"Місто - це машина часу"

203479506 1280 Йорд ден Голландер – архітектор і автор фільмів, який у своїй діяльності намагається поєднувати ці дві сфери. У 1990 році він заснував у Роттердамі перший у світі фестиваль архітектурного кіно AFFR, який успішно проходить і сьогодні. Цього року він є куратором фестивалю архітектурного кіно під час Пекінського тижня дизайну. До України Йорд приїхав на архітектурний фестиваль CANactions, де виступив як лектор і тренер воркшопу на тему ревіталізації Телички. СВІТЛАНА ІЛЬЧЕНКО розпитала його про те, як відрізнити архітектурне кіно від не-архітектурного, про філософію кінофестивалю та вплив цієї події на місто Роттердам.

Світлана Ільченко: AFFR називають найбільшим у світі фестивалем архітектурних фільмів і водночас невеликою, камерною подією. Чи є тут якась суперечність?

Йорд ден Голландер: Жодної суперечності. Фестиваль архітектурного кіно у Роттердамі – найбільший у світі, він таки дійсно немаленький. Коли у 1990 році ми почали, це була перша у світі спроба об’єднати архітектуру та кіно. Ми були переконані, що ці дві дисципліни здатні збагатити одна одну. Процес створення фільму в чомусь подібний до процесу проектування. Більше того, у фільмі є ще й можливість показати, що ховається за фасадом архітектури, тобто соціальний аспект міста. І протягом останніх п’ятнадцяти років ідею такого поєднання визнали в різних країнах. Так що ми були першими, а потім допомагали організовувати подібні фестивалі у Варшаві, Москві, Будапешті.

До нас приходять з питаннями: як нам організувати фестиваль архітектурних фільмів? Чи не могли б ви нам допомогти? Ми заснували фестивалі також у Нью-Йорку, Чикаго, столиці Чилі – Сантьяго. Наступного року робитимемо фестиваль під час Тижня дизайну в Пекіні. Так що фестиваль великий у сфері архітектури, але не серед кінофестивалів взагалі, які притягують сотні тисяч людей. Ми маємо тільки 50 тисяч. Зате охоплюємо стовідсотково нашу, зацікавлену аудиторію.

С.І.: Чи ідея фестивалю трансформувалася від моменту заснування у 1990 році?

Й.Г.: На початку ми усвідомлювали, що не повинні лише показувати фільми. Треба організовувати покази у місті, щоб люди розуміли: архітектура – це не значить лише споглядати, ділитися красою. Це також щось, що стоїть поза проектуванням, це інтенції архітекторів. Архітектура пов’язана з містом. Ми обирали для показів майданчики на складних територіях, які були у стані трансформації. Так, минулого року фестиваль проходив на постіндустріальній території. Дебати, екскурсії також є частиною фестивалю. Ми робимо кінопокази на дахах, тож глядачі можуть мати ширококутний погляд на місто. І ми намагаємося пов’язати зміст фільмів із темами, важливими для міста в цей момент. Якщо говоримо про парки, про відкриті міські простори, то намагаємося організувати покази у парках та на площах. Щороку ми маємо спеціальну тему, яка стосується актуальних архітектурних тем. Наприклад, повторного використання матеріалів, сталого розвитку. А цього року темою була "Машина часу".

С.І.: Це машина часу в минуле чи в майбутнє?

Й.Г.: В обидва напрямки, звісно. Місто – це машина часу, нас оточують репрезентації минулого. Тут і споруди ХІХ сторіччя, і попередніх, що репрезентують спільноти і політику того часу, це ж відбито в архітектурі. У Києві є архітектура, що бере початок у радянську епоху – ця епоха відображена у бруталістській бетонній архітектурі, деколи дуже гарній. У місті ви постійно усвідомлюєте плинність часу. Це все присутнє в архітектурі, а також в організації міста.
Нідерланди пройшли через нищівну фінансову кризу, коли всі будівництва були зупинені, ми не могли їх профінансувати взагалі. І всі зрозуміли, що треба використовувати знову ті споруди, що вже є, можливо, в інший спосіб. Так ми прийшли до теми “Машина часу”.

С.І.: А яким чином ми можемо зауважити риси майбутнього у місті?

