Наталя Жеваго: «Мрію про величезний арт-центр, у якому все тільки про освіту і про мистецтво»


Ідея Культурного Проекту виникла два роки тому в Наталі Жеваго. Минув час – й ідея виокремилася в цілком конкретний освітній проект.

Культурний Проект цікавий з багатьох причин. По-перше, це приватна ініціатива, яка фактично працює на користь громади, компенсуючи «білі плями» на мапі мистецької освіти. По-друге,  це перша подібна організація в цій сфері й на сьогодні – єдина. По-третє, це проект, котрий справді має перспективи й великий попит у людей різного віку, статусу та статку.

Сьогодні, 9 березня, Культурний Проект розпочинає курс лекцій із вільним відвідуванням «Сучасне мистецтво в питаннях і відповідях», відео якого буде доступне також на KORYDORі. Про здобутки, успіхи та невдачі, а також про плани на майбутнє ми запитали в засновниці Культурного Проекту Наталі Жеваго.

Про здобутки, успіхи та невдачі, а також про плани на майбутнє ми запитали в засновниці Культурного Проекту Наталі Жеваго.

Ж.О.: Наталю, Ви ж за освітою – архітектор, а тепер займаєтесь зовсім неархітектурними справами. Чому?

Н.Ж.: Колись мені видалось, що архітектура прекрасно поєднує мої здібності: інтерес до математики і до малювання. Насправді, це прекрасна освіта, цікава й різнобічна, але я погоджуюся з тими викладачами, які стверджували, що архітектор – це не жіноча професія. Творчість має в собі жіночу й чоловічу якість. Жіноче – коли ти довго думаєш, виношуєш. Але щоб реалізувати – треба мати серйозні чоловічі якості. Архітектор відповідальний за втілення свого проекту. Саме тому я і не стала архітектором, в мені переважила безвідповідальність [сміється]. 

Ще коли я навчалась, у мене було хобі – фотографія. Я почала себе позиціонувати як художник, мій інструмент – фотоапарат. Мені надзвичайно подобався технічний бік справи: об’єктиви, камери, освітлювальні прилади. Я зробила фотовиставку «Сентиментальний портрет». Чотири місяці працювала над проектом, одинадцять сімей брало в ньому участь. У мене тоді якраз народилися діти, я жила з мамою. Три покоління разом – це так цікаво, це такі конфліктні ролі. Цей проект повністю дав мені відповіді на всі мої запитання.

Я реалізувала свої амбіції художника. Але насправді це була творчість. І вона не мала ніякого стосунку до мистецтва. Творчість і мистецтво – це трохи різні речі.

Зрештою я вирішила розібратися, що ж таке мистецтво й отримати відповідну освіту. Це можна було зробити лише в Національній академії образотворчого мистецтва й архітектури. Я заочно вступила до мистецтвознавчого факультету Академії. Але згодом розуміла, що я вже доросла і просто втрачаю час. Те, що мені по-справжньому цікаве, те, чого не знаю, воно буде десь там далі. А, можливо, й не буде. Тому вирішила займатися самоосвітою. 

Ж.О.: То саме через бажання самоосвіти виникла ідея Культурного Проекту?

Н.Ж.: Почалося все з того, що одного літа я поїхала до Москви. Подруга запросила мене на лекцію про Сергія Дягілєва. Це було таке прекрасне місце, комфортні умови. В перерві лекції грала чудова музика. Я була в захопленні. Я підійшла до організаторки події, похвалила її та сказала, що я з Києва й у нас, на жаль, такого немає. Вона здивувалася: «Як нема? Давайте зробимо так, щоб було». Познайомила мене з Дмітрієм Гутовим і сказала, що він прекрасний лектор. І це насправді велике щастя, що саме з Гутова фактично почався Культурний Проект 2009 року. Саме тоді й стався мій поворот до сучасного мистецтва. Ця сфера завжди мене цікавила, але було лячно, що я некомпетентна. В мене було багато таких упереджень, але Гутов позбавив мене їх дуже швидко. 
Думаю, доля була прихильна до мене: я вибрала правильне місце – ЦСМ, який тоді знаходився у Києво-Могилянській академії. І завдяки реакції на прізвище Гутова тих, хто потрапив на лекції, я зрозуміла, скільки людей насправді цікавиться сучасним мистецтвом. Я зрозуміла, що це саме те, для чого мені не шкода ні сил, ні часу, ні грошей.

Ж.О.: Мені видається, що за два роки існування Культурний Проект дуже сильно змінився.

