Жанна Кадирова: «Дивовижно, що ЦСМ досі існує – це унікально»

zhanna kadyrova
12 травня у залах Національного художнього музею України відкриється передаукціонна виставка «ПРОСТО. МИСТЕЦТВО». Це перший в Україні проект, усі кошти з якого призначені на розвиток незалежного некомерційного сучасного мистецтва. Цей проект презентує три покоління українського сучасного мистецтва та відбудеться за сприяння й участі найбільшої мистецької інституції країни – Національного художнього музею. Організатором проекту та розпорядником коштів виступає Фундація Центр Сучасного Мистецтва – єдина українська некомерційна мистецька інституція з 15-річним досвідом. «ПРОСТО. МИСТЕЦТВО» відбувається завдяки 67 ключовим українським художникам, які передали свої твори для аукціону. Спеціальна експертна рада із мистецтвознавців, критиків, кураторів і музейників відібрала до колекції 80 творів. 

KORYDOR презентує серію інтерв’ю художниці Алевтини Кахідзе із художниками, котрі взяли участь у проекті  «ПРОСТО. МИСТЕЦТВО»: Жанною Кадировою, Василем Цаголовим, Владою Ралко та Тіберієм Сільваші.

"Чи є необхідність в центрах сучасного мистецтва? Не в музеях чи галереях, а в центрах сучасного мистецтва?" Перш ніж я прийшла з таким питанням до Жанни Кадирової, Василя Цаголова, Влади Ралко та Тіберія Сільваші, я мала відповісти на нього сама. 
І моя відповідь така: мистецтво в ХХІ столітті не може розвиватися без центрів сучасного мистецтва. На мій погляд, центри сучасного мистецтва за своєю місією перш за все зацікавлені в самому створенні мистецтва. В музеї мистецтво консервується, в галереї мистецтво демонструється особливим чином, а в центрах сучасного мистецтва - мистецтво розташоване у самому центрі. Мистецтво в центрах сучасного мистецтва може бути експериментальним, непотрібним, слабким, новим… Центри сучасного мистецтва – найлюдяніші інституції у стосунку до художників та найнеупередженіші щодо самого мистецтва.
Алевтина Кахідзе: Чи є необхідність в центрах сучасного мистецтва (не музеях, не галереях), а саме в центрах сучасного мистецтва? В центрах, котрі покладали би на себе певні функції, освітню в тому числі, причому не лише щодо аудиторії, але й щодо художників, були б експертами в низці питань про сучасне мистецтво?
Жанна Кадирова: Як усі ми взагалі з’явилися в нинішньому мистецтві? ЦСМ був нашим становленням. Так історично склалося, що в 2004 році під час Помаранчевої революції ми прийшли в ЦСМ за драбиною, щоби розвішати плакати на вулиці.
Познайомившись із нами, Юрій Онух запропонував простір центру для відкритої майстерні. Інституційну підтримку не порівняти з жодною галереєю, адже комерційні галереї завжди мають на меті власну вигоду. А тут було рішення правління центру чи Юрія Онуха, директора. У нас з’явилася можливість спробувати зробити щось усі разом. Просто спробувати. За три тижні нашою майстернею скористалися близько 50 художників. Згодом групі Р.Е.П. із 20 основних учасників запропонували річну резиденцію.
За контрактом у нас було кілька виставок й одна відкрита майстерня влітку. Я не уявляю ніякої іншої ситуації, котра могла б об’єднати таких різних художників. І ось що цікаво: щойно закінчилася та резиденція в ЦСМі, Р.Е.П. одразу перетворилась у групу з шести чоловік, якою вона є зараз. А всі інші розбіглися… Але й по закінченні резиденції зв’язок із центром зберігався. Я користувалася приміщенням і технікою, вже коли не співпрацювала за контрактом. Завжди знала, що можу щось позичити в ЦСМ для проекту. І це має велике значення якраз для молодих художників. Певна річ, центри потрібні. На нашій конкретній ситуації, той поштовх відбувся якраз з боку ЦСМ. Все було б інакше, якби не центр, ось такі справи.
А.К.: Я б теж не «з’явилася», якби не ЦСМ. Або все було б інакше. Якщо переглянути моє СV з 2002 року, то моя присутність в Україні як художниці – це виставки тільки там, в ЦСМ! Мій перший проект відбувся в ЦСМ, та що й говорити, найперші уроки: що таке простір, як він взаємодіє з аудиторією – все це я там проходила. Я тоді винаймала житло, тому давала поштову адресу ЦСМ для того, щоби моя кореспонденція мене все ж таки знаходила. ЦСМ для багатьох був чимось більшим. Моя перша поява в київських галереях почалася з того, що ви запросили мене як куратори виставки «Нова Українська мова» та «Транзит» у галереї «Карась» у 2008 році. Це були виставки колективного висловлювання на певну тему. Це та енергія, про яку ми говоримо, – спробувати попрацювати разом. Але нині часи змінилися, і ЦСМ вже не може прийняти групу з п’ятдесяти чоловік на рік для відкритої майстерні. Що ти думаєш про сьогоднішній центр, котрий і назву має іншу – Фундація Центр Сучасного Мистецтва? 
Ж.К.: Все одно: те, що зараз ФЦСМ влаштовує дискусії, збирає бібліотеку та займається відоархівом – це все освітня функція, і тільки щодо художників, але й щодо аудиторії загалом. Головне, що це не комерційна інституція, і вона ставить планку для комерційних галерей, як це і було з ЦСМ. Шкода, що зараз немає можливості робити повноцінні виставки. А в ПАЦ – своя концепція: приватний центр є приватний центр. В колишньому ЦСМі що було класно: там відбувалися виставки високого рівня, котрі не ставили собі завдання розважати публіку дорогими атракціонами…
А.К.: Як поясниш: що ж сталося, що ФЦСМ опинився в такому скрутному фінансовому становищі?
Ж.К.: Потрібно якось постаратися це виправити. Думаю, є люди в Україні, котрі мають можливість підтримати цю інституцію і розуміють її важливість. Дивовижно, що цей центр досі існує – це унікально. Центри Сороса по всій Східній Європі щезли, щойно припинилися вливання. 
 