Й.Г.: Відомо: те, що не було збудоване, не може бути показане. Але ось ми бачимо якусь надмірну активність у місті, яку переживає Україна в пострадянську епоху, цей капіталістичний світ, який прагне перевершити сам себе, в якому люди намагаються боротися. Так би мовити, місто, вільні простори у ньому стали полем бою – я говорю про ті ж кіоски. Люди заробляють гроші на площах, вулицях, скрізь, де це можливо. Це знак того, що індивідуальна сила шукає способу себе виразити. Я би сказав, що це призведе до нової організації громадського середовища, і ці сили треба впорядкувати. У Києві є така потреба у кращій організації середовища, а також потреба у терасах, просторах, де ви можете зустрітися і так далі.

Якщо ви поїдете на Лівий берег, то побачите, що всі ці сучасні проекти житлового будівництва, багатоквартирні вежі – вони всі подібні, і доволі байдужі до того, що відбувається на першому поверсі. Мені здається, невдовзі виникне усвідомлення, що цей простір потрібно якось впорядкувати. Люди забули, як організовувати публічний простір. І зараз на Лівому березі створюються торгівельні моли. А вони вбивають місто. Я очікую зміну менталітету стосовно міста, що в недалекому майбутньому люди скажуть: це наше місто. Не девелоперів, не політиків, а наше, і як нам жити – вирішуємо ми. І тоді ми створимо чудові міста.

С.І.: Ви торкаєтеся цієї теми на своєму фестивалі?

Й.Г.: Так, це постійні дебати, що ми ведемо на цю тему. В Голландії суспільство надзвичайно відкрите, і я думаю, 100 % людей знають, що місто – їхнє. Що місто дуже щедре. І зазвичай маленькі ініціативи знизу стимулюються міською владою. Але завжди можна щось вдосконалювати, так що ми маємо усвідомлювати, що перебуваємо у спільноті. Тож не треба ховатися за дверима, доки політики не зроблять щось. Відкрийте свої двері. Тому що публічний простір – це додаткові двері до вашого будинку. Тут ви зустрічаєте друзів. Я думаю, це буде питанням для наступного покоління. І буде доведене, що місто – найкращий біотоп, де ми можемо жити. Місто може виробляти енергію, їжу – зараз воно їх лише споживає. Місто може бути дуже чистим, здоровим, але сьогодні люди все ще використовують машини, чимало енергії вдома. Але я переконаний, що через 50 років міста творитимуть краще середовище для дитячих ігор. Люди зрозуміють, що використання автомобілів, скутерів – це марна трата енергії. Потреби в пересуванні можуть бути вирішені іншими транспортними засобами. Ми зрозуміємо, що місто – це частина природи, і воно може бути кращим.

Все, що ми створюємо – це природа, бо ми є природою. Звісно, деколи ми створюємо багато безладу довкола себе. Але ж нескінченно так не може тривати. У ХІХ столітті виявилося, що у місті є більше обміну думками, соціального обміну. В цьому сенсі місто надзвичайно зручне для людського життя. Людство було створене у містах.

С.І.: Який вплив події фестивалю мають на місто Роттердам?

Й.Г.: Фестиваль має величезний вплив не лише на локальному рівні Роттердама, але в цілій Європі. Ми маємо відкритий архів, так що кожен може скористатися зі знання, зібраного нами. Ми підвищуємо обізнаність серед молодих режисерів. Для мене завжди було важливим, щоб ці режисери мали середовище для обміну ідеями. Ми працюємо у вузькій, з певного погляду, ніші: фільми та архітектура – це не великі голлівудські фільми. Але є талановиті режисери, які цікавляться питаннями урбаністики. Так що ми даємо їм платформу в Нью-Йорку, Чикаго, Будапешті тощо. Вони можуть фінансувати свої фільми, тому що ми для них створюємо аудиторію. Ми можемо показати таке розмаїття ідей, які не можна було б побачити на жодному іншому фестивалі. Ми також виступаємо як куратори на деяких фестивалях й допомагаємо з дистрибуцією, веземо туди набір фільмів.

С.І.: Як вибираються фільми для фестивалю?