Н.Ж.: Так. На початку в мене не було жодного помічника. Перша людина, яка мені допомагала й стала директором Культурного Проекту – це була Аліна Зазимко (зараз Єрмолова), яка прийшла з «Ейдосу». Вона була моїм однодумцем цілий рік. Ми удвох робили цю справу. 
Другий етап – дуже важливий і серйозний для мене – коли Аліна пішла (до «Ізоляції»). Вже було щось створено завдяки нашій співпраці. І мені довелося повірити в те, що цей проект можна робити й з іншими людьми. Взагалі, тоді я вперше зрозуміла, що Культурний Проект існує вже як щось автономне та життєздатне. Навіть на моє місце може прийти інша людина, але Культурний Проект буде існувати.

Ж.О.: Які події були найважливіші для Проекту?

Н.Ж.: Надзвичайно важливою подією став приїзд Пітера Гріневея. Культурний Проект запросили як партнера. І ця подія супроводжувалась низкою технічних проблем і негараздів… Я взагалі вважаю, що це причина, чому Культурний Проект існує сьогодні. Бо тоді я зрозуміла, що не можу в цій жахливій ситуації, просто відступитись, злякатися й відмовитися йти далі. 
Це був фундаментальний досвід. Я зрозуміла: те, що я роблю – це не тільки шлях приємних розмов, а реальна, якісна технічна робота, яка може в силу певних об’єктивних причин вийти не такою, як хотілося б.

Ж.О.: Якою Ви бачили свою цільову аудиторію на початку і якою вона зрештою виявилася?

Н.Ж.: Культурний Проект має два напрями. Один - це лекції з мистецтва, систематизовані, інформаційні, відвідування яких відбувається за абонементом. Другий – авторські курси лекцій з вільним відвідуванням. І в кожного напряму – зовсім різні цільові аудиторії. На платні лекції ходить та аудиторія, яка прагне концентрованої, якісної інформації, а також певного ступеню комфорту: кава-брейк, додаткові матеріали, турбота. Це інший формат. У безкоштовних курсів аудиторія молодша, що мені здається природнім.

Але дивна річ: ті люди, яких я уявляла потенційною цільовою аудиторією, коли створювала КП, і які підтримуючи мене, казали «Так, ми підемо! Яку хорошу справу ти робиш!», - вони, власне, не прийшли на курси. Але прийшло багато інших людей, і вони ходять упродовж року. Як на мене, цілий рік ходити на курси з історії мистецтва – це справді серйозне рішення. 
Наступного року ми плануємо зробити коротші курси зі щільнішим розкладом. Мені здається, людям, яким це необхідно, так буде простіше визначитись. 

Ж.О.: Фактично Культурний Проект сьогодні надає всю ту інформацію, якої так бракує академічній освіті в царині мистецтва. То чи можна розглядати Культурний Проект як певну альтернативу навчанню в Академії?

Н.Ж.: Ні. По-перше, ми не даємо ніякого диплому. Адже це важлива частина офіційної освіти – отримати певний статус. По-друге, в Академії чи іншій подібній інституції вчать працювати з інформацією, аналізувати її. У нас немає такої задачі. Ми навіть не намагаємося навчити людей думати про мистецтво. Ми надаємо інформацію – ви з нею можете робити те, що вам потрібно. 
Однак я б сказала, що у нас краще, ніж в Академії [сміється]. Справді. Бо можна за короткий час отримати інформацію від людей, які справді вміють її доносити, можна поставити їм питання, які справді цікавлять. Вони не перепрограмують тебе своєю точкою зору. І мені здається, це класно. Тим паче ми робимо це для дорослих людей. Можливо, для молодих важливо, щоби їх вела харизматична людина крізь світ теорій. Але до нас приходять люди зі своїм поглядом. Тому ми лише надаємо їм інформацію – якісну, зручну.

Ж.О.: Маєте глобальні плани на майбутнє?

Н.Ж.: Два роки - це ще зовсім юний вік для серйозної організації. І навіть за цей час Культурний Проект  якось сам окреслив власну місію. Я спершу думала: «Яка громадська організація? Ніколи!». Але зараз розумію, що Культурний Проект повинен бути громадською організацією. Як кажуть, «выбрав путь не рассуждай о цели, дорога выведет сама». І коли ми зробимо ще кілька кроків уперед, звідти відкриються ще інші горизонти. Тоді й плани будуть інші.

Що мені справді хотілося б – це мати простір для Культурного Проекту. Щоб це був величезний арт-центр, в якому все тільки про освіту і про мистецтво.


Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676