна дупа, все по талонах, в магазинах нічого немає, в головах і душах можете уявити що в людей відбувалося. І кому це мистецтво – в комерційному чи не комерційному сенсі – було потрібне? І ось ми – художники, такі виродки! Якщо б не було цього Центру, я собі не уявляю… Мабуть, нічого б не було, чи було, але з запізненням на 10 років.

А.К.: А ось цікаво, молоді критики нині допускають таку думку, що роль центра Сороса не така вже й значна! Що не так важлива та місія імпортувати міжнародний контекст сюди для того, щоби почався рух, про який Ви говорите.

В.Ц.: Я скажу так: в Москві щось було, але в нас же нічого не відбувалося в 90-х. Тобто ті, хто вважають, що у нас все б було й без Центру Сороса – помиляються. Важливо, що центр Сороса був місцем, де ми тусувалися, в будь-який час можна було зайти просто каву попити. Хоча й не в каві справа. 

А.К.: Важливо, щоб було місце, куди можна зайти?

В.Ц.: Так. Важливо було! А зараз, скажімо, ці функції на іншому рівні виконує цей ПінчукАртЦентр.

А.К.: Але там кави не дають художниками.

В.Ц.: Ну так, звісно, тут такого панібратства немає. 

А.К.: Але ж Вам те місце й та атмосфера подобалася, правда ж?

В.Ц.: Тоді так.

А.К.: А тепер?

В.Ц.: Я вже не в тому віці, мені вже потрібна не та кава. Жартую! Але функції все ж тут є: і просвітницькі, і конкурси тут є.

А.К.: А знаєте, скільки критики цієї просвітницької функції?

В.Ц.: Що іноземців привозять?

А.К.: Ні, не в цьому справа. Що дискусії, котрі тут проходять, значною мірою формальні й не відповідають потребам українців. Ось така є критика!

В.Ц.: Це провінційні шпильки. Чому? Що в нас є натомість? Ну, це завжди так було – тут хорошим ніколи не будеш.

А.К.: Не можу не повернутися до того, що Ви говорите, що центр Сороса тоді для Вас був таким місцем для зустріч і що, в певному розумінні, тепер ПінчукАртЦентр заміняє той центр Сороса.

В.Ц.: Лише зовні.

А.К.: А якщо уявити зараз усіх молодих художників, нині їх більше, ніж вас тоді було.

В.Ц.: Більше за кількістю, більше освічених, можливо, серед них є розумніші від нас – я не заперечую.

А.К.: До речі, цікаво, що розум – це критерій для художника.

В.Ц.: Принаймні я не буду заперечувати можливість того, що є розумніші нас. Але я поки що не бачу.

А.К.: Справді?

В.Ц.: Розумніші  - можливо, але талановитіші – ні.

А.К.: А що значить – талановитіші?

В.Ц.: Я маю на увазі безпосередній зв'язок із візуальною практико (не тексти і не теорія). Тут я бачу проблеми.

А.К.: Тоді, можливо, переключимо увагу на Ваш проект, котрий зараз показується (проект Василя Цаголова, який демонструвався у ПАЦ у час цієї розмови)? Я ось про що хотіла запитати: давним-давно бачила Вашу роботу, яку показували на виставці Come-In у 2003 році в ЦСМі при НаУКМА. Пам’ятаєте?

В.Ц.: То була інсталяція – телевізійна студія і плакат телевізійний задник імітував.

А.К.: А можна я розкажу про цю Вашу роботу?

В.Ц.:  Це була важлива робота.

А.К.: Плакат із зображенням висів на стіні, а поряд в телевізорі було це ж зображення з плакату. І ось що цікаво. Якщо уявити, що ви дивитеся лише в телевізор – неможливо зрозуміти: це зображення потрапило туди з плакату чи було знято безпосередньо на природі? І ось якщо взяти той Ваш погляд, показаний в тій давній роботі так ясно і просто, й перемістити (це знання) на цей проект, котрий тепер демонструється в ПінчукАртЦентрі. Ви помітили цей зв'язок?

В.Ц.: Я не те, що помітив зв'язок – я цим займаюся кілька років: все моє бачення та мислення побудоване на понятті трансляції, пов’язаної з телебаченням та медіа в цілому.

А.К.: Тоді дозволю собі сказати, що та давня робота пояснює, як конструюються страхи та фобії.  

В.Ц.: Так, це одна з ключових робіт проекту «Тверде телебачення» - про своєрідну роль телевізійної студії. Це місце, тобто студія, визначає, що є, а чого немає. Розумієш? Вся реальність – це сміття. Її немає, якщо вона не потрапить в реальність «справжню» - телевізійну. І ця робота, про яку Ви говорите, певною мірою програмна.

А.К.: Мені прикро, що цю роботу не побачать люди, котрі приходять в ПАЦ. Погодьтеся, це абсолютно нова аудиторія, відмінна від тої, котра в центр Сороса приходила, і бачать ось лише цей Ваш новий проект, котрий я вважаю, вийшов із тої давнішої роботи.

В.Ц.: Можна й так сказати, зв'язок певний є, але вони пов’язані не тільки лінійно…

А.К.: Але все ж в тій роботі є той початок, де Ви розповідаєте, як все (трансляція, телебачення, медіа) влаштовані, а в цьому новому проекті вже іронізуєте.

В.Ц.:  В тій роботі не було іронії! За великим рахунком, це була холодна теоретична робота, такий собі лікбез.

А.К.: Абсолютно. І мені здається, можна було цю роботу теж показати тут, у ПАЦі. Не було такого бажання?

В.Ц.: Час від часу хтось дістає старе, але в цьому я бачу проблему. Я не хочу порпатися у минулому. Що ми все про минуле? Можливо, краще  зробити щось, що буде через 20 років.

А.К.: Тобто Вам це нецікаво?

В.Ц.: Мені нецікаво. Мене нудить від минулого.

А.К.: Тоді хтось, можливо, повинен показати ці роботи, возитися з ними, якщо є віра в них. А Вам тільки залишається бути щедрим.

В.М.: Якщо...


Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676