А.К.: У деяких місцях вони стали державними. Наприклад, Центр сучасного мистецтва «Замок Уяздовський» у Варшаві із Центру Сороса став державною інституцією, а зараз там працює штат зі ста чоловік.
Ж.К.: А в нас на голому ентузіазмі центр продовжує існувати й робить стільки корисного. Це дивовижно й заслуговує якоїсь підтримки.
А.К.: Нашої держави? 
Ж.К.: Хотілося б сподіватися. Тим паче, що в Україні я тільки починаю самостійну діяльність без московської галереї «Ріджина». Чому, скажімо, мене не влаштовує ексклюзив, співробітництво лише з однією комерційною галереєю? Галерею взагалі не цікавлять непрестижні виставки, а мені цікаві експерименти, я по-інакшому не бачу свого розвитку, тому ми не співпрацюємо, як раніше. 
А.К.: Категоричність – поведінка саме цього галериста чи це зазвичай так, якщо працювати з галереєю?
Ж.К.: Це стара галерея зі своїми принципами, і я не знаю, як в інших, можливо, в інших поняття ексклюзива відрізняється. Ситуація в Україні швидко змінюється, почав розвиватися ринок, з’явилося чимало галерей, і я можу не думати про те, на що мені купити матеріалів…
А.К.: А я от чула таку думку, що галереї раніше були інші? Що вони брали на себе частину функцію центрів сучасного мистецтва?
Ж.К.: Та скільки було тих галерей! Важливо, щоби центри задавали рівень… Адже завдання галереї – показати, продати, усі свої затрати покрити. А центр може показати найсвіжіше, що ніхто не купить, але згодом це дасть поштовх тим самим галереям. А вони – як не крути – все одно намагаються догодити смакам клієнтів, а в центрах експерти свій смак і досвід транслюють на публіку, на художників, на всіх.


Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676