Й.Г.: Наприклад, зараз ми працюємо з Пекіном. Вони думали, як можна таку подію організувати і який може бути контент. Я запитав: які питання на часі в Китаї? У цій країні архітектори, урбаністи мають справу із специфічною урбанізацією сучасного Китаю, неймовірно швидким зростанням міст, руйнуванням історичного спадку. Звісно, вони стикаються і з глобальними проблемами, такими як забруднення середовища. І ми стали думати, як ми можемо організувати фестиваль довкола цих тем. Бо кіно – це фантастичний виражальний засіб. Буває, коли архітектори чи урбаністи говорять, стає страшенно нудно. Вони думають, що це цікаво, і теми справді можуть бути важливими, але слова не досягають аудиторії. Тоді як фільмам легше достукатися до глядача. У фільмі ви маєте подати меседж у захопливій формі. Бо не лише зміст важливий, але й форма також. Ти можеш привабити людей гарною історією, а пізніше вони зрозуміють, що в ній також є щось, окрім розважальності.

С.І.: Якби вас попросили дати визначення архітектурного фільму?

Й.Г.: Я наведу такий приклад. Ми якось показували два порнофільми з 70-х років. Люди думають, що архітектура – це архітектура, але архітектура насправді – це все. Навіть у порнофільмах 70-х ви можете побачити, як організоване суспільство. Звісно, у порнофільмі постійно маємо крупніші й крупніші плани, тоді як архітектори навпаки хочуть дальні плані, щоб показати середовище. Я хочу сказати, що будь-який фільм може бути архітектурним. Потрібно показати ставлення Не потрібно показувати людей до середовища, а не будинок. Ось що важливе. І так архітектура стає менш подібною на застиглий образ.

С.І. Якою є аудиторія фестивалю? Чи маєте, скажімо, спеціальні кінопокази для дітей?

Й.Г.: Діти зазвичай хочуть не дивитися, а робити, гратися. Якщо робити щось для дітей, не варто використовувати фільм як засіб, бо тоді вони сидять і просто споживають. Важливо, коли дітям дати можливість відкривати себе. Дайте їм створити свій власний світ. Так що кінофестиваль для дітей, принаймні для маленьких, молодших за 13 років – не найкраща ідея. Вони мають бути мислителями, творцями, а не споживачами. Хоча я не спеціаліст, у мене немає дітей.

С.І.: Розкажіть, як ви знаходили фінансування для фестивалю на початку і як це відбувається тепер?

Й.Г.: Зараз усі організоване на професійному рівні, бо в нас є команда штатних працівників, які протягом року займаються організаційними питаннями. І в нас є ім’я, так що зараз простіше отримати фінансову підтримку. Хоча щороку ми починаємо практично з нуля. На початку взагалі замість грошей були ідея та кілька людей, які хотіли її втілювати. Ми просто почали, і отримали малу аудиторію, але люди поволі розуміли, що ми робимо, і аудиторія зростала, крок за кроком і рік за роком. Я був у стількох проектах, які починалися з ідеї, а не з грошей! І інколи не було так, що хтось казав: у нас немає грошей, ми нічого не можемо. Можливо, навпаки: у нас немає грошей, так що давайте почнемо! Я переконаний, що світ сповнений можливостей. Я не багатій. Гроші, що я отримую з архітектури, я одразу вкладаю у кінопроект. Так що я повторно використовую себе, можна так сказати. Я міг би бути мільйонером… Але я мільярдер – стільки в мене думок!

С.І.: Чи можете ви сказати, що на п’ятдесят відсотків ви режисер, а на ще на п’ятдесят – архітектор?

Й.Г.: Люди завжди хочуть покласти ці межі. Я на сто відсотків людська істота. Якщо ви попросите мене вирушити у мандрівку на повітряній кулі на Північний полюс, то я на десять відсотків люблю бути на повітряній кулі. Коли я їду на велосипеді – на 20 відсотків я велосипедист. Я не знаю, звідки походить це: завжди кортить запитати, ким ви є. Хтось каже: я людська істота і перекладач. Це щось пояснює про нього? Ні, абсолютно. Я насолоджуюсь життям, я хочу витрачати енергію, хочу віддавати. Я щасливий. Принаймні я намагаюся. Ні, я не знаю відповіді на це питання. Я хочу, щоб кожен був щасливий.

Warning: session_write_close(): Failed to write session data (user). Please verify that the current setting of session.save_path is correct (/tmp/sessions_php54) in /sata1/home/users/cca/www/old.korydor.in.ua/libraries/joomla/session/session.php on line 676